Фабрика зомбі

Одеська духовна семінарія плодить зомбі з хрестами. Найголовніша чеснота – підпорядкування начальству, найголовніше знання – начальство завжди праве, головна мета освіти – відучити критично думати. А також увібрати цілий комплекс ресентиментів роздутого мракобісного его за церковну корпорацію. Пора вже в Катехізиси внести, що є восьма чеснота – підлесливо любити корпорацію, і восьмий же смертний гріх – подумати погано про церкву (плутаючи структуру і Бога). Посилено продукуючи “ресентимент віри – це коли замість віри фанатизм, ненависть до невірних і обскурантизм. Це так звана віра звуженого горизонту, коли відмовляються досягати трансцендентного, зосереджуючись на іманентному” (С. Дацюк), передає NW з посиланням на статтю Олександра Бойка.

Повна атрофія емпатії

Нещодавній кейс Підлубняка (архімандрита УПЦ з Лаври, який розбещував семінаристів) дуже добре показав яскравого представника ОДС. Мій контрагент говорив мені таке. Що потерпілому внаслідок насильства від Підлубняка потрібно було звернутися в поліцію, щоб “провели експертизу”. Вибачте за прямоту, але це потрібно озвучити, цей священик пропонував потерпілому таке: дати Підлубняку себе зґвалтувати, потім викликати поліцію, дати витягти зі свого заднього проходу так би мовити “біоматеріал”, потім зробити тест ДНК і все довести в суді. Тобто щоб людина дала себе зґвалтувати ще не раз: і в суді публічно, і морально, і взагалі дати себе повністю розтоптати. Я йому кажу: а ти своєму синові такого побажав би? “Це тебе не стосується!” – така була відповідь. Це зайвий раз показує як функціонери УПЦ ставляться до людей. А навіть якщо продовжити його бачення ситуації, навіть якщо все це зробити і вдалося б притягнути б Підлубняка до відповідальності, до суду. То щоб було? – а ось що, Підлубняк би сказав – що “все було за згодою, а те, що він хотів під метро стрибнути – я тут ні до чого!” І все, гомосексуалізм у нашій країні – не злочин, тільки от людей перемелювати в структурах УПЦ – це будь ласка. Потім отець В’ячеслав видав зовсім уже “богословську” перлину: “якщо блядь не захоче, то кобель не скоче” – це цитата, ну я не був би впевнений, хто тут конкретно бл…

Прилетіло від нього запитання: “- як ти думаєш, твоя публікація про цей випадок допоможе церкві?” Я сказав, що УПЦ давно обрала дружити не з людьми, а з владою, і коли влада змінилася, тоді в неї почалися проблеми. А він мені: “Це все, (і росія напала на нас) почалося через переворот 2014 року!”. Я зрозумів, що далі говорити немає сенсу. Ось вам – п’ята колона у всій красі! Саме цього він і вчить своїх парафіян: ненавидіти все українське!

У мене нещодавно загинув на війні мій добрий знайомий Діма Рибаков, якого ми називали Історик, бо він був учений. То в мене запитання, він загинув, щоб такий паразит сіяв “бацилу русскаго міра” в голови своїх парафіян? Я розумію, що ті єпископи УПЦ, що чекали на російські танки, або виїхали до Росії, або отримали від СБУ “листи щастя”, але цей кліщ сидить майже в центрі Києва, чує і бачить прильоти російських ракет, і таке несе!? 

Земля – не ваше все!

Я скептично ставився до слів секретаря РНБО Олексія Данилова, який говорив про те, що УПЦ просто перейшла всі межі в захопленні землі. Але недавні розслідування журналістів це підтвердили, виходить, що близько 70% оформлених від імені УПЦ земельних ділянок не мають жодних храмів, хоча за документами там храми є! Тобто хтось у мутному кадильному диму дуже непогано захопив української землі. Ну тоді мені цікаво – право власності гарантує держава, а ці священники хочуть, щоб цієї держави не було, але при цьому посилаються на її ж закони! Ви вже тоді будьте дисидентами до кінця – не майте справи з державою зовсім.

Коли я написав про покидька-содоміта в лавах УПЦ, разом із хвилею хейту фанатичних прибічників УПЦ мої однокурсники підкинули мені ще багато таких випадків насильства в стінах духовної семінарії. Почалася буря, і, зауважте, ні сам “герой”, ні прес-служба УПЦ ніяк не відреагувала. Взагалі. Зовсім. Хоча привід дуже гучний. Я так думаю, що нашому герою в митрополії (де всі знали про його “любов” до хлопчиків) сказали: “чувак, ти бл***вав? – тепер сам розгрібай, нам і без тебе проблем вистачає!”. Тому що вони знають, щоб вони не зробили – у відповідь таких історій спливуть сотні, і тоді їм точно буде кінець.

Я був готовий до суду, але вважав і вважаю, що якщо я врятував кілька молодих людей від такого “духовного” опікунства – значить, це все було не дарма.

Показали свое істине нутро деякі православні “журналісти”, а точніше пропагандисти. Тому що журналіста цікавить правда, яка б вона не була. А цих же цікавить тільки правда корпорації, ні євангельська правда, ні навіть людська. Правда – це те, що скаже корпорація. Загалом католикам і не снилася така лояльність.

Я вважаю, що є окреме коло пекла, для тих, хто “не помічає”. Деякі представники УПЦ посилено кажуть: “Ну не помічаємо ми, що в нашій церкві когось ґвалтують!”. Іншим хоча б вистачає розуму мовчати.

Так, є такий управлінський підхід: “не помічай, і не потрібно буде реагувати”. Але є межа адекватності. Можна так не помітити, що втратити адекватність. Не помітила УПЦ, що Україна – вже давно незалежна держава, не помітила, що почалася війна 2014 року, не встали три єпископи УПЦ в пам’ять про загиблих в АТО, не помітили, що все довкола змінилося, а тепер не помічають, коли церква-мати (їх) забирає в них же єпархії. А з благословення моспартріарха летять ракети та руйнують собор, де ще студентом я був присутній на закладці першого каменю будівництва у 1999 році…

Для мене ця історія про те, що скільки б функціонерам з УПЦ не здавалося, що їм усе зійде з рук: гроші від Януковича, безоплатна земля, преференції від виконавчої влади, будь-які слова і дії – усе зійде з рук! – але ні, рано чи пізно за все доведеться платити. І ось тепер настав час розплачуватися за рахунками. Шкода, звичайно, що кайфували одні, а платити доведеться іншим.

Олександр Бойко