А, якщо Київ на це не погоджується, значить він зриває так звані мирні перемовини – Олександр Левченко

Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):

Очільник МЗС РФ Сергій Лавров у інтерв’ю американському виданню NewsWeek вчергове озвучив безпідставні вимоги до України. Кремль продовжує наполягати на відмові України від вступу до НАТО і «визнанні територіальних реалій». Під приводом «захисту прав російськомовних» Кремль прагне втручатись у внутрішні справи України. Москва наполягає знову на проведенні денацифікації, що є штампом російської пропаганди для дегуманізації українців і виправдання агресії. В розумінні Кремля, всі хто проти російської агресії є нацистами, а ті, хто пропонує знищити Україну – російські герої. Москва також вимагає від Києва виведення українських військових із чотирьох частково окупованих областей, відмовитися від захопленого російською армією Криму. С.Лавров чомусь називає основою для мирного врегулювання «Стамбульські угоди», які начебто парафовані 29 березня 2022 року російською та українською делегаціями, але зауважує, що «за два роки ці реалії суттєво змінилися, в тому числі й у правовому плані». Тобто, те, що пропонується зараз, досить інше ніж згадується у тексті Стамбульських угод. Сам С.Лавров нагадав, що російський президент В.Путін назвав передумови для мирного врегулювання: повний вихід ЗСУ з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей; визнання територіальних реалій, закріплених у Конституції Росії; нейтральний, позаблоковий, без’ядерний статус України; її демілітаризація та денацифікація; забезпечення прав, свобод та інтересів російськомовних громадян і скасування всіх санкцій проти Росії». Крім того, Лавров вважає, що дозвіл на удари Збройних сил України західною зброєю вглиб Росії це гра з вогнем, яка має небезпечні наслідки, наголосивши, що російська сторона прийматиме рішення виходячи з розуміння тих загроз, які створюються Заходом. При цьому російський дипломат заявив, що Москва має розуміння того, що нібито “відновлення миру в плани противника не входить”. Він звернув увагу на те, що президент Володимир Зеленський не скасував свого указу, який забороняє переговори з Росією.
Практично, Москва хоче загарбати територію, що вдвічі більша за середню європейську країну та й ще повністю принизити Україну якоюсь денацифікацією, в той час, коли Росія справжня фашистська держава, а також демілітаризацією, щоб Київ у майбутньому, коли Росія знову нападе, не мав засобів для захисту, та політично ніколи не орієнтувався на Європу, а виключно на потреби Кремля. Київ, за словами Лаврова, відповів на цю заяву «збройним вторгненням у Курську область 6 серпня». І це чомусь дивує російського міністра та викликає гнів. На думку Лаврова, покровителі Києва США та інші країни НАТО прагнуть завдати Росії стратегічної поразки. І це хоч щось реальне, що заявив кремлівський посіпака. Тому за цих обставин, зазначає С.Лавров, «у нас немає іншого виходу, як продовжувати спеціальну воєнну операцію до усунення загроз з боку України». Тобто, або Україна капітулює перед Москвою, і тоді отримає щось на зразок принизливого миру, а точніше перемир’я, або Кремль просто «вимушений» продовжувати захоплення території країни-засновника ООН, бо в нього бачте нема іншого виходу, адже Київ відмовився від капітуляції на принизливих умовах. При цьому позаду Москви активно грає Китай з Бразилією зі своїм мирним планом, який якраз і не заперечує, щоб Росія захопила величезні українські простори у наслідок «мирних переговорів». А, якщо Київ на це не погоджується, значить він зриває так звані мирні перемовини. У такий спосіб Пекін і Бразилія примітивно намагаються задовольнити територіальні апетити Кремля за рахунок України, бо Росія сердиться на Захід, який собі дозволив допомагати Україні в боротьбі проти російських колоніальних захоплень. Створилося чудове неоколоніальне тріо – Москва-Пекін-Бразилія, яке ховається під личиною грабіжницьких мирних переговорів. В принципі ніхто не проти, якщо Пекін та Бразилія за рахунок своїх територій готові задовольнити територіальні апетити Росії, яка мабуть чи найменша за територією країна світу. Пекін міг віддати частину Маньчжурії, де Росія вже мала екстериторіальну Китайсько-східну залізницю (КВЖД), а Бразилія могла б позичити для російського освоєння частину джунглів Амазонії, адже у Росії великий досвід колонізації величезних лісових просторів у Сибіру. Ті, хто підтримують Росію в США, хай не дивуються, що скоро отримають російський запит на повернення Аляски, а тоді мабуть Мексика буде вимагати повернення Техасу, Арізони і Каліфорнії з Невадою. Парагвай згадає, як Бразилія забрала його частину територій у середині 19 ст., а Монголія може вимагати у Китаю повернення історичних своїх територій, які зараз входять до складу КНР як провінція Внутрішня Монголія. І так по всьому світу до безкінечності. І все це завдяки грабіжницькій політиці Москви, якщо вона не отримає відсіч, і «чудового» китайсько-бразильського мирного плану, який не передбачає дотримання принципу Статуту ООН про територіальну цілісність країн-членів.
Треба розуміти, що основою для реального мирного врегулювання на засадах справедливості може бути лише Формула миру президента В.Зеленського, а не шантаж Кремля. Україна називає умовами початку переговорів із Росією виведення російських військ із усієї міжнародно визнаної української території, включно з окупованим із 2014 року Кримом. Темою переговорів, на думку офіційного Києва, мають бути компенсації з боку Москви за втрати, завдані Україні внаслідок неспровокованої збройної агресії. Все це повністю відповідає Статуту ООН. Україна також називає своєю метою вступ до Північноатлантичного альянсу, який мав би гарантувати неможливість нової російської агресії. Прагнення вступу до НАТО є суверенним правом України, тоді як відмова від власних територій є неприйнятною політично і антиконституційною за юридичним змістом.