Чому досі нема пам’ятника Симону Петлюрі: політичні та історичні чинники

Сторіччя від вбивства Симона Петлюри 25 травня 1926 року стало приводом для оновленої дискусії про його роль в українській історії та про причини відсутності монументу в його рідній Полтаві й у столиці

Про це розповідає NewsWeek

Симон Петлюра — один із провідних діячів Української Народної Республіки, очільник Директорії УНР і головний отаман Армії УНР. Історики відзначають, що з плином часу зростає усвідомлення його ролі як одного з перших прихильників української самостійності, якого радянська система прагнула знищити навіть за кордоном. Попри це, пам’ятник йому в Полтаві, де він народився, не встановлено — проєкт і кошторис існують уже кілька років, але роботи не розпочаті. У Києві замість повноцінного монумента зберігається лише барельєф.

«І в Києві має бути пам’ятник Симону Петлюрі. На жаль, поки ми цього не маємо. Уже дуже багато років на будинку Центральної Ради висить табличка анотаційна, що тут має бути пам’ятник Петлюрі, а його немає. Уже багато років говорять про пам’ятник Петлюрі на місці Щорса (демонтованого пам’ятника Миколі Щорсу – ред.)», – заявив в інтерв’ю історик і відеоблогер Владлен Мараєв.

Дискусія про вшанування постаті Петлюри супроводжується різними оцінками його спадщини: одні підкреслюють його державницькі зусилля і боротьбу за незалежність, інші — наголошують на політичних суперечностях між різними течіями національного руху минулого століття. Нині, під час повномасштабної агресії росії, питання пам’яті набуває додаткового символічного значення: історичні фігури розглядаються як джерело натхнення і легітимації сучасної державності.

Репатріація та вшанування інших історичних постатей

У Києві в Патріаршому соборі Воскресіння Христового відспівали полковника Армії УНР, лідера ОУН у 1938–1964 роках Андрія Мельника та його дружину Софію. Їхні рештки привезли з Люксембургу; церемонія зібрала представників державних і громадських кіл. Звертаючись до присутніх, представниця Офісу президента підкреслила, що віра й діяння поколінь борців за незалежність стали підґрунтям сучасної української державності.

Водночас у владі формулюють наміри переглядати статус і вшанування ряду історичних діячів: ідеться про можливі рішення щодо полковника Євгена Коновальця та інших постатей, які пов’язані з боротьбою за українську незалежність і водночас мають суперечливі сторінки в історичній пам’яті.

Атаки, контрнаступ і міжнародні оцінки

Із вечора 23 травня російська армія провела масовану комбіновану атаку по території України, основною мішенню якої став Київ та Київська область; атаки тривали ночі й до ранку. За інформацією від влади, по низці населених пунктів було завдано ударів балістичними ракетою середньої дальності та масовими безпілотниками, серед постраждалих регіонів — і Біла Церква, по якій завдали удар «орешником» з полігону Капустин Яр.

Президент констатував масштаб руйнувань і людських втрат, відзначивши масштаби ракетних і дронових ударів:

«Важкий був удар – ракет різних типів 90, із них багато балістики – 36. Дронів –600. На жаль, не всю балістику вдалося збити. Найбільше влучань у Києві, і саме Київ був основною мішенню цієї російської атаки. Путін вже й слово «ура» не може нормально вимовити – шамкає, – а все ще своїми ракетами перемагає житлові будинки. Три російські ракети проти обʼєкта водопостачання, спалив ринок, десятки житлових будинків пошкодив, кілька звичайних шкіл. Запустив свій «орешник» проти Білої Церкви», – зазначив він.

Унаслідок ударів постраждали житлові квартали, інфраструктурні об’єкти, культурні установи; горіли торгові комплекси та ринки. Через атаки українська сторона ініціювала відповідні міжнародні реагування в організаціях безпеки та культурної спадщини, а експерти говорять про наслідки для цивільної інфраструктури й пам’яток культури.

На фронті тривають переміщення й контрнаступальні дії Сил оборони. На Олександрівському напрямку, що на стику Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей, підрозділи ЗСУ вперше за два роки змогли звільнити більше території, ніж втратили. Командувач одного з підрозділів описав операцію як ретельно сплановану та засновану на факторі неочікуваності для противника:

«По-перше, нам сприяли погодні умови. По-друге, ми розраховували на фактор неочікуваності, противник не знав, що наш підрозділ з’явиться саме на цьому напрямку. У нього була інформація, де ми перебували до цього, але про ціль нашого переміщення на Олександрівську ділянку фронту він до часу X так і не дізнався» — розповів Євген, командир батальйону 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.

На міжнародних форумах військові та політичні лідери обговорюють довгострокові наслідки війни для безпеки Європи. Начальник генерального штабу збройних сил Чехії підкреслив необхідність тісної співпраці та важливість ролі України у зміцненні європейської обороноздатності:

«За останні чотири роки я завжди давав нашим політичним лідерам жорсткі, але правдиві й сильні військові поради. Я робив це навіть коли стикався з критикою і навіть коли мене про це не просили» — сказав генерал Карел Ржегка під час дискусій у Празі.

Колишній головнокомандувач ЗСУ, тепер посол України у Великій Британії, на конференції в Празі виокремив уроки, які Захід може запозичити з українського досвіду ведення оборонної кампанії:

«Український досвід полягає не лише у веденні технологічної війни та виживанні на полі бою. Він значно ширший» — наголосив Валерій Залужний, перерахувавши десять ключових уроків для західних союзників.

Збереження пам’яті про історичні постаті, реабілітація останків і повернення локальної історії в публічний простір супроводжуються одночасно з новим етапом воєнних дій і міжнародних дискусій про безпеку. Питання встановлення пам’ятників та вшанування героїв набувають логічного продовження в контексті поточного протистояння та формування національної ідентичності.