Риторика про готовність Москви до переговорів – всього лише спроба ввести в оману – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
Бюро Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) створило Спеціальний комітет з питань українських дітей. Викрадення дітей вже стало для Москви елементом державної політики. З тимчасово окупованих територій вивезено щонайменше 20 тисяч неповнолітніх громадян України, яких окупанти прагнуть у насильний спосіб перетворити на росіян. В РФ українським дітям змінюють імена і прізвища та незаконно всиновлюють. Двоє дітей з України привласнила собі навіть родина голови фракції «Справедлива Росія – За правду» російської Держдуми Сергія Миронова. У діях Миронова нема ні справедливості, ні правди, хоча так зветься парламентська фракція, яку він очолює.
В Росії половина термінів не відповідає дійсності, в якій живе країна. Світ визнає та усвідомлює масштаби цієї проблеми. За незаконне вивезення української малечі Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Володимира Путіна і т.зв. “дитячого омбудсмена” РФ Львової-Бєлової. Тиск світової спільноти на Росію починає давати результати. Вже вдалося повернути додому багатьох діток. Великий розголос мала історія вже врятованого Богдана Єрмохіна, який самостійно намагався втекти, і якого за це окупанти змушували ставати на російський військовий облік. Українська сторона розраховує, що Спеціальний комітет з питань дітей з України ПАРЄ стане дієвим інструментом з протидії примусовому вивезенню малолітніх українців до РФ, а також сприятиме зусиллям Києва з повернення на Батьківщину викрадених Москвою дітлахів. Ще одна велика проблема цієї війни – обмін полоненими.
Процес обміну полоненими з Російською Федерацією відбувається протягом усього періоду військової агресії проти України, хоча інколи із значними паузами у зв’язку із незацікавленістю російської сторони. Станом на сьогодні відбулося 48 обмінів полоненими, у рамках яких вдалося повернути з російської неволі 2598 військових і цивільних заручників. Людське життя і свобода – найвищий пріоритет, тому Україна докладає максимальних зусиль для визволення своїх людей з полону. З російської неволі вдавалося повернути і тих, кого Москва не мала наміру віддавати – засуджених на російських судилищах воїнів демонізованого російською пропагандою полку Національної гвардії “Азов”, який героїчно захищав Маріуполь, та багатьох інших. Переговори про обмін – завжди складні і непублічні, адже надмірний ажіотаж може знівелювати всі зусилля у цій делікатній справі. Робота над визволенням бранців з полону триває безперервно. Варто розуміти, що обмін полоненими – це надзвичайно складне і чутливе питання на усіх етапах його реалізації – від підготовчого процесу і до безпосереднього факту обміну. Київ готовий обміняти тисячі полонених російських загарбників, для яких доводиться будувати все нові й нові заклади утримання на українській території. Однак, Москва не поспішає їх забирати. Росія свідомо блокує нові обміни полоненими.
Таким чином, Кремль намагається спровокувати українські сім’ї, стомлені очікуваннями повернення своїх рідних з російського полону, до протестів. Але попри це органи державної влади України цілодобово працюють над звільненням усіх українських громадян, яких утримує держава-агресор, а також над забезпеченням всебічної допомоги і підтримки захисників Батьківщини після повернення їх додому. Аби дізнатися долю зниклої особи, громадяни звертаються до Координаційного штабу, який включається в роботу та надає максимальну підтримку вирішенню питання. Ця установа здійснює прийом родичів військовополонених та безвісти зниклих і надає юридичну, психологічну допомогу, а також іншу наявну інформацію.
А от для того, щоб зупинити зникнення і вивіз в Росію українських дітей та звести до нуля кількість військовополонених, та осіб зниклих в результаті бойових дій, необхідно зупинити російську агресію та відправити війська РФ додому на місця їх дислокації. Для цього потрібно закінчити війну на умовах повернення російських військ назад до Російської Федерації. Однак Москву не цікавлять інші варіанти завершення війни, ніж повна поразка і знищення Української державності.
Риторика про готовність Москви до переговорів – всього лише спроба ввести в оману Україну та її союзників, щоб виграти час. Кремль зробив ставку на війну на виснаження. Він не шкодує власних солдатів, яких тисячами відправляє на вірну смерть, і чекає, коли Захід втомиться підтримувати Україну. Робить це свідомо, сіючи в західних столицях через агентів свого впливу думки про непотрібність підтримки українських збройних сил, мовляв це дорого для країн заходу. Проте ціна приборкання агресора – висока. Москва готувала свою армію для ведення широкомасштабної війни з усіма країнами НАТО одночасно.
Та зараз замість армій усіх країн НАТО російський військовий удар тримають одні Збройні сили України. Тому демократичному світу доведеться сплатити ціну перемоги над російським агресором заради збереження міжнародного правопорядку і досягнення довготривалого миру. Кроки Заходу назустріч європейській і та євроатлантичній інтеграції України – це також ефективна відповідь на чергові удари Кремля та нівечення зухвалих планів загарбання чужої території Росією.
Однак Заходу треба визначитися: чи він підтримує Україну стільки, скільки потрібно, як було офіційно заявлено, не вказуючи, що потрібно, чи нарешті НАТО заявить, що підтримуватиме Київ до його перемоги.
