Виступ Лаврова засвідчив безперспективність мирних переговорів з Москвою – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
Протягом доби 23 січня ц.р. Росія тероризувала обстрілами населені пункти Харківської, Херсонської, Дніпропетровської областей та міста Київ. РФ навмисне атакує житлові забудови та цивільну інфраструктуру, метою таких атак є мирні українці, а не військові об’єкти. Практично щодня російський агресор обстрілює багатоповерхівки Харкова. Харків’яни, як і весь народ України ніколи не забудуть і не пробачать російським вбивцям їх злочини. Російська пропаганда намагається виправдати свій останній терористичний напад начебто “помстою” за жертви серед цивільного населення у окупованому Донецьку, хоча стало відомо, що обстріли були здійснені з російських позицій. Єдиним гарантом безпеки і збереження життя мирних українців є Збройні сили, які захищають українські міста від російських ракет, а також знищують ворожі об’єкти на території самої РФ. Для ефективної самооборони мирних міст та об’єктів інфраструктури Україна потребує від союзників та західних партнерів набагато більше систем ППО та ПРО та необхідного боєкомплекту до них. Це питання життя і смерті багатьох тисяч мирних українців, виживання української нації та створення передумов для поразки окупаційної армії і визволення тимчасово окупованих російськими військами територій України.
А тим часом міністр закордонних справ РФ Лавров вкотре намагався використати трибуну Ради Безпеки ООН для виголошення тез російської пропаганди та поширення дезінформації. Запит Москви від 17 січня про проведення засідання РБ ООН 22 січня, а також провокаційний обстріл росіянами окупованого Донецька, здійснений 21 січня, якраз напередодні цього засідання, стали складовими єдиного сценарію Кремля. Аргументуючи недоцільність надання Києву зброї напередодні 18-го засідання “Рамштайну”, Лавров оббріхував Україну, звинувачуючи начебто у обстрілі Донецька. Росія систематично атакує ракетами і дронами мирні українські міста. Цинізм ситуації полягає ще й в тому, що черговий масований обстріл Києва, Харкова та інших міст відбувся менш, ніж через добу після засідання РБ ООН. Власне виступ Лаврова засвідчив безперспективність мирних переговорів з Москвою. Росія й надалі заперечує незалежність і територіальну цілісність України та не відмовляється від своїх геноцидних намірів. А розповіді про мирне та щасливе життя українців під російською окупацією стали черговою цинічною брехнею Лаврова. Окупація несе українцям не менше загроз, ніж бойові дії та ракетні обстріли.
З огляду на постійні посилання Москви на якісь начебто історичні права в Україні, Президент України В.Зеленський підписав указ “Про історично населені українцями території Російської Федерації”. Україна не висуває нікому територіальних претензій і бореться виключно за відновлення контролю над своїми територіями у межах міжнародно визнаних кордонів. Проте протягом десятиліть Росія намагалася використати етнічних росіян та російськомовну спільноту України як фактор тиску на Київ, інструмент дестабілізації та руйнування української державності. У той же час, мільйони українців у самій РФ позбавлено можливості повноцінно задовольняти свої культурні потреби та приречено на повну русифікацію. На сьогоднішній день багато мільйонів етнічних українців в Росії на мають жодної української школи та навіть класів з вивчення української мови та культури та жодної української бібліотеки. Президентський указ спрямований на забезпечення національних прав українців у РФ та на відновлення справедливості щодо української громади, яка є однією з найбільш дискримінованих у Росії. Українська держава зобов’язана зберегти пам’ять і розповісти світу правду про українців та інших поневолених Кремлем народів. Тільки на Кубані українці до 1930 року складали 70% населення краю. Кубанські козаки є прямими нащадками українських запорізьких козаків, коли Запорізьку Січ російська цариця Катерина ІІ ліквідувала у 1775 році, а потім через п’ятнадцять років дозволила переселитися знедоленим українським козакам на Кубань, територія якої стала безлюдною, коли Кубанська орда, яка підпорядковувалася кримському хану, після захоплення Криму російськими військами вирішила перекочувати до Туреччини. Ще сто років тому у південному Сибіру та Далекому Сході жили мільйони українців, яких туди переселили для освоєння нових земель наприкінці 19-го – початку 20-го століть. В Сибіру місця компактного проживання українців називалися «Сірим клином», а на Далекому Сході «Зеленим клином». Після розпаду Російської імперії українці Далекого сходу організувалися та створили у 1920-22 роках Далекосхідну Українську Народну республіку. Вона охоплювала величезну територію в 2 мільйони 100 тисяч квадратних кілометрів. Та вона була знищена більшовиками і Червоною армією. Після цього червона Москва нищила все українське на Далекому Сході та Сибіру. А на початку 1930-х років Сталін та більшовики організували поруч з Україною голодомор на Кубані, де проживало майже 70% українців, та сусідніх з Україною російських областях – Курській, Воронезькій, Білгородській, Ростовській, де українці складали 30% населення. На сьогодні там українського практично нічого не залишилося, за деяким виключенням Кубані, де більшість пісень українські, та хіба що прізвища.
