Денис «Кіпіш» Саєнко: «Діти українців, які через війну виїхали до Польщі, мені часто дзвонять і питають – Ти ще не вбив путіна? Бо ми хочемо додому!»

Старший лейтенант Денис Саєнко з позивним «Кіпіш» мав успішну кар’єру в Польщі, але з початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну і став мінометником. Пройшовши важкі бої, наразі долучився до лав 18 армійського корпусу, де служить в адміністративному відділі. Про поляків у ЗСУ та чому кожен українець має стати на захист своє Батьківщини читайте в ексклюзивному інтерв’ю.

Про це розповідає NewsWeek

Розкажіть, чим Ви займалися в цивільному житті?

У цивільному житті багато чим займався. Основна моя спеціальність – це геодезія. І кілька років я працював за фахом на державній службі, але як молодого хлопця, мене не влаштовував рівень зарплатні і я вирішив поїхати за кордон. Майже шість років я працював у Польщі на різних роботах. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення рф в Україну, я займав посаду координатора на фірмі, яка займалась працевлаштуванням людей.

Які були відчуття коли дізнались, що почалось повномасштабне вторгнення рф?

В день, коли почалася війна, як зараз пам’ятаю, мене терміново викликали на роботу посеред ночі. О п’ятій ранку, дивлюся, мама дзвонить. Беру трубку, вона каже, що почалося. Я ще не зрозумів, що почалося, а згодом подзвонили місцеві друзі поляки кажуть, що треба тих росіян рвати і лише тоді стало все зрозуміло.

Паралельно зателефонували знайомі з України, які виїздили до Польщі і попросили забрати з кордону. Я, не довго думаючи, взяв робочого буса, проїхав 8 годин до кордону і забирав їх. І так два тижні без зупинки їздив, возив, розселяв людей, допомагав їм оформити документи, знайти роботу, прилаштувати діток в садок, в школу. Адже у людей мовний бар’єр, а оскільки, я вже 6 років там жив, для мене це була не проблема. Вже пізніше Польща почала давати їм матеріальну допомогу, оплачувати житло, стало простіше.

Під час цієї, можна сказати, волонтерської роботи, познайомився з багатьма українцями, з якими досі спілкуюся. Деякі їх дітки мене дуже сильно з того часу полюбили і зараз, коли телефоную, питають: «Ти ще не вбив путіна? Бо ми хочемо додому.» Для мене таке без сліз важко чути.

А які відносини залишились з поляками? Яке у них відношення до війни в Україні?

Звісно підтримують! Для прикладу, у мене друзі – подружжя поляків, чоловік і жінка. Так от жінка через два тижні після того, як я поїхав з Польщі, приїхала теж в Україну і зараз добровольцем медиком служить в 30-й бригаді. А її чоловік теж не витримав і через п’ять місяців приїхав та вступив добровольцем до лав ЗСУ. Більше того, зараз він активно агітує поляків, і не тільки поляків, також долучатись до боротьби з росіянами.

Багато друзів з Польщі дзвонять привітати зі святами, кажуть, що віримо у Вас до кінця, і вертайся назад, ми тебе тут чекаємо. Я відповідаю: « Ні, хлопці. Ми переможемо, і приїдете вже Ви до нас».

Ви повернулися одразу з перших днів після початку повномасштабного вторгнення?

Ні. Я дуже хотів з перших днів, але мене відмовляли родичі. Мовляв, воно тобі не потрібно, ти молодий, залишайся в Польщі та мене надовго не вистачило. Я просто нікому нічого не сказав, зібрав речі і приїхав одразу до військкомату.

З якого підрозділу почався Ваш шлях військового?

Це була 118 окрема механізована бригада. Потрапив я туди заступником командира мінометної батареї.

Як потрапили саме в цю бригаду?

Я хотів служити за спеціальністю, а мене хотіли відправити в піхоту. Я постійно казав, що знаю геодезію, тобто теодоліт, нівелір, координати, оце все. І добився свого, мене помітив один з командирів і сказав, що піду в артилерію, оскільки мене не треба вчити.

Переді мною поставили міномет і спитали, чи вмію наводити. Я за десять хвилин розібрався. Тому, головне, не боятися і казати, що з мене буде більше користі на роботі за моєю спеціальністю, бо я вже вмію робити те, на що люди вчяться кілька років. Адже логічно, що ресурс має розподілятись правильно і підготовлений зв’язківець не має йти в танкісти і навпаки.

На яких напрямках Ви були?

Воювали на різних напрямках, найважче, мабуть, було на Оріхівському.

Які ситуації з бойового досвіду Вам більше за все запам’яталися?

Найбільше запам’ятався контрнаступ, в якому довелося брати участь. Перші три дні я таке тільки в кіно бачив. Ми потужно підготувалися, в нас без зупинки три дні працювала артилерія та авіація.

Це важко передати словами: ти виходиш ввечері на вулицю, а там весь горизонт сяє постійно. Наші гелікоптери та «Сушки» постійно літають назад, вперед, наносять удари і все це на фоні постійної роботи артилерії. Ці відчуття й досі забути не можу.

Коли Ви долучилися до 18 армійського корпусу і чим займаєтеся тут?

До 18 армійського корпусу я долучився в травні 2025 року. Прохожу службу в адміністративному відділі. Наш відділ відповідає за облік особового складу, документообіг та інше. Наша робота дуже відповідальна та потрібна і це я знаю точно! Іноді від швидкості донесення інформації можуть залежати оперативне прийняття відповідних рішень керівництвом. Насправді, бачу на практиці, як ніби то, для когось дрібниці можуть змінити хід подій.

Так. Кожен має якісно робити свою роботу. Вам допоміг досвід цивільної роботи у ЗСУ?

Звісно, я напрацював у цивільному житті певні лідерські якості, вміння та досвід спілкування з людьми. І тепер, в армії, для мене це не проблема. Спокійно можу спілкуватися як з командирами, так і з підлеглими. Наша робото часто і полягає в тому, як правильно донести інформацію.

Багато людей зараз вагаються чи йти в ЗСУ. Що би Ви їм порадили?

Я б їм порадив не вагатися. Це як новий досвід, новий етап твого життя, нові друзі. А з іншого боку, ти – громадянин України, твій обов’язок – йти захищати Батьківщину. Перечекати – не варіант ! Поки ми будемо чекати, дочекаємося, що ворог прийде до наших домівок.

Багато українців кажуть, що в них бракує мотивації.Скажіть, на вашу думку, в чому головна мотивація?

Головна мотивація – це бажання жити вільно в своїй рідній країні, а отже треба її обороняти. Хто, якщо не ми?

У Вас є мрія ?

Якщо чесно, то моя мрія — жити у вільній країні, де немає звуків сирен, війни…. Мати родину і впевненість у завтрашньому дні, жити в своїй державі, яку самі відстояли і яку самі відбудуємо!