Кожен сьомий чоловік 18–22 років виїхав за кордон — зміни міграції
Нове дослідження окреслює сучасну карту української міграції: нині за кордоном перебуває близько 5,6 млн людей, які виїхали через повномасштабну війну. Серед них переважають жінки та діти, водночас значна частина переміщених — молоді чоловіки 18–22 років, для яких відкриття кордонів у другій половині 2025 року стало значним фактором мобільності.
Про це розповідає NewsWeek
«З хорошого – за календарний рік в нас все-таки зменшилася кількість виїздів через західні кордони. Якщо у 2024 році прикордонні служби оцінювали чисті виїзди у 460 тисяч осіб, то у 2025 році – вже 300 тисяч. Тобто люди продовжують виїжджати, але тенденція йде на зменшення, навіть незважаючи на те, що у 2025 році дозволили виїзд чоловікам від 18 до 22 років».
Хто складає потік біженців
Загальна цифра 5,6 млн включає різні маршрути виїзду: близько 4 млн перетнули український кордон, приблизно 300 тис. виїхали через територію росії та білорусі, а ще близько 1,3 млн опинилися в рф і білорусі. У 2025 році кількість зареєстрованих воєнних мігрантів збільшилася майже на 400 тис. порівняно з 2024 роком.
У структурі переміщених 40% становлять жінки, 31% — діти до 18 років, 29% — чоловіки. Понад третина сімей, які виїхали, — це родини з дітьми; частка неповних і повних родин із дітьми майже однакова (19% і 18% відповідно). Одиночні особи та пари без дітей також складають значну частину — 37%. Пенсіонери становлять близько 9% усіх біженців, а приблизно 5% — люди старшого віку, які подорожують самі або парами без наявності дітей.
Географічно більшість виїхали зі східних та південних областей (приблизно 52%), ще 24% — з Києва та Київської області. Рівень освіти серед мігрантів високий: близько 71% мають вищу освіту, стільки ж були зайняті у праці до від’їзду з України.
Зайнятість, доходи та ключові проблеми
Переважна частина біженців прагне працювати — 60% вже працевлаштовані за кордоном, але більш ніж половина тих, хто працює (приблизно 54%), виконують роботу не за фахом. Заробітна плата, прибуток від бізнесу та заощадження залишаються основними джерелами доходу; соціальні виплати в середньому становлять близько 17% місячного бюджету переселенців. Найбільша частка тих, хто залежить від допомоги, серед пенсіонерів (приблизно 30%) та неповних родин (близько 20%).
Тільки близько 14% переселенців називають себе умовно бідними, змушеними економити на базових потребах; ці випадки частіше стосуються пенсіонерів і тих, хто не має роботи. Також важливим фактором інтеграції залишається володіння мовою країни перебування: ті, хто знає місцеву мову, мають більше шансів знайти роботу за спеціальністю або з кращими умовами.
Найпоширеніші країни прийому — Німеччина та Польща: разом у них сконцентровано близько 43% воєнних мігрантів з України. Значна частина опитаних не покладається виключно на соціальну допомогу приймаючої країни, вони орієнтуються на працевлаштування та власні ресурси.
Серед основних соціальних та психологічних проблем мігранти називають сум за домом і близькими, невизначеність щодо подальшого правового статусу після завершення режиму тимчасового захисту (який має завершитися у березні 2027 року для низки країн), труднощі з вивченням мови та пошуком роботи.
Стосовно статусу захисту: близько 20% уже не перебувають під тимчасовим захистом. Серед тих, хто ще має такий режим, велика частина розглядає варіанти закріплення за кордоном, інколи навіть із готовністю залишитися нелегально у разі відсутності альтернатив. Одночасно приблизно 1,2 млн людей планують повернутися в Україну після завершення тимчасових режимів, хоча значна частина таких намірів носить тимчасовий характер.
Дослідники виокремили чотири основні кластери воєнних мігрантів: мобільну молодь із прагматичними економічними цілями, групу зі збереженим сильним зв’язком з Україною (яка регулярно переказує гроші і часто має українську роботу чи бізнес), економічно вразливі сім’ї та класичних воєнних біженців, які виїхали переважно з причин безпеки. Кожен кластер має різні шанси та мотивації для повернення й інтеграції за кордоном.
Відтік частини населення вже відчувається на макроекономічному рівні: залежно від того, яка частина постійно не повернеться, щорічні втрати ВВП України можуть становити від приблизно 2% до 10%.
Опитані респонденти демонструють різну готовність до повернення: близько 43% готові повернутися за умови гарантій безпеки, завершення війни та відновлення авіасполучення, тоді як 36% не планують або ще не визначилися з поверненням. У більшій мірі до повернення схильні ті, в кого залишилися родичі в Україні або хто мав високий дохід до виїзду; менш схильні — чоловіки, молодь і родини з дітьми.
