Країна Культура Публікації Шоу-бізнес

«Ми перемагаємо, займаючись культурою, випускаючи альбоми». Розмова з лідеркою гурту ONUKA

«Ми перемагаємо, займаючись культурою, випускаючи альбоми». Розмова з лідеркою гурту ONUKA

Електро-фольк гурт ONUKA розпочав свій концерт у Празі з подяки присутнім. Кожен куплений квиток – це порятунок життя, пролунало зі сцени, адже цей європейський тур – частково благодійний. Інша місія цих виступів перегукується з презентованим альбомом ROOM: у час війни це також про дім для українців за кордоном, але й комунікацію України назовні. Про закордонні тури у час війни, про російську музику в українських чартах і те, що може змінити історію українських народних інструментів Радіо Свобода поспілкувалося із фронтвумен гурту ONUKA Натою Жижченко перед її концертом у Чехії.

Ми записуємо це інтерв’ю прямо перед концертом у Празі. Далі з туром ви їдете в інші міста Європи, де зараз проживають сотні тисяч українців. Для вас це більше зустріч зі своїми чи все ж таки можливість донести щось до іноземців? Адже цей альбом також про те, щоб розповідати світові про Україну.

– По-перше, частково, щоб привезти частинку дому тим, хто вимушено виїхав. І я ніколи про це не думала, це лише вперше закралося мені на думку у 2022 році. Коли ми їздили туром по Штатах, по Європі, найбільш розповсюджений коментар був: «Дякую за ці півтори години, я опинилася вдома», або «я опинився вдома».

Але напевно, тоді ще людям настільки сильно боліло, що у них відібрали дім, і вони ще не адаптувалися. І я вперше подумала, що я не Україну комусь показую як нову, а навпаки – нашим людям привожу щось своє.

Ната Жижченко лідерка гурту ONUKA у Празі, 8 травня 2024 року

Зараз у нас на концертах є і іноземна, і українська аудиторія.

Наше ми привозимо нашим, закордонним слухачам ми показуємо Україну. Не як біженку, не як ту, що стоїть з простягнутою рукою, не ту, що постійно від когось залежить, а як сильну з віковою культурою, яка бринить, звучить сильно, стильно, сучасно і яка має право на те, щоби існувати як країна, яка може привнести щось у світову культуру. Просто ще раз показуємо, які ми круті в культурному плані.

Виступ гурту ONUKA у Празі, 8 травня 2024 року

Виступ гурту ONUKA у Празі, 8 травня 2024 року

Ну, і оскільки на майбутнє прогнозувати, мені здається, у світі вже неможливо, ми можемо просто рефлексувати на події, і робити це через мистецтво красиво, стильно і по-українськи, допомагати людям ці емоції переживати, випускати. Можливо, переживати якийсь катарсис на цих концертах. Тому що дуже часто кажуть, що цей концерт – це якась така зарядка на рік проживати далі, вірити, творити, працювати.

Тобто, це і свого роду терапія для українців?

– І для нас, якщо чесно. Тому що ми віддаємо частку себе і ми це відчуваємо зараз. Ми не були за кордоном більш ніж півтора роки, ми не виїжджали з України. Ми вже всі маємо ПТСР від звуку тривог, ми всі з дітьми живемо у коридорах. Тут літаки над нами – ми справді їх лякаємося. Ми лякаємося гучних звуків мотоциклів, бо це нам нагадує про звук тривоги.

Тому навіть оцим вільним простором ми також лікуємося, трохи надихаємося, сумуємо, звісно, за цими [мирними] часами, але і від людей ми набираємося тої сили енергії, надії – чистої, не хворої цим всім важким, страшним буденним виживанням. Це також нас заряджає, щоби їхати і далі робити свою справу вдома.

Лідерка гурту ONUKA на сцені у Празі, 8 травня 2024 року

Лідерка гурту ONUKA на сцені у Празі, 8 травня 2024 року

Альбом ROOМ це про переживання українців. Як ви згадали, музика змушує людей переживати ці всі емоції. Ви також писали, шо пісня PEREMOHA, це вже не про піднесено романтичні сентименти, а більше про лють, більш жорстку позицію. Як зараз звучить ваша музика? Що вона передає?

– Мені здається, що перемога в такому сенсі, що ми заносимо на Росію прапор і перемагаємо, фізично неможлива. І оскільки мета [Росії] – знищити Україну, а ми існуємо, то ми вже перемогли цю хвору ідею. Ми вже перемагаємо, живучи, народжуючи дітей, тримаючи лінію фронту, займаючись культурою, випускаючи альбоми, пісні, книжки. Наша культура справді квітне на весь світ.

Тобто, ми вже живемо всупереч цій хворій парадигмі. Ми перемагаємо тривоги, відсутність світла, блекаути, те, що діти вчаться в укриттях. Справді, ми перемогли всі ці жахливі обставини, в яких нам доводиться жити, творити, співіснувати і якимось чином адаптуватися.

Перемога – це про незламність наших простих людей, про волонтерів, які просто ціною свого життя, своїх кар’єр роблять дива. За годину закривають збори, які вважається, що взагалі вже не закриють. Прості люди, які віддають останнє – на цьому, мені здається, і вибудовується оцей ланцюг, який нас тримає як таку міцну матерію, тому що, якби не було цих людей, вже би нічого не було.

ONUKA з Чернігівським академічним камерним хором імені Д. Бортнянського в рамках концерту «Різдво. Ти не один». Чернігів, 2023 рік

ONUKA з Чернігівським академічним камерним хором імені Д. Бортнянського в рамках концерту «Різдво. Ти не один». Чернігів, 2023 рік

Ви співпрацюєте з благодійним фондом, який збирає допомогу українським військовим. Окрім цього, ведете культурні проєкти. Чи не відволікає така активна діяльність, власне, від творчості?

– Навпаки, це надихає. Усвідомлення того, що ти комусь врятував життя, навіть якщо це одна людина, воно дійсно окриляє. Є відчуття, що ти просто прожив цей день недарма. Напевно, не кожній людині у світі доводиться хоча б раз за життя когось врятувати. Ми це робимо на щоденній основі.

Фонд «Це моє місто», амбасадоркою якого я є, – це чернігівський фонд, з яким переважно ми займаємося чернігівським напрямом. Але, наприклад, від цього туру ми донатимо до фонду Тати Кеплер, яка займається тактичною медициною. І це конкретний, буквальний порятунок життя, тому що це турнікети, евакуаційні ноші і всі ці професійні медичні речі, які дійсно рятують життя на полі бою.

Минулого року Ви стали амбасадоркою ініціативи Spotify EQUALS Україна. Ваші білборди були на Таймс-сквер у Нью-Йорку. Водночас нещодавно були новини, що російська музика досі з’являється в українських чартах Spotify. Чому так трапляється? Як ви можете це пояснити?

ONUKA у Празі, 8 травня 2024 року

ONUKA у Празі, 8 травня 2024 року

– На жаль, не всі люди є свідомі. І, напевно, завдяки цьому взагалі витримується якийсь баланс у світі. Завжди є добро і зло, розум і дурість, свідомість і несвідомість, і мені здається, що деяким людям просто навіть не дано зрозуміти причинно-наслідкові ланцюги.

Хтось надзвичайно свідомо ставиться загалом до себе, до свого оточення. Це все люди, навколо яких є свідомі бульбашки. І я вірю в те, що ці свідомі бульбашки потім підтяують за собою конформну масу, яка є несвідомою. Я дуже сподіваюсь, що така тенденція буде продовжуватися і зростати.

Зараз відбувається, так би мовити, відродження української культури. Це вже, напевно, друга хвиля після Євромайдану. Але водночас існують побоювання їх висловлюють деякі українці, що може статися своєрідний «відкат» від того, що зараз люди звертаються до свого коріння, деякі переосмислюють свою ідентичність. Чи бачите ви таку загрозу і як цьому зарадити?

– Я думаю, що процеси ці мають графік синусоїди. Це завжди спад-підйом. Звісно, те, що є попит на українське – це круто. Зрозуміло, що одразу вихоплюється поверхневе, не автентичне. Те, що в основному без коріння, як-от байрактарщина і так далі – це була хвиля. Вона вже спала, до речі.

Лідерка гурту ONUKA на сцені у Празі, 8 травня 2024 року

Лідерка гурту ONUKA на сцені у Празі, 8 травня 2024 року

Я максимум зусиль прикладаю до того, щоби саме автентичне підґрунтя розповсюджувалось. І багато митців це робить, щоб саме автентичне зараз підхоплювалось і поширювалось. І щоб люди мали до цього доступ, бо часто до цього просто немає доступу. Люди не живуть в архівах, люди не живуть в бібліотеках. Вони споживають те, що по телевізору в більшості, або, наприклад, у мережах.

Є молоді митці і мисткині, які цим займаються. І сподіваюся, що все одно це нікуди не потоне, нікуди не заховається, тому що це роками вистраждане, вифільтроване. Це наш досвід, це наша філософія, це наші знання – і в цьому є щось містичне. Якщо це не затерли сторіччями і зараз не затреться, воно відфільтрується і все одно буде тримати той фундамент, на тлі якого вже далі буде розквітати чи не буде розквітати щось вагоме.

У цьому сенсі неможливо не згадати ваш новий проєкт «Фабрична, 12». Це будинок вашого дідуся, який ви (разом з чоловіком Євгеном Філатовим) реставрували. А нещодавно вийшла перша лекція про українські народні інструменти, яку зняли у майстерні цього будинку. Розкажіть, будь ласка, більше про місію проєкту? Чому він для Вас важливий?

– Дійсно, є будинок дідуся, з якого все почалось для мене, тому що він був відомим майстром народних інструментів, який зробив мою першу сопілку.

Дідусь Нати Жижченко, майстер народних інструментів та музикант Олександр Шльончик

Дідусь Нати Жижченко, майстер народних інструментів та музикант Олександр Шльончик

Він виготовляв українські народні інструменти все життя, також працював на фабриці музичних інструментів. І от будинок залишився мені у спадок. Я не знала, що робити з цією майстернею: чи музей, чи музей-кімнату. І так вийшло, що вифільтрувалась ідея зробити простір – і онлайн, і офлайн, – на тлі якого будуть лекції, зустрічі, майстер-класи, виступи, різноманітні творчі вечори, а також відновлення-виготовлення інструментів за дідусевим кресленням.

Ще дуже важливий напрям – це 3D-друк інструментів, за дідусевим кресленням. Тому що це справді і майбутнє, і переосмислення, і можливість забезпечити інструментами дітей, наприклад, по всій області.

Ната Жижченко у будинку дідуся

Ната Жижченко у будинку дідуся

Це величезний крок, яким ще ніхто не займається в Україні. Це така царина, в якій взагалі ще нічого не зроблено, але це реально супер-супер кейс, зважаючи, що, наприклад, можна робити інструменти з переробленого пластику. Для мене це match (усе підходить – ред.) з усіх боків і це просто круто цим займатись. Якщо у мене це вийде, я буду просто щаслива. Це набагато більше, ніж новий альбом. наприклад, тому що це те, що може змінити історію українських музичних інструментів сьогодення.

Лекція – це також той контент, який я хочу виготовляти на періодичній основі. Так, це ресурсозатратно з усіх боків. Проте хочу, щоб цей контент був дуже пізнавальним, просвітницьким, але і дуже легким для сприйняття – для школярів, наприклад, для молоді, яка просто цікавиться цим без заглиблення в суперетнографічні терміни.

Це весодно for fun (заради розваги – ред.), але for fun своїм справжнім, чим можна пишатися, що у нас от лежить, а ми просто про це нічого не знаємо.

Ната Жижченко з сім'єю біля родинного будинку у Чернігові

Ната Жижченко з сім’єю біля родинного будинку у Чернігові

Місія така, щоб показати все те, що у нас є, що воно може бути крутим, модним красивим і таким, що взагалі не існує в різних країнах, в різних націй. З тисячолітньою історією, зі значенням всього цього. У нас все це є. І роками все це стиралося, але збереглося. Коли, як не зараз, це все відновлювати, показувати, плекати і переосмислювати?

Цей будинок розташований у Чернігові. На початку повномасштабної війни місто опинилося в російській блокаді (частина Чернігівської області була під російською окупацією). Як ви переживали цей досвід. оскільки проводили там багато часу, зокрема в дитинстві?

– Ми, на щастя, з сім’єю були не в Чернігові, а в Києві. Але родичі, друзі, звісно… Частина ховалася у нас в льоху, частина – по сусідству. Десь зв’язку не було. Це було дуже складно, тому що це сам початок, просто незрозуміло що.

Це щастя, що ще не було опублікованої Бучі (новин – ред.), тобто ми навіть не могли уявити, що таке може бути і якось, напевно, було більш спокійно, що таких звірств не буде. Але якби ми знали, що по трасі просто розстрілювали людей, якби ми знали, що автомобілі з дітьми палили, звісно, ми б так не реагували. Хоча градус відчуттів був за межею сприйняття. Яке щастя, що цей регіон деокупували і принаймні зараз є можливість його відновлювати, якось зберегти і якось заархівувати хоча б на цю мить.

Як це вплинуло на вашу творчість? Чи відчуваєте якісь зміни після цього?

– Взагалі повномасштабне вторгнення вплинуло на всіх нас, не тільки на творчість. Творчість, це вже результат змін наших внутрішніх. Ми почали цінувати життя, мить, мить з дітьми, мить з батьками, мить на своїй землі, мить у своєму домі. Коли я чую тепер, що в будинку і стіни помагають, я розумію, що в будинку стіни помагають, як ніколи.

Я просто не знаю, що відчувають маріупольці, які вижили, які виїхали, що харків’яни відчувають. Ну, це якийсь нестерпний біль, в якому просто стерта твоя юність, дитинство. Як це прийняти людині? Як із цим жити далі? Я вже просто мовчу про закатованих людей.

Я думаю, що ми зараз ще настільки у тій стадії, коли ми все це не осмислили. Ми настільки заповнені болем, що всеохоплюючий об’єм того жаху, що з нами трапився і трапляється, ми ще навіть не прийняли і не переосмислили, і він до нас ще не дійшов. Можливо, тому ми і живемо далі.

Ната Жижченко (ONUKA) під час виступу у Празі

Ната Жижченко (ONUKA) під час виступу у Празі

У попередньому інтерв’ю Радіо Свобода ви сказали, що найкращим майданчиком для виступу є той, де вас чекають. Ми згадали про те, що далі ви їдете у європейські міста. Водночас нічого невідомо про те, чи поїдете ви з гуртом до Америки? Можливо, поділитеся, чи є такі плани? Де ще, за межами Європи, є багато іноземців чи українців, де вас чекають і куди б ви хотіли?

– Насправді у нас є плани і запити на європейський тур, на канадський тур. Ми ніколи не були в Англії – нас там чекають, дійсно. Але якщо чесно, я не знаю взагалі, чи ми після цього туру колись зможемо ще виїхати. Чи залишимося ми живі? Як ми можемо планувати осінній тур? Що буде в Україні? Я не знаю, чи буде мій гурт взагалі існувати в рамках тих людей, живих, які зараз є зі мною на сцені. І якщо кажуть, що ми граємо як востаннє, то ми граємо як востаннє.

ONUKA у Празі. Чехія, 8 травня 2024 року

ONUKA у Празі. Чехія, 8 травня 2024 року

Частина моєї команди зараз служить, я не знаю, чи я їх побачу, чи я з ними зустрінусь ще наживо. Від цього всі планування гастролей виглядають просто смішними. Так, ми виїжджаємо, ми радіємо на сцені, тому що ми цим заряджаємося, ми на це чекали. Але те, яка логістика за цим туром стоїть – це як вилетіти в космос.

Все змінюється, але психіка справді адаптивна. Сьогодні в нас така реальність. Якщо ми все це переживемо, і залишимося українцями на своїй землі, у що я дуже вірю, і докладемо максимум зусиль до того, щоби це збулося, мені буде багато чого розповісти своїм онукам.


23 Травня

У громадах на Київщині забороняють відпочивати на воді: причини

США готують новий пакет військової допомоги для України на 275 мільйонів доларів – AP

Пишіть «проєкт», бо набув чинності Новий український правопис. По-старому вважатиметься помилкою

Сенат Польщі ухвалив закон про допомогу біженцям з України

Рада призначила нового суддю Конституційного суду

Укрзалізниці вдалось прискорити поїзд “Київ-Варшава”: як зміниться розклад

США не мають даних про надання Китаєм зброї Росії – Білий дім

Смачний та легкий суп-крем із кабачків: підійде для схуднення або для дитячого меню

США не підтримують удари по РФ, але Україна вирішує сама

У Києві демонтували скандальну рекламу фонду Яніни Соколової

Білий дім відреагував на намір Іспанії, Ірландії, Норвегії визнати Палестинську державу

Росія, використовуючи лояльних до неї західних політиків, підсилює євроскептицизм та антиукраїнську риторику – Олександр Левченко

22 Травня

У Києві усунули багаторічну проблему: подробиці

Мінекономіки повідомляє про підписання рамкової угоди для втілення Ukraine Facility

Верховна Рада створила ТСК щодо закупівель дронів і спорудження фортифікацій

Парламент ухвалив закон про єдину роумінгову зону з ЄС

БОЛЬШЕ НОВОСТЕЙ