Чому мешканці Сахаліну досі залишаються без газу

Незважаючи на те, що за підсумками 2025 року на Сахаліні було видобуто близько 28,5–29 млрд куб. м газу, значна частина цього ресурсу йде на експорт, а побутова газифікація острова залишається неповною.

Про це розповідає NewsWeek

Сахалін — найбільший острів росії, що омивається Охотським та Японським морями. Тут холодні, сніжні зими з морозами до 25–30°С і частими буранами. Населення острова становить майже пів мільйона людей, але мережевого газу для багатьох домогосподарств немає, тож мешканці змушені опалювати житла вугіллям, дизелем або електрикою.

Причини затримки газифікації

У 2020 році регіональні влада та «Газпром» підписали п’ятирічну програму газифікації, а у 2022 році обіцяли вирішити проблему до 2027 року. Проте прогрес втілення в життя виявився мінімальним: за останні роки до газу підключили лише кілька районів у Південно-Сахалінську та один у Корсаковському районі.

Наприкінці 2025 року фінансування регіональної програми скоротили на 14,8 млрд рублів, а сахалінське Мініенерго відстрочило строк «стопроцентної технічно можливості догазифікації» до 2032 року. Висока вартість підключення для приватного дому (близько 200 тис. рублів за оцінками місцевих експертів), географічна розрізненість поселень, складний рельєф і сейсмічність території ускладнюють проєкти підведення труб до віддалених селищ.

За два останні роки до газу в нас були підключені всього сім районів – шість у Південно-Сахалінську й один – у Корсаковському районі Сахаліну. Виходить, їм тільки в Південно-Сахалінську потрібно підключити ще 151 район! Звісно, було зрозуміло, що терміни перенесуть знову, – каже Ольга з Південно-Сахалінська (прізвища співрозмовників не називаються з міркувань їхньої безпеки – ред.). – У чому причина, очевидно. Вони розпочали нову програму газифікації у 2022 році й одразу її призупинили, бо грошей немає. Усі гроші тепер самі знаєте де

Місцеві жителі розповідають, що заявки на підключення подавали ще 2022 року, але підключення не відбувається. У Південно-Сахалінську, попри статус обласного центру, багато будинків і сьогодні опалюються вугіллям; платіжки за електрику й опалення суттєво зросли, і люди відчувають фінансовий тиск.

Економічні фактори, санкції та видобуток

Сахалін довгі роки отримував значні доходи від великих нафтово-газових проєктів на шельфі — насамперед «Сахалін-1» і «Сахалін-2». До 2022 року в них брали участь міжнародні компанії (зокрема ExxonMobil у «Сахалін-1» та Shell, Mitsui, Mitsubishi у «Сахалін-2»), що забезпечувало технології, фінансування та доступ на зарубіжні ринки.

Після початку повномасштабної війни в Україні та запровадження санкцій західні оператори залишили проєкти або значно обмежили участь. Відхід ExxonMobil і Shell ускладнив експлуатацію, логістику та продажі; частина операцій тепер залежить від спеціальних ліцензій і винятків. Це, укупі з падінням світових цін і зниженням попиту, призвело до скорочення видобутку та падіння доходів регіону.

За оцінками, видобуток газу в регіоні у 2025 році знизився приблизно на 1,5 млрд куб. м порівняно з 2024 роком (28,5 млрд куб. м проти близько 30 млрд куб. м у 2024 році). Доходи бюджету області впали, а бюджет 2026 року ухвалено з дефіцитом — доходи 190,9 млрд рублів і видатки 218 млрд рублів.

Економічна логіка перерозподілу витрат означає, що багато інвестицій і податкових надходжень спрямовуються у пріоритетні для федерального центру сфери, зокрема на військові потреби, тоді як регіональна програма газифікації недофінансована.

Наслідок цього — складні договори на експорт СПГ до Азії, залежність від санкційних винятків для страхування та розрахунків, а також подорожчання робіт із підтримки старіючих родовищ. Все це зменшує чистий прибуток проєктів і, як результат, скорочує фінансові ресурси, що могли б йти на розвиток інфраструктури для населення.

За умови, коли основні доходи регіонального бюджету залежать від кількох великих проєктів, навіть невелике зниження надходжень від нафтогазового сектора відчутно підриває реалізацію соціальних програм, зокрема масової газифікації.

Одночасно демографічна ситуація на острові погіршує перспективи «зростання абонентської бази»: населення Сахаліну з 1989 року зменшилося значно, і в багатьох містах спостерігається відтік людей у інші регіони.

У сукупності географічні, економічні, фінансові та політичні фактори пояснюють, чому на острові при значному видобутку газу велика частина населення досі не отримала доступу до мережевого палива.

Нерівність газифікації відчутна й у масштабах країни: там, де мережевий газ практично всюди доступний у Центральному федеральному окрузі, Далекий Схід демонструє значно нижчий рівень підключень — близько 28% у середньому по округу. У деяких регіонах Сибіру рівень газифікації взагалі наближається до нуля.

Для мешканців Сахаліну це означає, що в найближчі роки вони навряд чи можуть розраховувати на масове підключення до газових мереж: графіки переносилися вже неодноразово, а витрати на підведення інфраструктури лягають на місцеві бюджети й самих жителів.

У підсумку побутова газифікація Сахаліну залишається залежною від низки зовнішніх чинників — від міжнародних ринків і санкцій до федеральної бюджетної політики — тоді як жителі острова продовжують відчувати наслідки браку доступного опалення та зростання комунальних витрат.