Вугільна галузь Донбасу: чому шахти в окупації банкрутують

Ростовський торговий дім «Донське вугілля», який отримав у користування та оренду низку шахт на окупованих територіях Луганської області, виявився на межі фінансового краху: компанія накопичила мільярдні борги перед постачальниками, енергопостачальниками та окупаційними структурами, а обіцяне «друге дихання» вуглевидобутку так і не розпочалося.

Про це розповідає NewsWeek

Передача шахт і первісні обіцянки

У лютому 2024 року інвестору передали п’ять шахт у Луганській області, а в травні до них додали ще п’ять. До переліку увійшли, зокрема:

• «Самсонівська-Західна»;
• «Довжанська-Капітальна»;
• «Комсомольська»;
• імені Вахрушева;
• імені Фрунзе;
• «Молодогвардійська»;
• «Червоного Партизана»;
• імені Баракова;
• «Суходільська-Східна»;
• «Харківська».

Шахти передавалися під оренду з опцією переведення у власність через п’ять років за умови інвестування принаймні 40 мільярдів рублів. Така схема мала забезпечити підтримку виробництва, виплату зарплат і уникнення екологічних ризиків, пов’язаних із закриттям копалень.

Масштаби заборгованостей і судові розгляди

Натомість уже наприкінці 2024—початку 2026 року на компанію посипалися позови від різних контрагентів і органів, які вимагають повернення коштів та оплати за поставки. Управління з реструктуризації шахт окупаційної адміністрації подало позов про стягнення поверненої в серпні позиказагальною сумою 1,1 мільярда рублів, проте суд тимчасово залишив позов без руху.

За окремими позовами постачальник електроенергії «Енергозбут Луганськ», пов’язаний із державними структурами, пред’явив вимоги щодо оплат за кілька місяців: близько 241 мільйона рублів за травневі-чернві нарахування, 181 мільйон — за вересневі рахунки та 131 мільйон — за жовтневі, до яких продовжують нараховуватися пені. До цього додалися вимоги інших структур і приватних постачальників: понад 800 мільйонів рублів за позовами, що надійшли з травня 2025 року, і ще 143 мільйони — за поставлену спеціалізовану техніку.

У сумі вимоги кредиторів і постачальників до інвестора у вугільну промисловість окупованої Луганщини на початок 2026 року сягнули майже 2 мільярдів рублів.

Паралельно управління, яке розподіляє бюджетні субсидії на «розвиток вугільної галузі», витрачало кошти на підтримку закриваються шахт — купівлю запчастин, будматеріалів, оплату електроенергії, зв’язку та навіть виплату заробітних плат. Частина позовів пов’язана саме з відшкодуванням цих витрат.

Урядові та адміністративні перипетії не допомогли: корпорація не змогла виконати ряд договорів, через що в листопаді арбітражний суд зобов’язав «Донське вугілля» повернути аванс на суму 265 мільйонів рублів торговому партнеру. Компанія посилалася на брак продукції як причину невиконання поставок, хоча в офіційних звітах це не деталізувалося.

Інвестор повідомляв, що за перший рік вклав у проєкт понад 9 мільярдів рублів з планованих 40, проте видобуток вугілля склав лише близько 796 тисяч тонн — у десятки разів менше від запланованих 10,5 мільйона тонн на рік. Такий розрив призвів до зриву контрактів і дефіциту грошових потоків.

Фінансування під ударом: кредитна лінія в одному з російських банків, яка мала забезпечити обов’язкові інвестиції, була закрита навесні 2025 року; альтернативних джерел кредитування знайти не вдалося. Керівництво компанії просило про державну підтримку у вигляді пільгової позику на 40 мільярдів рублів під 3% річних, відзначаючи, що за високих ринкових ставок та падіння цін на вугілля робота залишається збитковою.

Аналітика фінансових показників і бізнес-результатів показує, що ще у 2021 році торговий дім мав близько мільярда рублів чистого прибутку, але вже у 2023 році компанія вийшла в мінус, а за підсумками 2024 року збиток становив майже 6,7 мільярда рублів. Одночасне зростання собівартості продажів і падіння виручки зробило кожен зароблений рубль джерелом додаткових збитків.

Серед ключових кредиторів і позивачів — державні та напівадміністративні структури, а також приватні постачальники обладнання і техніки, які вимагають розрахунків за надані послуги та товари.

Причини збитковості та подальші перспективи

Економічні та ринкові чинники зробили відновлення вугільної галузі на окупованих територіях менш імовірним. По-перше, високі процентні ставки та закриття кредитних ліній ускладнили реалізацію інвестиційних планів. По-друге, світові ціни на вугілля за останні роки суттєво знизилися, а експортні обмеження і санкції ускладнюють доступ на традиційні ринки збуту.

Окремо впливає і якість донбаського вугілля: воно часто має нижчі енергетичні характеристики та вищі витрати на видобуток у порівнянні з відкритим видобутком у регіонах типу Кузбасу, тому конкурентоздатність скорочується.

«Були окремі рентабельні шахти, наприклад, шахта імені Засядька, але це як виняток».

Експерти зазначають, що навіть масове інвестування не гарантує сталого виходу на рентабельність за нинішніх умов ринку та санкційної політики. Соціальні ризики лишаються вагомими: у містах і селищах Донбасу багато населених пунктів залежать від шахт як єдиного джерела зайнятості, тому закриття виробництв означатиме серйозні наслідки для місцевих громад.

У підсумку, поєднання внутрішніх фінансових проблем приватного інвестора, боргового тиску з боку постачальників і субсидіарних структур, а також несприятливої конюнктури на експортних ринках робить відновлення вугільної галузі на окупованому Донбасі малоймовірним без масштабних державних субсидій чи радикальної зміни ринкових умов.

Для працівників шахт і місцевих громад це означає високу невизначеність: з одного боку — потреба в інвестиціях і підтримці, з іншого — реалії збитковості, які підштовхують до пошуку альтернативних варіантів зайнятості та соціальної підтримки.