Модульне містечко у місті Бучі: допомога Польщі постраждалим бучанцям

Війна в Україні показує, хто стає справжнім братом, а хто навпаки ворогом. Сусідня держава України Польща, не просто сусідка нашої країни, а ще і наша сестра. Це показують їхні вчинки, а не пусті слова та обіцянки. Передмістя Києва – місто Буча – постраждало від рук окупантів. Багато родин отримало після їх приходу зруйновані будинки, спалені помешкання. У когось вибиті вікна або двері, а хтось взагалі опинився без житла. Нещодавно у місті Буча збудували «Модульне містечко», яке розташоване біля «Варшавського ринку». Співпадіння це чи ні, але спонсором стали не місцева влада, а сусідня країна Польща. А Варшава як відомо це якраз столиця Польщі. Журналістка NW Юлія Павліченко завітала до «Модульного містечка» і поспілкувалась із його комендантом та жителькою Оксаною Поліщук.

– Оксана, скажіть будь ласка як ви опинились у «Модульному містечку»?

На даний час я є комендантом «Модульного містечка», а також проживаю тут  разом з дітьми. 

– Ви мешканка з Бучі?

– Так, в мене була квартира в ЖК «Нова Буча», я втратила житло, тому мені виділили тут кімнату. Наш будинок дуже постраждав, там неможливо і головне небезпечно проживати, особливо з дітьми, реконструювати його вже не вийде. Ми розуміємо, що зараз фінансування йде на війну, і тому нічого від влади не вимагаємо, адже  війна триває, і як буде далі ніхто не знає. 

– Скільки часу існує це «Модульне містечко»?

– В двадцятих числах травня почалося збирання будинку, а заселення було в перших числах червня.

– На які кошти було збудоване «Модульне містечко», хто є спонсором?

– Це спонсорська допомога сестри нашої Польщі, тому що це неоціненно на сьогоднішній день, для людей, які втратили житло, для них це єдиний вихід. Зараз люди почнуть з’їжджатися, багато хто ще не повернувся за-за кордону, тим кому немає де жити, зможуть тут поселитися.

– В цих кімнатах проживають лише мешканці Бучі?

– З Ірпеня нікого немає, є люди із села Здвижівка, яке теж сильно постраждало, з Бучі, Гостомеля, є трішки людей з Луганська.

– Як ви особисто пережили це жахіття, коли вся Буча була окупована Російськими військами?

– Психологічно дуже важко, особливо це відчуття невідомості, адже ми залишились без свого житла, тому що в наш будинок попала бомба. Я була під завалами з дітьми, нас витягали сусіди. Сліз не було, було велике відчуття адреналіну, страху, в мене просто німіли ноги. За той час, поки ти сидиш у підвалі, ти не тільки молишся, а декілька разів прощаєшся, тому що розумієш, якась секунда і смерть може наступити швидко. Багато людей зарікалося поки сиділи у підвалі, що якщо виживуть, то зроблять те і те, що попросять пробачення абсолютно у всіх. Восьме березня ми відзначали у підвалі, хоч тюльпани нам все ж таки подарували.

– Ваші діти психологічно вже заспокоїлися після таких наслідків?

– Вони дуже скритні, моя старша 9-річна донька мовчала трохи. Коли потім поїхали на більш спокійну територію, то стали жвавіше. Молодша 6-річна донька, коли чула звук сирени з літаками, то боялася, а якщо літаки без сирени, то вона не переживала, і казала, що то наші хлопці, адже вона бачила наших хлопців з територіальної оборони, бачила їхні привітні обличчя.

– Чи допомагають вам та іншим жителям «Модульного містечка» місцеві люди та волонтери?

– Хлопці з «Волонтерського руху» нам дуже допомагають, ми їм дуже вдячні, оскыльки вони забезпечили нас усім необхідним, що ви тут бачите. Один холодильник нам подарував магазин електроніки. Місцеві люди ледве не тисячами приходили і питали, що нам потрібно. На сьогоднішній день ми забезпечені посудом, одягом, постільною білизною, дитячими іграшками, маємо дві пральні машинки, мікрохвильову піч, чайник, мультиварку.

– А яких речей вам не вистачає?

– Не вистачає засобів побутової хімії, таких як мило, пральні порошки, великі пакети для сміття, ще б пилосос не завадив, а всього іншого нам вистачає.

– Хто вас забезпечує продуктами?

– Волонтери привозять продуктові набори, наприклад, ящик картоплі нам передала церква, хто хоче допомогти приносить все що може. Ось мішок цукру нам привезли, міська Рада теж передає, бо я подаю списки людей, під наші потреби. Зараз звісно дуже жарко готувати, тому волонтери нам привозять вже готову їжу.

– На вулиці дійсно спека, а у вас досить прохолодно, вас забезпечили кондиціонерами?

– Так у нас у коридорах є кондиціонери, тому така прохолода і досить комфортно, допомогла нам у цьому міська рада, вона і оплату за комунальні послуги взяла на себе. 

– Яка тут кількість кімнат, і скільки з них вже заселено?

– Тут тридцять кімнат, і половина з них вже зайнята, це ті, що по факту закріплені кімнати по заявкам, але так як люди ще досі з’їжджаються, то скоро вони всі будуть зайняті. 

– Оксано, як ви вважаєте: така згуртованість людей завжди була, чи це війна внесла такі корективи?

– Згуртованість людей почалась в перший  день війни, коли почало все гупати, весь час було чутно вибухи, літали бомби, коли у людей почав виділятися божевільний страх. Сидячи у підвалі після кожного прильоту чи звуку вибухів, думаєш, що це твоя остання мить життя, особливо коли мене витягали з-під завалів. Згадую, як хлопці з територіальної оборони нам варили кашу, дуже смачнючу. В мирному житті не один би чоловік не зварив такої каші, як то кажуть у звичайному житті. А сидячи в підвалі, ми всі розуміли, що нам треба триматися, підтримувати кожного, вижити і заспокоювати одне одного. Мені подобається тут у «Модульному містечку» допомагати іншим людям, ми повинні бути разом, не кожен, хто приходить може нормально говорити, у всіх поранена душа, всі зазнали горя.

– Серед усіх країн більше всього нас підтримує Польща. Як ви гадаєте, чому саме  вона Україні так допомагає?

– Польща більш схожа на нас, навіть по духу. Я наприклад теж наполовину полячка, моя рідна бабуся чистокровна полька. Мені здається, що ми дуже схожі з поляками, і по історії, і по світогляду, ми сусідні країни. Один сусід виявився звірюгою, бо це вже Росія, а інший виявився справжнім братом, це Польща. Нажаль, ми цього раніше не помічали. Війна показала обличчя кожного з нас, як людини, так і країни. Треба велика подяка Польщі, шо вона відкрила для нас кордон, прихистила таку велику кількість людей, надала українцям їжу і житло, виплати переселенцям. Це все великі вчинки, які говорять самі за себе. Польща підставила нам своє велике плече.

Ми оглянули, що являє собою «Модульне містечко», побачили кімнати в яких живуть люди, душові, вбиральні, кухню та їдальню, дитячу кімнату. В коридорах прохолодно, так як вони  оснащені кондиціонерами, на кухні достатньо різного посуду, працюючі пральні машинки. Всюди чистота порядок, так як комендант Оксана організовує графік прибирання. Відчувається європейська якість, все побудовано без огріхів, якісно і надійно. Люди живуть дружньо, допомагають одне одному, підтримують.

Побувавши у житловому прихистку для містян та внутрішньо переміщених осіб, так і хочеться сказати, “Велика поляка Польщі за таке житло для бучанців та інших міст, які залишилися без даху над головою!”.