Відбудова Микільського військового собору на Печерську: чи можлива?
Ідея відновлення Військового Микільського собору на київському Печерську знову викликає жваві дискусії — історики, архітектори та громадські діячі обговорюють історичну цінність пам’ятки, технічну можливість відбудови на первісному місці та питання її призначення в умовах війни.
Про це розповідає NewsWeek
Історія та архітектурна значимість
Собор було закладено 7 червня 1690 року з ініціативи й за кошти гетьмана Івана Мазепи, а зведено впродовж трьох років і освячено у 1696 році. Як один із найпомітніших зразків мазепинського бароко, храм прикрашав герб фундатора на західному фасаді. Авторство головного архітектора приписують Йосипу Старцеву (згадують також його прізвищну форму Старченко), а розкішний семиярусний різьблений іконостас виконав київський майстер Созонт Балік.
Інтер’єр собору відзначався мотивами, які дослідники пов’язують із українським національним духом: зображення святих і ангелів в одязі, що нагадував козацькі строї, багатий рослинний орнамент і монументальні композиції. У храмі зберігалися мощі Іоанна Золотоустого, а церковний хор у різні роки диригував Микола Леонтович.
У 1831 році собор офіційно отримав статус військового. Зі зміною політичних реалій та втручаннями імперської адміністрації пам’ятки, пов’язані з Мазепою, часто піддавалися демонтажу або переробкам: герби замінялися орлами, майно вилучали, а пізніше храм використовували у військових цілях.
Руйнування, послідовні трансформації і місце сьогодні
У 20–30-х роках ХХ століття, після масових репресій і кампаній радянської влади проти церковного життя, Микільський собор піддали плановій руйнації. У 1930-х його розбирали «цеглина за цеглиною», втрачені бані, стіни, внутрішнє оздоблення та духовне призначення будівлі. На тому місці в пізніші десятиліття зведено будівлю у стилі радянського модерну — Палац піонерів (нині Київський палац дітей та юнацтва), частина якого заходить на фундаменти колишнього собору.
У 1919 році саме в Микільському соборі сформувалася одна з перших парафій Української автокефальної православної церкви та вперше відправили службу українською мовою під проводом протоієрея Василя Липківського. Після заборони УАПЦ у 1930 році храм перейшов у власність РПЦ, а невдовзі радянська влада перетворила його простір на складські та господарські приміщення.
Незважаючи на втрати, численні старі зображення, креслення і фотографії дають підстави вважати, що зовнішній вигляд і деталі собору можуть бути відтворені досить автентично, за умови знайдення фінансування та логістичних рішень.
«Я не розумію, як відтворити Микільський собор, бо там все дуже сильно забудовано. Тобто, треба щось зносити»
Проблема розміщення відбудованої споруди залишається ключовою: чи мають реставрувати собор на первісному фундаменті, де нині частково стоїть палац, чи перенести його в сусідню частину Печерська, посунувши споруди, які мають меншу історичну цінність? Архітектори наголошують, що повна відтворювальна реконструкція на початковому місці неможлива без знесення деяких сучасних будівель.
Ініціативи щодо відновлення періодично виникають в суспільній та експертній площині. Указ президента Віктора Ющенка від 2 червня 2009 року доручав Кабінету міністрів і Київській міській адміністрації опрацювати питання відтворення комплексу Свято-Миколаївського військового собору і подати пропозиції за два місяці, а на площі Слави встановлено меморіальний знак як маркер намірів відновити пам’ятку.
Архітектор Юрій Лосицький, який брав участь у відтворенні Михайлівського Золотоверхого, напрацьовував проєкт відбудови Микільського собору у 2009 році і вважає, що палац не має такої історичної цінності, як собор. Водночас громадське обговорення ускладнює те, що центральна територія щільно забудована і містить сучасні громадські та адміністративні споруди.
Окреме питання — функціональне: чи має відновлений храм стати саме військовим собором, переданим у користування Збройним силам України. Думки розходяться: частина експертів і військових капеланів вважають, що армії потрібен свій собор як простір пам’яті й духовної підтримки, інші пропонують відтермінувати масштабні реставраційні проєкти до завершення війни та спрямувати ресурси нині на оборону.
Таким чином, відбудова Микільського військового собору поєднує історичну важливість і культурну пам’ять із низкою складних практичних питань: вибором локації, звільненням простору під реставрацію, фінансуванням і визначенням функції храму в сучасній Україні. Вирішення цих питань вимагатиме зваженого планування, широкого експертного діалогу й політичної волі.
