33 українські вишиванки казаха Костянтина Гудаускаса
У третій четвер травня, коли світ відзначає День вишиванки, казахський активіст Костянтин Гудаускас демонструє колекцію з 33 українських вишитих сорочок — кожна має власну історію, запах і зв’язок із людьми та подіями війни
Про це розповідає NewsWeek
Ініціатива святкування Дня вишиванки з’явилася 2006 року в студентському середовищі Чернівців і з того часу щороку у третій четвер травня українці та прихильники української культури вдягають традиційний одяг у повсякденному житті, на роботі та на вулицях. Повномасштабне вторгнення росії загострило символічне значення вишиванки: вона стала не лише елементом національного вбрання, а й тихим проявом спротиву й солідарності, зокрема серед військових.
Костянтин, за паспортом казах, за походженням литовець і, як сам каже, українець душею, зібрав 33 сорочки за останні роки. Він з любов’ю демонструє їх: всі випрасувані й розвішені на окремих вішалах, жодну не купував — їх дарували люди, з якими він перетнувся під час евакуацій, волонтерської роботи та поїздок на фронт
«Дев’яносто відсотків вишиванок подаровані саме на дні народження. Я їх постійно ношу. Особливо, коли їду за кордон – домовлятися про допомогу для армії, то беру щонайменше три або п’ять вишиванок. Маю з ними цікаві історії. Колись обідав у кафе в Римі. Вийшов власник – побачив мене, каже: «Слава Україні!» Я йому відповів. Ми пообідали, покликали офіціанта, щоб розрахуватися, на що той нам: «Сказали з вас грошей не брати». Уявіть, яка сила в українській вишиванці! Як її поважають за кордоном!»
Історії сорочок і фронтові дари
Серед сорочок у колекції — вишиванки з Карпат, із рунами, квітковими орнаментами, з тваринами; білі, чорні, червоні, блакитні. Деякі з них пахнуть димом чи карпатським деревом, інші — фронтовими бліндажами або шафами, де їх берегли роками. Найдорожчі для Костянтина — ті, що подаровані людьми, яких уже немає поруч; їх він одягає рідко, щоб довше зберігати пам’ять про них.
Чимало сорочок волонтер отримав від військових під час поїздок на фронт. Одну з таких йому подарували бійці 32-ї окремої механізованої бригади: на чорній тканині червоними нитками вишили оберіг — слов’янські руни, що символізують віру й захист. Для Костянтина ці подарунки — знак вдячності за амуніцію та допомогу, яку він організовував для бійців.
Волонтер розповідає, що вишиванка часто працює сильніше за документи чи слова за кордоном: вона миттєво ідентифікує людину з Україною та відкриває серця й двері для допомоги.
Біла сорочка, яка болить
Особливе місце в колекції займає біла вишиванка з блакитними нитками, подарована композитором Ігорем Покладом. Для Костянтина цей дар — один із останніх подарунків Поклада перед його смертю, і сорочка для волонтера стала символом теплоти та втрати водночас. Вишивку на ній виконала майстриня з карпатських гір за ескізом композитора; процес дошивання навіть відбувався безпосередньо на волонтері у костюмерній Національної опери.
Костянтин називає деякі сорочки такими, що «болять» — бо за ними стоять трагічні чи глибоко емоційні історії. Він торкається тканини обережно, наче побоюючись стерти чиїсь дотики й слова.
Першу вишиванку йому подарували волонтери 21 травня 2022 року — синю сорочку з довгими рукавами, яка стала «домашньою» і супроводжувала його під час поїздок, виступів у Європі та навіть на вступі до литовського університету. Саме цю сорочку він найчастіше показує на фото й відео.
Останні улюблені сорочки — парні, біла та чорна, з фазановим орнаментом у гуцульському стилі. Їх подарував молодий нацгвардієць Руслан, якого Костянтин підтримував у першій фазі війни: допоміг з лікуванням, урядуванням і потім супроводжував до Києва. Руслан зараз завершує філологічний факультет і вже створив сім’ю з Софією; для Костянтина вони — як діти, і ці подарунки він цінує особливо.
Квартира Костянтина заповнена прапорами, розмальованими гільзами, подяками та картинами — усе це нагадує про людей і події, з якими він перетнувся в час війни. Він жартує, що після перемоги збере всі дари та вишиванки й створить музей — не про одяг, а про людей, які допомагали і трималися разом у найважчі часи.
