Країна Культура Новини Права людини Суспільство

«Ми всі опинилися під завалами». Історія порятунку, яка увійшла до фільму «20 днів у Маріуполі»

«Ми всі опинилися під завалами». Історія порятунку, яка увійшла до фільму «20 днів у Маріуполі»

Історія родини Повненьких – одна з тих, що увійшла до оскароносного документального фільму «20 днів у Маріуполі». У стрічці зафіксований момент порятунку 15-річного Івана Повненького. Через російський обстріл пожежної частини, ідеться у фільмі, хлопець, а також його батько й мати опинилися під завалами. Іванові пощастило найменше – обидві його ноги притиснули залізобетонні плити. Щоб їх підняти, знадобилося кілька годин, маріуполець отримав тяжкі травми. Хлопець переніс численні операції і лікується у США.

Що пережила ця родина під час війни, у якому стані зараз Іван та що допомагає не занепадати духом – про це Радіо Свобода розповів його батько, працівник Головного управління ДСНС України у Донецькій області Максим Повненький.

Фільм «20 днів в Маріуполі», кадр

Родина й поетичні вечори: життя до повномасштабної війни

Активно займався популяризацією сучасної української літератури

– До війни ми з родиною жили в Макіївці, я працював у пожежній службі. У мене – дві освіти: перша – будівельна, друга – за фахом пожежної безпеки. 2014 року, після окупації Донецька та Макіївки, ми з родиною – дружиною та сином – переїхали до Краматорська. Намагалися вести активне життя – спорт, театри, поетичні вечори, волонтерство.

2021-го, так треба було по службі, ми переїхали до Маріуполя.

Повненькі, батько й син, у Краматорську

Повненькі, батько й син, у Краматорську

Після окупації Донецька та Макіївки переїхали до Краматорська. 2021-го переїхали до Маріуполя

Окрім основної роботи, у мене була ідея – максимально українізувати суспільство. У Краматорську я активно займався популяризацією сучасної української літератури, хотів продовжити це і в Маріуполі. Україномовних поетичних вечорів у місті не було, тому на базі волонтерського центру Halabuda я сам почав їх організовувати. До мене приходили місцеві поети, просто пошановувачі поезії, але головна умова стояла – щоб не було російської мови. Читали українською. Навіть – англійською, німецькою. Лише російська була під забороною.

Я проводив ці заходи раз на місяць – у п’ятницю. Чергова п’ятниця мала бути – 25 лютого 2022 року…

Родина Повненьких. Новорічний Маріуполь, площа перед Драмтеатром. Новий 2022 рік

Родина Повненьких. Новорічний Маріуполь, площа перед Драмтеатром. Новий 2022 рік

24 лютого 2022 року, початок великої війни в Маріуполі

– 24 лютого ми прокинулися від того, що з одного боку було чути вибухи, з другого боку – так само. Зайшов до спальні син, йому тоді було 15 років, сказав, що йому зателефонували друзі з Краматорська: «Відбувається щось жахливе». Водночас мене викликали на роботу за тривогою – я поїхав.

Я не міг собі й уявити масштабів агресії Росії

Дружина з сином вирішили залишитися зі мною в місті, не евакуюватися. Я себе заспокоював тим, що Маріуполь – чи не найбільш підготовлене місто для оборони, я уявляв собі, що це буде схоже на 2014-й. Я не міг собі й уявити масштабів агресії Росії.

З перших же днів атмосфера в місті була тяжка. Люди стояли у великих чергах – до магазинів, за продуктами. Паніки як такої спершу не було, але люди були пригнічені. Активне мародерство й панічні настрої почалися наприкінці лютого, коли фронт наблизився. Коли почалися обстріли цивільної інфраструктури, люди почали тягти з магазинів – хтось їжу, а хтось телевізори, комп’ютери. Я це бачив на власні очі. Але на той час стояло питання вижити, а не піймати злочинця за руку.

Світло та вода зникли наприкінці лютого, майже одночасно зникли газ і зв’язок. Ми жили на другому поверсі дев’ятиповерхівки двома родинами: моя родина й родина колеги Олексія – він, його дружина та дві доньки. Ми самі їх запросили до себе, бо їхня квартира була на лівому березі, який почали обстрілювати найпершим.

Усі ми – і я, і моя родина, і мій колега – їздили до волонтерського центру Halabuda, намагалися хоч чимось допомогти. Дружина допомагала пекти лаваші, а ми з колегою Олексієм та сином були на підхваті: рубали дрова, розвозили продукти, розгрібали підвал, щоб зробити сховище.

6 березня армія РФ обстріляла наш будинок. У нас було пошкоджене одне вікно, у сусідів не залишилося жодного цілого вікна. А в них було немовля – і ми запропонували їм жити в нашій квартирі. Самі ж – двома родинами – переїхали до пожежної частини, до мене на роботу. Там було укриття – підвальне приміщення.

Удар по пожежній частині 10 березня

– 10 березня ми планували також поїхати у «Халабуду», допомагати там. Але спершу займалися організацією побуту – нашого й тих людей, чиї будинки були вже зруйновані. Я, колега й син – носили воду. І ось коли ми принесли воду на четвертий поверх, сталося влучення у другий поверх нашої будівлі. Поцілило прямо під нами…

Ми всі опинилися під завалами

Ми всі опинилися під завалами. Мене та сина було видно. Моєї тіло притиснуло, я не міг рухатися, голова стирчала з-під завалів. З сином я навів звуковий контакт: я його не бачив, але я його чув – знав, що він притиснутий, обидві ноги й ліва рука, не може поворухнутися. Дружину й колегу я не чув.

Рятувальники дістали спершу мене, адже на мені були найлегші конструкції, їх змогли підняти за допомогою ручного спецінструменту. Я колегам казав: «Рятуйте дитину, а потім вже мене». Потім, коли я вже побачив сина, я зрозумів, чому розпочали з мене: його без крана деблокувати б не змогли.

На місці атаки

На місці атаки

Коли дістали мене, я згадав свої навички, навчання й організував «хвилину тиші». Я гучно гукав дружину й колегу. Дружина відгукнулася, її змогли деблокувати. Колега Олексій – ні. Швидше за все, він загинув одразу…

За декілька днів лікарню окупували російські війська. Коли ми з дружиною вчергове прийшли провідати сина, нас звідти вже не випустили. Російські солдати заганяли цивільних до лікарні, аби зробити «живий щит»

Сам я стояв поряд з сином – тримав над ним пожежний шолом, бо уламки продовжували падати. Зв’язок був відсутній: неможливо було викликати кран нашої пожежної служби, він був на іншій локації. Туди поїхав водій на власному авто і за декілька годин повернувся на крані. Кран підняв залізобетонні плити, які впали на мого сина. Його й дружину відвезли до обласної дитячої лікарні.

У лікарні синові зробили операції на обох ногах і руці. Його залишили в операційній – тоді активно йшли бої навколо лікарні, і перевезти пацієнта на візку до відділення було неможливо. А за декілька днів лікарню окупували російські війська.

Коли ми з дружиною вчергове прийшли провідати сина, нас звідти вже не випустили. Навпаки – російські солдати заганяли цивільних до лікарні, аби зробити «живий щит». Від лікарні з танка та БТР вони обстрілювали ЗСУ. Свою військову техніку вони ставили біля корпусів лікарні – і відстрілювали боєкомплект, використовуючи лікарню як прикриття.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

Маріуполь російські війська захопили у травні 2022 року після майже трьох місяців запеклих боїв. За цей час у місті було зруйновано значну частину будинків та інших об’єктів. Точна кількість загиблих наразі невідома – оцінки варіюються від кількох тисяч до кількох десятків тисяч людей.

Евакуація з Маріуполя

– 19 березня травматолог сказав мені, що життя мого сина під загрозою. Ми вирішили евакуюватися. Хоча я не уявляв, як сина можна перевозити в такому стані: ліва нога була на розтяжці, права – в апараті зовнішньої фіксації. Але лікар сказав, що підготує. У мене ще з січня стояли заправленими дві автівки – одну ми купили, а другу ще не встигли продати. В одну з них сів я, дружина, поклали сина. А в другу – сіла одна маріупольська родина з дитиною і лікар.

20 березня ми виїхали. Їхали довго: багато блокпостів «ДНР», обшуки, роздягання… Видихнули тільки тоді, коли дісталися до першого українського блокпосту. Через Запоріжжя ми зрештою добралися до Дніпра.

В обласній дитячій лікарні в Дніпрі нас уже чекали. Івана одразу ж забрали в реанімацію. Дніпро у той час також зазнавало масованих ударів. Укриття в лікарні як такого не було. Отож головний лікар за своїми зв’язками організував для всіх дітей, які на той момент були в нього в реанімації, тяжкі – за кордон.

«Ми не бачилися два роки»

– 20 березня ми приїхали, а 3 квітня дружина й син їхали на реанімобілі в напрямку Польщі. В Польщі вони провели декілька тижнів, сина готували до перельоту, адже стан був тяжкий. Так вони потрапили до США – на лікування. Вони там досі. Там Іван переніс безліч операцій. Буквально зараз, коли ми з вами говоримо, у нього триває ще одна 10-годинна складна операція – трансплантація кісток.

Іван Повненький на лікуванні у США

Іван Повненький на лікуванні у США

Який стан? В Івана ліва рука травмована: кистю повноцінно він рухати не може, але освоював «сліпий набір» на клавіатурі. Права нога – не працює гомілковостоп. Зліва – досі не зрослося зламане стегно.

Ми не бачилися два роки. Лише – в месенджерах. Пішов третій рік…

Іван та Максим до початку повномасштабної війни

Іван та Максим до початку повномасштабної війни

За цей час син дистанційно закінчив школу, літав у Нью-Йорк, щоб здати НМТ. Подав документи до кількох українських вишів. Вступив до Харківської академії фізичної культури та спеціальність «фізична реабілітація й ерготерапія». Він і планував на неї вступати, а тут ще й так склалося…

Про фільм

Сам фільм я подивитися не зміг – з психологічної точки зору

– Про підготовку фільму я знав – ми листувалися з Євгеном Малолєткою, і він мені надсилав ті світлини, на яких був момент порятунку мого сина. Стояла дружина, закутана в ковдру… А потім я побачив трейлер фільму: дійшов до того моменту, де видно дружину, – і далі я дивитися не зміг… І сам фільм я подивитися не зміг – з психологічної точки зору.

Український режисер Мстислав Чернов (посередині), Рені Аронсон-Рат і Мішель Мізнер (праворуч) позують з премією «Оскар» за найкращий документальний фільм – кінострічку «20 днів у Маріуполі». Голлівуд, 10 березня 2024 року

Український режисер Мстислав Чернов (посередині), Рені Аронсон-Рат і Мішель Мізнер (праворуч) позують з премією «Оскар» за найкращий документальний фільм – кінострічку «20 днів у Маріуполі». Голлівуд, 10 березня 2024 року

Загалом вважаю, добре, що ця стрічка отримала «Оскара». Я ставлюсь до цього як до потужної зброї, яка дозволить Україні наблизити перемогу.

Що допомагає жити зараз?

– Взаємопідтримка. Я – тут: підтримую дружину й сина дистанційно. Вони – там: підтримують мене. У мене є старша донька, працює, зокрема роблять з чоловіком окопні свічки для фронту. Всією родиною одне одного підтримуємо – так і виживемо.

А син… Що не зроблять лікарі – він зробить сам. Мета у нього є – відновитися, і він над цим уже працює.

У мене теж немає права падати духом, адже у мене є мої рідні й країна.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.

«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.


12 Квітня

Заступника Єрмака призначили на посаду в МЗС

Трипільська ТЕС: у Центренерго зробили заяву про її відновлення

Без Patriot та інших систем ППО відновлювати Трипільську ТЕС – «марна справа» (фото наслідків)

Україна та Чехія домовились про укладення безпекового договору

армія РФ зараз на 15% більша, ніж коли почалося вторгнення

У Київській області очікується серйозна зміна погоди: синоптики

У Білому домі відреагували на чергові удари РФ по енергооб’єктах України

11 Квітня

Вийшла друкована версія першого перекладу українською Гаґади до Песаха

У Києві розквітли неймовірні дерева: де їх можна побачити (Фото)

«Клондайк для корупціонерів із РФ»: економічна криза в окупації набирає обертів

Зеленський закликав ЄС почати переговори про членство України в червні, а НАТО – запросити її до вступу

Європарламент не погоджуватиме фінансування Ради ЄС, доки Україні не дадуть Patriot – євродепутати

Зеленський підписав двосторонню безпекову угоду з президентом Латвії

На Київщині створили унікальний інженерний об’єкт: деталі (Фото)

Рада ухвалила закон про мобілізацію – депутати

Європарламент схвалив реформу міграційного законодавства ЄС

БОЛЬШЕ НОВОСТЕЙ