Поезія іноді каже більше за новини — українські поетеси в Празі
ПРАГА — На міжнародному книжковому фестивалі «Світ книги» у Празі українські поетеси читали вірші та обговорювали роль поезії у фіксації війни, полону, втрат і відчуття бездомності. У заході взяли участь Катерина Калитко, Дарина Гладун, Елла Євтушенко, Маріанна Кіяновська, Анна Грувер, Оксана Стоміна; їхні збірки цього року виходять чеською у видавництві Větrné mlýny.
Про це розповідає NewsWeek
Війна як повсякденність
Дарина Гладун, авторка збірок «Рубати дерево» та «Радіо Війна», яка від початку повномасштабного вторгнення мешкає за кордоном, говорила про сприйняття війни очима людини поза межами України. Вона звернула увагу на парадоксальність реальності, де поряд із трагедією відбуваються звичні для багатьох події — святкування, шкільні випуски, місцеві конкурси, іноді навіть на невеликій відстані від бойових дій.
Елла Євтушенко, яка продовжує жити в Україні, пояснила, що її поетична практика занурена у буденність і формулюється через власний досвід, бо саме пережите дає авторці підстави говорити. Вона також працює над перекладами української поезії французькою і помічає зростаючий інтерес європейської аудиторії до творів, що розповідають про війну та її наслідки.
«Зараз українські поети, я, зокрема, маємо такий доволі страшний обов’язок говорити за тих, хто не може цього зробити. Хтось загинув внаслідок російської агресії, хтось взяв у руки зброю, хтось досі в полоні, в окупації, тому не має можливості говорити українською. Все це наш колективний досвід. Моя поезія, зокрема, мала би говорити, як мені здається, і про це теж. Не тільки про те, що переживаю особисто я».
Поезія як спосіб говорити про війну
Оксана Стоміна з Маріуполя розповіла про свій підхід, у якому поезія поєднується з документальною репортажністю. У новій збірці вона навмисно додає цифри, дати й географічні назви, ставлячи метою зафіксувати факти війни та протиставити їх пропаганді. Під час панелі Оксана згадала родинну історію: її чоловік провів у російському полоні чотири роки після виходу з Азовсталі, і поетеса писала йому віршовані листи; у Празі вона вперше ознайомила публіку з одним із таких листів, уже знаючи, що 15 травня чоловіка звільнили з полону.
Елла Євтушенко підкреслила, що поезія дозволяє говорити про війну з тими, до кого не доходять репортажні тексти чи сухі факти. Через художнє слово аудиторія часто відчуває пережите більш особисто, і це сприяє емпатії та розумінню. Виступи та презентації перекладених книжок у Франції підтверджують: читачі починають сприймати історії українців набагато ближче після поетичного прочитання.
Анна Грувер, родом із Донецька, розповіла про тему бездомності в своїй книзі «За вашим запитом нічого не знайдено». Вона пов’язує втрату дому з родинною історією, мовою й шахтарським ландшафтом Донбасу, досліджуючи, як війна формує відчуття безпритульності та змінює уявлення про дім.
Учасниці також обговорили, як досвід роботи з літературами інших воєнних регіонів, зокрема з літературою Балкан, допомагає краще розуміти різні моделі воєн і те, що переживання насильства має індивідуальні механізми, тож прямі порівняння часто є хибними. Водночас спільне висвітлення болю й втрат у поезії формує колективну пам’ять.
Зустріч у Празі організував чеський видавничий дім Větrné mlýny з Брно, який цього року випустив чеські переклади кількох українських поетичних збірок, представлених на фестивалі.
