Традиційні писанки й авторські виставки. Переселенка з Донеччини творить, долаючи трагедію війни
Переселенка зі Слов’янська, що на Донеччині, Злата Анацька відроджує мистецтво традиційної писанки в Дніпрі. У цьому місті вона живе вже понад два роки. Писанкарством захопилася саме під час повномасштабної війни. Зокрема, жінка відтворює традиційні писанки за уроками майстрині Тетяни Коновал та за зразками, зібраними етнографом Сергієм Кулжинським.
Зараз у доробку переселенки – вже сотні писанок, а її роботи презентують на всеукраїнській виставці «Нас Великдень єднає» в Будинку мистецтв.
Як підтримує творчість під час війни – Злата Анацька розповіла проєкту Радіо Свобода «Ти як?».
Життя до повномасштабної війни
Усе життя 43-річної Злати Анацької пов’язане з Донеччиною. Народилася й виросла в Костянтинівці, навчалася в дежавному педагогічному університеті в Слов’янську. Там же зустріла свого майбутнього чоловіка, вийшла заміж, народила двох синів. Останні десять років працює в слов’янській загальноосвітній школі №1 – викладає інформатику та економіку. Зараз – дистанційно.
Її життя до повномасштабного вторгнення Росії було затишним й насиченим водночас. Обидва сини – зараз їм 12 і 16 років – займалися в музичній школі, отож майже весь її вільний час був присвячений дітям.
«Тихе, розмірене, буденне життя. Буденне. Як в усіх. Робота – дім. Діти займалися в музичній школі, тому у нас був режим. Кудись щодня обов’язково треба було йти після роботи – музична школа, гуртки. У мене не вистачало часу на творчість. Я трохи малювала, але це відбувалося разом з дітьми», – розказує вона.
Повномасштабна війна, каже жінка, для неї розпочалася неочікувано. Вона моніторила новини, але до останнього не вірила, що це можливо.
«24 лютого вранці відкрила батьківський чат і побачила повідомлення: «Війна». На роботу ми вже офлайн не вийшли. До школи не ходили, уроки проводили лише онлайн. Ситуація в місті була тривожна. Як всюди. Ми не розуміли, що робити, куди йти…», – згадує жінка.
Люди в Слов’янську, каже, панічно скуповували продукти, до банкоматів вишикувалися черги. Лунали сигнали тривоги, але ховатися було ніде – укриття не було, лише звичайний підвал 5-поверхівки, непристосований для перебування людей, згадує Злата. Утім, в ті дні вона найбільше хвилювалася за подругу з двома дітьми. Ті перебували в Ізюмі на Харківщині, зв’язок з ними зник.
Брудні, виснажені, діти – такого віку, як мої, – плакали. Вони сиділи в підвалі, ховалися від обстрілів
За кілька днів з’ясувалося, що ця родина встигла виїхати і дісталася до Слов’янська. Тоді Злата нарешті змогла побачити й обійняти подругу:
«Коли з’явився зв’язок, я їй зателефонувала, а вона сказала, що їх вивезла якась благодійна організація. З дітьми. Ми поїхали, забрали її до себе. Я побачила її налякану, дітей наляканих. Брудні, виснажені, діти – такого віку, як мої, – плакали. Вони сиділи в підвалі, ховалися від обстрілів. Усе це підштовхнуло мене до того, щоб виїздити, щоб мої діти не опинилися під атаками».
Злата з чоловіком і синами виїхали зі Слов’янська машиною в березні 2022 року. Була черга, блокпости, люди масово виїздили.
Вирішили оселитися в Дніпрі – аби якнайближче до дому. Оренда житла коштує 12 тисяч гривень на місяць. Переселенських сім’я не отримує, але Злата не скаржиться. Говорить: поки в змозі заробляти самі.
Родина змогла вивезти з собою свого домашнього улюбленця – кота Тортика. Йому вже 10 років. І він – двічі переселенець.
«Це було в Слов’янську. Ми з дітьми пішли на ринок дивитися котиків. І бачимо: сидить величенький котик з кошенятками. Я запитую: «То їхня мама?». Кажуть: «Ні, це – котик-підліток. Принесла родина переселенців з Горлівки, попросили віддати в добрі руки». Їм не дозволили тримати тваринку в гуртожитку, де вони оселилися. Так Тортик став нашим. Спершу він дуже лякався. Лякався будь-яких гучних звуків, адже він знав, що таке обстріли. А зараз, якщо тривога – і ми всі йдемо в коридор, то він теж йде з нами і там сидить. Боїться», – каже жінка.
Зараз Злата працює вчителькою дистанційно. Така реальність – усі школи Донеччини через безпекову ситуацію діють лише онлайн, розповідає вона: «Війна дуже змінила дітей. Не скажу, що однаково. Деякі діти беруть участь у заходах, дуже активні. А є такі, які не хочуть нікуди йти, спілкуватися. Я спитала: «Чому?». Відповідь: «Якщо ми знову кудись переїдемо, я не хочу заводити друзів. Я більше не хочу їх втрачати». Вони бояться втрачати».
Писанкарство
До захоплення писанкарством, ділиться жінка, вона прийшла не одразу. Перша спроба, яку зробила, припала на весну 2022-го. Тоді вона якраз полишила рідне місто й оселилася в Дніпрі.
«Я пішла до майстерні Інни Івінської, де відбувався майстер-клас з писанкарства й написала свою першу писанку. Але тоді ця справа не захопила. Стан був розбитий, і цілий рік не торкалася до писачка», – згадує Злата.
Мені дуже бракувало спілкування, мені хотілося з людьми розмовляти
Водночас жінку дуже вразила сама власниця майстерні – Інна Івінська: «Вона дуже позитивна. І вона мені тоді дуже допомогла. Вона проводила майстер-класи зі створення ляльок – за донати або безкоштовні. Я сходила до неї на один, потім на другий, потім – ще. Намагалася не пропускати. Мені дуже подобалося робити різні ляльки: і з джгута, і з тканини, і ляльки-мотанки. Жіноча спільнота, можливість поспілкуватися, психологічне розвантаження – це дуже в той час підтримувало. Мені дуже бракувало спілкування, мені хотілося з людьми розмовляти».
У січні 2023-го дніпровська майстриня Інна Івінська стала однією з постраждалих через ракетний удар по житловому будинку на Перемозі: її квартира знищена вщент, сама Інна дивом вціліла. У момент атаки жінка була в іншій частині міста, проводила майстер-клас з ляльки-мотанки. Це її врятувало. На руїнах своєї розбитої вщент квартири потім вона знайшла лише кілька авторських ляльок і посвідчення майстра народної творчості. Сприйняла це як знак, і вже за кілька місяців після трагедії Інна взялася до творчості.
За рік, навесні 2023-го, в майстерні Івінської продовжили проводили майстер-клас з писанкарства. Злата Анацька знову спробувала, і тоді вже її по-справжньому захопило.
З майстрами я написала три писанки, а далі почала сама
«Я вже була в іншому стані, ніж рік тому, і мені несподівано «зайшло». Зовсім інакше я побачила писанки і сприйняла їх. Я написала писанку і в той самий день одразу купила писачок. З майстрами я написала три писанки, а далі почала сама», – говорить Злата.
Дуже прислужилися в опануванні мистецтва писанкарства онлайн-уроки майстрині Тетяни Коновал з Донеччини на YouTube, каже Злата. Вона вчить дітей та дорослих відтворенню старовинних писанок за зразками, зібраними етнографом Сергієм Кулжинським. Загалом – сто писанок. Злата відтворила вже понад третину з них.
«Переважно це регіони: Волинь, Поділля, Наддніпрянщина. Є кілька писанок нашого регіону, Слобожанщини», – розповідає писанкарка.
Буває – за день пишеш одну. Буває – три
На написання однієї писанки йде від кількох годин до вечора. Деякі, за старовинними зразками, досить прості й створюються за годину-півтори, розказує Злата. На інші, у яких багато дрібних деталей, йде по кілька годин.
«Буває – за день пишеш одну. Буває – три. Є натхнення. Хочеться ще й ще. Бувало, що кілька днів не беру писачок до рук. Але я намагаюся хоча б раз на тиждень пописати. І з кожною новою писанкою «твердішає» рука. Перший раз – лінії криві, невпевнені, далі – краще. Йде вдосконалення», – говорить вона.
Особливо її захоплюють писанки, виконані методом протравлювання в оцті, результат може бути несподіваним, розповідає майстриня: «Це – суцільне задоволення. Для мене це – релакс. Якщо я вже сіла писати – усі негативні думки відходять на задній план, пишу писанку лише в позитивному настрої, закладаю в неї лише позитивні побажання. Перемикаюся на інший лад».
Авторські писанки й ідеї
Створює майстриня й авторські писанки. Їхні ідеї, розкриває секрет, народжуються під час прогулянок містом або шопінгу.
«Дивлюся: зелена трава, а в ній – дрібнесенькі білі квіточки. Думаю: «Так, стоп, це ж можна намалювати на писанці». Так само – з метеликом. Йшла на майстер-клас до музею, поки йшла – побачила метелика. Він сів, я його сфотографувала. А вдома в мене написалася авторська писанка з метеликами, які літають над квітами. Також у мене є триптих з кружечками. Була в магазині, побачила звичайні присоски, купила різного розміру, аби малювати рівні кружечки й складати з них візерунки. Прикладаю до яйця, обвожу. Розумію, що це порушення всіх канонів, але винайшла для себе такий спосіб», – розповідає писанкарка.
Ми всі дуже творчі, але не можемо собі дозволити творити
Її математична освіта, говорить Злата, допомагає у творчості: «Мені дуже легко зрозуміти, як це – розподілити поверхню яйця, як побачити прямий кут, як його розділити навпіл. Все це – не питання для мене».
На виставці в Дніпрі наразі представили 60 писанок Злати Анацької. Загалом у її доробку – близько 300 розписаних яєць. Жінка радіє, що не полишила писанкарство після першої спроби.
«Ми всі дуже творчі, але не можемо собі дозволити творити. Можна знаходити масу відмовок, а в цей час життя іде, і можна ніколи не спробувати», – говорить переселенка.
Зараз дуже важко будувати плани, каже Злата, але в майбутньому вона хотіла б організувати гурток з писанкарства для дітей. Також має бажання вести арт-терапію для дорослих.
«Якби ми повернулися до нормального життя, мені здається, я б з задоволенням навчала писанкарства дітей, вела б гурток, дуже хочеться поділитися своїми вміннями. Або, можливо, якби було організоване жіноче коло для релаксу – я б долучилася. Приємна музика, ніщо не відволікає. Можливо, є такі жінки, яким це потрібно, які б хотіли спробувати. Я сама наразі залучена до схожого клубу – онлайн», – говорить майстриня.
Якби закінчилася війна, я перше, що б зробила – подякувала б нашим захисникам
Пережити випробування війною, каже Злата, їй допомагає творчість і родина. Жінка мріє про мир й про повернення до Слов’янська. Її житло ціле. Однак в район були влучання.
«Надія повернутися додому є, але поки це небезпечно. Я не думаю, що я можу повернутися туди з дітьми. Якщо щось трапиться – то як потім жити? Я не можу собі цього дозволити… Хочеться додому. Хочеться мирного життя. Якби закінчилася війна, я перше, що б зробила, – подякувала б нашим захисникам. Те, що вони роблять, неоціненно. А для себе? Напевно, мрія – подорожі Україною», – ділиться Злата.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
