Українська діаспора в Румунії. Про що свідчать дані перепису та вплив війни?

(Рубрика «Точка зору»)

У Румунії одна з найактивніших українських діаспор. Причому частина її (у Південній Буковині та в Марамороші) є автохтонами, а частина переселилася на румунські землі з теренів нинішньої України ще в минулих століттях – в Добруджі і Банаті.

1 грудня 2021 році в Румунії було проведено національний перепис, який показав цікаві тенденції. Так, населення країни зменшилося з 20 мільйонів до 19. Це пов’язано значною мірою з міграцією громадян Румунії за кордон у пошуках кращого життя.

Кількість українців теж зменшилася, але не так песимістично, як гадалося. Нині тут зафіксовано 45 тисяч осіб, які визнають себе українцями. Це на 5 тисяч менше, ніж у попередньому переписі. Себто, кількість українців скоротилася на 10%. 25 690 мешкають в Марамороському краї, 7 916 – в Сучавському, 1 587 – у Ботошанському, 1361 – в Сату-Марському, 900 – в Тульчівському, 4 131 – Тиміському, 941 – в Орадьському тощо. У румунській столиці, Бухаресті, зафіксовано півтисячі наших краян. Таким чином українці мешкають розосереджено по всій Румунії.

Слід відзначити, що два з половиною мільйони мешканців Румунії не вказали своєї національності. (Подібна тенденція фіксується і в сусідніх державах – Угорщині, Словаччині, Чехії). Румунами себе визнали лише 14 мільйонів 801 тисяча громадян Румунії із 19 мільйонів (78 %), що менше, ніж на попередньому переписі. Зменшилася і кількість угорців, якими себе записало мільйон осіб (колись їхня кількість сягала півтора мільйона). Ромами записалося 569 тисяч, і за цим показником Румунія далеко випереджає Угорщину, Словаччину та Польщу.

Четвертими серед етнічних груп ідуть українці (45 тисяч), а п’ятими – німці (майже 23 тисячі). Також в країні мешкає до 21 тисячі турків, 19 тисяч росіян (переважно липов’яни-старовіри, що переселилися ще за царизму), 18 тисяч татар, 12 тисяч сербів, 10 тисяч словаків.

Румунія окремо фіксує в переписі і рутенів (румунський варіант назви «русини). Такими в країні записалися всього 834 особи. Причому в Марамороському краї, який колись належав до історичного Закарпаття, рутенів лише 333 особи, із них у крайовому місті Сигіт (Сігету-Мармаціей) – усього семеро.

Решта рутенів розкидано по інших куточках Румунії. Зокрема, в селі Дарманешті в Південній Буковині рутенами записалася 151 особа, що суперечить ідеології Пола Магочі, який стверджує, що закарпатські русини є окремим народом від галичан і буковинців.

За своєю величиною рутени є лише дев’ятнадцятою меншиною Румунії, опинившись поміж македонцями, яких 1089 осіб, і албанцями, котрих – 645. Певна річ, що розпорошена група з менше від тисячі осіб є малопомітною в культурній чи в інформаційній діяльності.

Біженці підсилили українську меншину

Як розповідає, голова Бухарестського відділення Союзу українців Румунії, відомий письменник і перекладач Михайло Гафія Трайста, який нещодавно відвідав Ужгород, українська меншина нині більше зосереджена на культурній та освітній діяльності.

Покращує свою роботу український ліцей у Сиготі. Українське відділення успішно працює в університетах Бухаресту, Клужа та Сучави. Причому попит на фахівців-україністів великий. Так, донька Трайсти знайшла роботу через кілька днів після отримання диплому. Нині на україністику вступає чимало етнічних румунів.

Як таких українських шкіл у Румунії нема (на відміну від України, де румуномовних шкіл – десятки). Українську мову та літературу вивчають лише як окремі предмети.

Союз українців Румунії є провідною національною організацією, від якої українці мають свого депутата в парламенті. (Своїх представників там мають чимало меншин). Розвиненими є місцева українська преса та література. Колись українських письменників тут було кілька десятків, через що Іван Драч назвав тутешнє красне письменство «феноменом». Існувала українська філія при Спілці письменників Румунії. До речі, Михайло Трайста працює над дисертацією про розвиток української літератури в Румунії від 1920 року.

Зараз українських літераторів менше, але вони активно публікуються, кошти на друк виділяються з державного бюджету. Виходять видання Союзу українців Румунії – «Рідне слово», «Український вісник», літературний «Наш голос», дитячі «Бджілка» і «Дзвоник», «Українське відлуння» (румунською мовою). Михайла Трайста видає і власні часописи – журнал перекладів «Шинеля Гоголя» та дитячий «Тарасик».

Щодо творчості самого Михайла Трайсти, то нещодавно він захистив дисертацію в Ужгородському національному університеті.

Українські церкви мають свої вікаріати в Румунській православній церкві та в греко-католицькій. В українських церквах моляться по-українськи або по-старослов’янськи, на відміну від румунської мови богослужінь в інших храмах. Таким чином церква є важливим чинником національного самоусвідомлення українців.

Певна річ, що асиміляція продовжує ширитися через спільний інформаційний простір, переїзди, змішані шлюби, глобалізаційні процеси.

Під час війни до Румунії приїхало чимало біженців з України, що підсилило українську меншину.

Чимало з них долучається до роботи українських організацій, беруть участь в спільних акціях, концертах, виставах, конкурсах, богослужіннях. Російськомовні переселенці з Одещини прагнуть удосконалювати тут українську мову. Михайло Трайста розповідає, що в Бухаресті під час святкування роздав понад 300 подарунків українським дітям.

Сам він є керівником театру імені Івана Франка бухарестської філії Союзу українців Румунії. Михайло пише і по-румунськи, а його п’єси з успіхом йдуть у професійних театрах. У своєму театрі він намагається ставити переклади українських авторів, щоб знайомити румунського глядача з українською культурою. Зокрема, нещодавно переклав «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка, яку вже й поставили на сцені. Тепер має намір перекласти румунською «Украдене щастя» Івана Франка.

Загалом у Румунії толерантне ставлення до українців, а незалежну Україну тут вважають важливим чинником європейської безпеки.

Зрештою, Бухарест виявився чи не найнадійнішим нашим сусідом під час нинішньою російської агресії.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода