Володимир Дідушицький: науковець, меценат і творець культурної спадщини Львова

Граф Володимир Дідушицький — видатний діяч XIX століття, який залишив вагомий слід у науковому, культурному та мистецькому житті Львова і всієї Галичини. З нагоди 200-річчя з дня його народження у Львівській національній галереї мистецтв і Природознавчому музеї відкрили масштабні виставки, які дають змогу зануритися в атмосферу минулої епохи та осмислити його спадок.

Про це розповідає NewsWeek

Колекції та вплив на культурне середовище Львова

Володимир Дідушицький знаний як невтомний меценат, науковець, колекціонер і людина з тонким почуттям гумору. Його колекції — це унікальні зібрання природничих, мистецьких та етнографічних артефактів, передані місту Львову, які сьогодні зберігаються у найвідоміших музеях і бібліотеках міста: Львівській галереї мистецтв, Природознавчому музеї, бібліотеці імені Стефаника, Історичному, Етнографічному й Національному музеях.

У палаці Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв експонуються понад 80 живописних робіт із його колекції — твори Артура Ґроттґера, Антоні Лянґе, Владислава Лущкевича, Яна Ігнація Машковського, Юзефа Францішека Пічмана, Юзефа і Алойзи Рейханів, Генрика Родаковського, Францішека Тепи, Марцина Яблонського та інших митців.

Крізь ці твори, фотознімки родини, малюнки дітей оживає дух XIX століття, а також яскраво простежуються перехрестя польської та української культур. Особливу атмосферу створює і унікальна колекція плакеток, медалей, яка за життя Дідушицького нараховувала понад 3 тисячі екземплярів.

Меценатство і наукова діяльність

Володимир Дідушицький відіграв значну роль у популяризації гуцульського мистецтва та сприяв перекладу польською мовою праці Володимира Шухевича «Гуцульщина». Він організовував експонування творів гуцульських майстрів за кордоном, а сам був зображений на полотні Тадеуша Рибковського «Гуцульське весілля перед імператором» (1881).

Директор галереї Тарас Возняк зазначає:

“Головною ідеєю цієї виставки було показати тих людей, які в позитивному сенсі слова, творили той світ, в якому ми мали б жити… В ХІХ столітті в людей була ілюзія, якщо бути самому високоморальною людиною, якщо працювати для блага міста, краю і цілого народу цілого, то в кінці все завершиться процвітанням. На жаль, Перша і Друга світові війни, Голокост, Голодомори показали, що диявол інколи вискакує, виривається з-під землі і руйнує все, що є.”

Володимир Дідушицький народився 22 червня 1825 року у селі Яришів на Поділлі. Дитинство провів у Поториці та Заріччі, а також у Львові. Його родинна бібліотека налічувала десятки тисяч книжок і рукописів, яку він перевіз до Львова та відкрив для громадськості ще у 1858 році. Згодом колекція зросла до понад 50 тисяч томів, а архів і сьогодні зберігається у бібліотеці імені Стефаника.

Дідушицький був активним благодійником, жертвував кошти на реставрацію костелів, підтримував численні громадські ініціативи. Його діяльність високо цінували сучасники — він був членом-кореспондентом Краківської академії наук, почесним доктором філософії Львівського університету, а на його честь названо кілька видів рослин і тварин.

Походячи з руського роду, але будучи частиною полонізованої аристократії, Дідушицький завжди підкреслював своє українське походження, водночас був тісно пов’язаний з польською культурою. Він очолював Галицьке економічне товариство, брав активну участь у Національній організації допомоги Січневому повстанню та був депутатом Галицького сейму й Австрійського парламенту. Підписав відозву «До Братів Русинів», закликаючи до захисту й розвитку руської (української) культури.

Музейна справа, природоохорона та археологія

З 1857 року Дідушицький присвятив себе музейній справі. У 1868 році він придбав будинок у центрі Львова й відкрив Природознавчий музей, колекція якого сягала понад 100 тисяч експонатів. У 1880 році, до приїзду цісаря Франца Йосифа, він подарував музей місту, але й надалі фінансував його. За його ініціативи в 1886 році створено перший на території сучасної України природний заповідник — «Пам’ятка Пеняцька».

Він неодноразово організовував археологічні експедиції, зокрема для збереження Михайлівського золотого скарбу (VII-VIII століття до н.е.), частина якого зберігалася у його музеї у Львові, а пізніше була вивезена радянською владою до москви.

Останні роки життя Дідушицький повністю присвятив музею та орнітології, займався доброчинністю. Йому навіть збудували спеціальний ліфт у музеї, який і досі зберігся у Львові. Помер він 18 вересня 1899 року у Поториці, похований у родинному склепі в Заріччі (Польща).

Пам’ять про Володимира Дідушицького жива завдяки його численним колекціям та добрим справам. Його нащадки, що нині мешкають у Варшаві, беруть участь у заходах, присвячених видатному предкові. Виставки, присвячені Дідушицькому, дають змогу сучасникам переосмислити велич його постаті та внесок у розвиток міста.

Відомий своїм гострим розумом і гумором, Дідушицький надихав сучасників і залишив численні жарти, анекдоти та шаржі. Саме такі постаті творили історію львівського меценатства, засновували музеї, бібліотеки, театри та лікарні, які сьогодні визначають культурне обличчя Львова.