Культура

До ювілею Українського радіо. Як воює журналіст і ведучий Віктор Цвіліховський із позивним «Редактор»

До ювілею Українського радіо. Як воює журналіст і ведучий Віктор Цвіліховський із позивним «Редактор»

Він 12 років пропрацював на Українському радіо. Керував відділом тематичних програм у редакції громадсько-політичних передач. За цикл радіопередач «Двадцять миттєвостей Незалежності» разом із колегами отримав премію імені Франка.

Віктор Цвіліховський – тепер боєць НГУ на позивний «Редактор», служить у розвідці на сході України, на одному з найгарячіших напрямків.

Чи бувало дивно чути свій голос в радіоефірі, чи допомагає журналістський досвід тепер у війську, що найскладніше для нього на війні, а що дає наснагу? Про це Цвіліховський розповів Радіо Свобода напередодні свого професійного свята та 100-річчя створення Українського радіо, яке відзначають 16 листопада.

– Я у радіожурналістику прийшов, маючи вже чималий досвід роботи на телебаченні і в газетах. Це було в кінці 2010-го року – на Українське радіо мене запросили колеги, з якими раніше працював на ТБ. Формувалася нова цікава команда, і я став її складовою. Працював завідувачем редакції тематичних програм у редакції громадсько-політичних передач.

Був автором радіопроєкту «Двадцять миттєвостей Незалежності» до 20-річчя Незалежності України – 20 програм по 20 хвилин (одна серія – один рік).

За цю роботу разом з колегами (продюсер Геннадій Ракуленко, редактор Євгенія Калайда, режисер Вадим Колосок та ведучий Роман Коляда) отримали урядову Премію імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності у номінації «За найкращий твір у радіомовній сфері». Загалом маю філологічну освіту і кілька років педагогічного стажу.

Віктор Цвіліховський, боєць і радіоведучий. День вишиванки на Українському радіо, 2017 рік

– Розкажіть про свою роботу на Українському радіо. Що було найцікавіше?

–У 2017-му році, після того, як державне Українське радіо перейшло на рейки Суспільного, мені запропонували посаду завідувача редакції анонсування головної редакції програмування УР. Кілька років поспіль з колегами були занурені в процес виробництва анонсів, промо, джинглів та інших коротких творчих форм, без яких складно уявити будь-яке радіо.

Перегортали тонни словесної руди у пошуку дещиці чогось цікавого і креативного. Це тривало доти, доки я не пішов на військову службу.

З колегами на Українському радіо, святкування Радіостанції "Колос" (найстарішої передачі Українського радіо), осінь 2026 року

З колегами на Українському радіо, святкування Радіостанції “Колос” (найстарішої передачі Українського радіо), осінь 2026 року

– Чути свій голос у запису, в радіоефірі – дивно чи цілком звично?

– Не скажу, що було дивно, бо ж кілька років працював на телебаченні – зробив десятки стендапів, іноді були ввімкнення в прямому ефірі. Хоча радіо, звісно, зовсім інший досвід. Тут ти вже не можеш доносити інформацію ще й мімімкою, жестами, що іноді допомагає на ТБ, а винятково покладаєшся на голос, логічні наголоси, тембр.

Крім редакторської роботи, кілька років вів у прямому ефірі радіопередачі на політичну тематику. Зокрема, «Депутатський тиждень», де мав досвід спілкування з десятками народних депутатів України 6-го та 7-го скликань.

День вишиванки на Українському радіо, 2016 рік

День вишиванки на Українському радіо, 2016 рік

– Яким, на ваш погляд, стало зараз Українське радіо, ті трансформації, які відбулися, «усуспільнення», – на користь йому? Що ще треба змінити?

– У нас на Українському радіо професійна команда, яка постійно працює над питаннями розвитку і вдосконалення суспільного мовника. Мені некоректно говорити про якісь зміни й покращення, бо я випав з робочого процесу ще в березні 2023-го року – з того часу служу в лавах Національної гвардії України.

Я майже не стежу за тим, що відбувається на радіо, бо не маю часу і змоги, на мене нині покладені зовсім інші обов’язки.

Хоча, звісно, повз мене не проходять такі події, як найменування скверу на Прорізній на честь Українського радіо, черговий Диктант національної єдності, підготовка до 100-річчя Українського радіо. Про таке пам’ятаю, про це доносить стрічка Фейсбука, котру гортаю у вільну хвилину.

– Як для вас розпочалася повномасштабна війна?

– Як і для всіх, зранку 24 лютого 2022-го крізь сон почув вибухи і зрозумів, що ось воно – почалося. Розбудив сина-студента, відправив його на південь Київщини, де в той час перебувала дружина, а сам поїхав на роботу.

За кілька годин я вже віз новеньким мінівеном на захід країни кількох колег із Суспільного і професійне обладнання. Їхали дуже довго, постійно змінюючи маршрут, бо ж пам’ятаєте завантажені транспортом шляхи, блок-пости… Дві ночі поспіль спав лишень по 20 хвилин, схиливши голову на кермо. Але таки доїхали на нове місце, де й залишилися працювати.

Віктор Цвіліховський, радіожурналіст і боєць

Віктор Цвіліховський, радіожурналіст і боєць

– Як далі розвивалися події?

– Повернулися до Києва майже через три місяці на рідний Хрещатик, 26, й продовжили працювати на своїх звичних робочих місцях. А у військомат я пішов у лютому 2023-го. Десь через місяць після медкомісії та інших формальностей одягнув форму нацгвардійця.

– Як потрапили до війська? Де служите, яка зараз ваша військова робота?

– Міг потрапити до війська ще в 2015 році, але не пройшов додаткову медичну комісію через проблеми із серцем.

Я відмовився від додаткового медогляду, і був зарахований до лав захисників

Проблеми нікуди не поділися, але після повномасштабного вторгнення я відмовився від додаткового медогляду, і був зарахований до лав захисників.

Тобто цілком легально міг з’їхати з теми і не піти воювати. Звісно, я ризикував здоров’ям, але цей ризик – ніщо порівняно з тим, що довелося пережити вже на фронті, на передовій.

Віктор Цвіліховський (крайній праворуч) на початку служби

Віктор Цвіліховський (крайній праворуч) на початку служби

Під час першої ротації був звичайним піхотинцем. Після отриманих контузій і травмувань місяць лікувався. Нині, під час другої ротації, котра усе не закінчується, вже майже рік служу у ПУР (пункті управління розвідкою) на посаді штаб-сержанта. Подробиці, де саме і чим саме займаюся, упущу, бо про це розповідати не на часі. Якщо коротко: на Сході країни в одному з найгарячіших нині місць.

– Що найтяжче на війні? Що робите, коли буває страшно?

– На війні усе тяжко. Немає ні вихідних, ні людських побутових умов, ні можливості розслабитися: ось, плюну на все і відпочиватиму! Не вийде так. Мусиш. Особливо тяжко тим, кому вже не 20-30 років, а значно більше.

У війську дуже відчутний ейджизм – молоді солдати і офіцери вважають тих, кому за 40, старими дідами

У війську дуже відчутний ейджизм – молоді солдати і офіцери вважають тих, кому за 40, старими дідами. У піхоті не раз відчував, що я вже на межі, ще трохи і все, але на диво успішно долав усі навантаження не гірше, а то й краще за молодих. Звичайно, так постійно тривати не може, бо є межа людським можливостям, особливо коли ти пройшов життєвий рубіж у пів віку.

Але найважче, найстрашніше на війні, звичайно, постійна небезпека. Життя може обірватися у будь-який момент.

Віктор Цвіліховський

Віктор Цвіліховський

– Чи були дуже складні ситуації, ситуації, коли рятувало диво?

– Складних ситуацій було багато. Парадокс, але деякі складнощі рятували життя.
Приміром, у ніч перед виїздом на фронт, командири вирішили забрати в мене автомат Калашникова і видати замість нього кулемет. Я був шокований таким рішенням. Який кулемет? Він же важкий. Є ж молодші хлопці. Та я ж із автомата небагато стріляв на полігоні, а тут кулемет, котрого я в руках ніколи не тримав.

Мій кулемет відпрацював, як годинник. Якби він дав клина, я б нині не розповідав про це

Досвідчений старшина мене заспокоював, що це всього-навсього РПК (ручний кулемет Калашникова), фактично той самий «калаш», насправді не набагато важчий за автомат, але з довшим стволом, калібр той самий – 5,45 мм. Зате вища скорострільність і магазин не на 30, а на 45 набоїв.

І ось, усі зі зручними автоматами на бойові завдання йшли, а я тягав кулемет. Але після першого ж бою зрозумів, як мені насправді пощастило. Бо в декого з бійців автомати клинили, а мій кулемет відпрацював, як годинник. Якби він дав клина, я б нині не розповідав про це, – з ворогом під час штурму довелося стикатися практично віч-на-віч…

Віктор Цвіліховський, місто Умань

Віктор Цвіліховський, місто Умань

– Чи вважаєте себе військовою людиною?

– Ні, я просто мобілізований цивільний, і якби не війна, то йти в армію у майже 50 не було б сенсу – фізичні можливості вже не ті й на військову кар’єру у моєму віці годі розраховувати.

Хоча понад півтора року служби, дві третини з яких минули на війні, даються взнаки, та й статус ветерана й учасника бойових дій свідчить про те, що ти вже не зовсім цивільна людина.

– Чи допомагає журналістський досвід на війні?

– Навряд чи. Можливо, якби я служив військовим кореспондентом, то тоді так – цей досвід був би доречним.

У війську найбільше ціняться люди із  «золотими» руками

У війську найбільше ціняться люди із «золотими» руками – вправні автослюсарі, електрики, будівельники. Талановитим айтішникам також тут раді. Навіть із переходом з піхоти на інший напрямок військової роботи, де потрібні здебільшого розумові й аналітичні здібності, не відчув полегшення. Адже потрібно було все починати з нуля – з такою роботою я ніколи раніше не стикався.

Необхідні максимальні увага, концентрація, оперативність в ухваленні рішень, а після контузій це дуже непросто – вже не такий гострий розум, погіршені слух і зір…

Віктор Цвіліховський у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (місто Переяслав)

Віктор Цвіліховський у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (місто Переяслав)

– Розкажіть про свій позивний?

– Мій позивний – «Редактор». Це логічно, бо ж прийшов на військову службу з редакторської роботи. Запам’ятати начебто легко, однак як мене лишень побратими не називали: і Професор, і Драматург, і Редуктор. Я жартував, що готовий буду відзиватися навіть на Радіатор і Реактор.

Утім, під час другої ротації, коли мене перевели з піхоти в ПУР, у штабі до мене здебільшого звертаються «дядя Вітя», адже більшість колег на одне покоління молодші за мене – народжені в другій половині 1990-х або на початку 2000-х.

«Дядя Вітя» на мене кажуть навіть підполковники і полковники, яким 30+-.

– Що робитимете після закінчення війни? Чи повернетеся на радіо? Чи маєте творчі плани? Бачила в продажу ваші книги, а на Фейсбуці – читаю ваші замальовки.

– Нині головне – Перемога і повернення до мирного життя. Що буде далі, складно сказати.

Хочеться побачитися з рідними й елементарно відпочити – прийняти нормальний душ з гарячою водою, виспатися в чистій постелі, неспішно посидіти в кафе за піцою чи кавою, покататися за кермом по дорогах мирної України, відвідуючи цікаві місця.

Віктор під час відпустки (музей у Переяславі)

Віктор під час відпустки (музей у Переяславі)

Частково це вдалося в червні під час відпустки. Разом з відомою українською письменницею Мариною Павленко відвідали заповідник-музей Івана Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія» під Кропивницьким. Нам дуже сподобалося там. Були на «Хуторі Надія» вперше, попри те, що родом я з Кіровоградщини. Побували також у місті Кропивницький і селі Арсенівка, де народився Карпенко-Карий.

Ось такі моменти слід цінувати. Проте нині не до відпочинку – війна, на жаль, триває.


6 Грудня

Зеленський передав Силам оборони першу партію новітніх ракет-дронів «Пекло»

СБУ викрила агента фсб рф, який шпигував за українськими суддями та Силами безпеки та оборони України

економіка Росії продовжує втрачати стійкість

Швеція й Данія закуповують понад 200 бронемашин CV90. З них 40 – для України

Через зрив опалювального сезону у Кривому Розі відкрили кримінальне провадження – Кулеба

Таміла Ташева і Богдан Лукашук стали народними депутатами України

Посол України в Чехії відреагував на заклик мера Пльзеня до українців повернутися на батьківщину

Україна і Польща створили спільну групу з розв’язання історичних питань – Точицький

5 Грудня

Зеленський увів у дію рішення РНБО, яке обмежує переведення медиків на інші військові посади

Наркотики і нерухомість у Лондоні. США наклали санкції на мережу компаній, що працювала на еліту Росії

Поки РФ не закінчить жорстокої війни проти України, її членство в ОБСЄ слід призупинити – Сікорський

Росія залишається «найбільшою загрозою» для безпеки

США закликають розслідувати втручання Росії у румунські вибори

Нідерланди анонсували 22 мільйони євро допомоги на ППО та кіберстійкість України

Представники Сенату США зустрілися в Києві з високопосадовцями САП, НАБУ та Вищого антикорупційного суду

4 Грудня

Шампанське та зима: найкращі рецепти зимових коктейлів

БОЛЬШЕ НОВОСТЕЙ