Залишки палацу гетьмана Розумовського та інші цікавинки київських підземель

Восени рахують не лише курчат, а й підбивають результати археологічних досліджень. Утім, цього року у Києві головну знахідку зробили поза межами сезону. На початку року були виявлені підземні споруди другої половини ХVІІІ століття. Археологи встановили, що це підземна частина палацу останнього гетьмана козацької України Кирила Розумовського.

Більше про палац гетьмана і взагалі про те, що можна ще знайти у Києві під землею, «Історична Свобода» розмовляла з археологом Тимуром Бобровським, автором розвідки про підземні споруди Києва.

– Відомий палац Розумовського в Батурині, спроектований британським архітектором. А що про київський палац відомо?

– Є письмові свідоцтва про те, що Кирило Розумовський мав у Києві палац. Очевидно, це був один із найперших таких палаців, збудованих в Україні.

Треба розуміти, що Кирило Розумовський, коли був гетьманом, то його головні резиденції були в Батурині та в Глухові. Але той палац, який зберігся до сьогоднішнього дня і був відновлений – це те, що він збудував, коли вже не був гетьманом.

Тобто вже після його відставки і скасування посади гетьмана. Більше того, 12 років Розумовському забороняли з’являтися в Україні. Лише коли ця заборона була знята в 1770-х роках, то він повернувся.

Він мав декілька маєтків по Україні, зокрема в Батурині, в Києві і в Яготині. І скрізь він збудував палаци. В Києві це була дерев’яна будівля на кам’яному фундаменті, з глибокими підвалами. Там льохи, як підземні ходи, від цього підвалу відгалужувалися.

Те, що в березні цього року знайшли саме палац Розумовського, ми дізналися лише, коли провели перші обстеження. Стало зрозуміло: на території, де, як вважають, розташовувався київський палац Розумовського, ми знайшли залишки споруди, яка по часу відповідає часу існування цього палацу.

Базуючись на цьому, ми зробили припущення, яке підтверджується археологічно і письмовими джерелами. Тобто дійсно ми маємо справу з фундаментами і підвальним приміщенням дерев’яної двоповерхової будівлі. Насправді, тоді в основному будували палаци з деревини, не обов’язково з цегли.

– Батуринський палац цілком цегляний.

– Так. Яготинський палац був також цегляний, але в основі він мав дерев’яну конструкцію, яку пізніше обклали цеглою. Батуринський вже від початку будувався як цегляний, але він будувався в 1790-их роках, наприкінці ХVІІІ століття. Не сумніваюся, що коли Розумовський був гетьманом, в Батурині була якась гетьманська резиденція, але це не той палац, який ми маємо зараз відновлений.

– Родина Розумовських багато збудувала таких споруд. Навіть у Відні є палац Розумовського, збудований сином останнього гетьмана – Андрієм Розумовським.

Але те, що знайшли в Києві – не палац, а доволі сіренькі підвальні приміщення. Чим ці підвали цікаві для фахівців і чим вони в перспективі можуть бути цікавими для мешканців і гостей Києва?

– Не казав би, що це щось сіреньке. Це відносно. Звичайно, якщо ці підвали порівнювати з єгипетськими пірамідами, то так, напевне, вони будуть програвати.

– Піраміда чи палац таки вражають, а от підвальні приміщення самі по собі не вражають. Даруйте, може, це дилетантське судження.

– У даному випадку фахівців у цих підвальних приміщеннях цікавлять дві речі. Перша річ – це те, що це приміщення ХVІІІ століття. Не ХІХ і не ХХ, а ХVІІІ століття! Якщо згадати Київ, то ми хіба що у великих монастирських ансамблях, як Лавра чи Софія, маємо якусь кількість підвалів ХVІІ-ХVІІІ століть.

Натомість для не сакральної архітектури, а побутової, то, крім кількох будинків на Подолі, які залишилися після великої пожежі 1811 року, ми нічого не знайдемо. А у верхньому місті – тим більше. Тобто це штучна споруда, яка залишилася від ХVІІІ століття. Старий Київ, який ми бачимо – це, як правило, будівництво ХІХ і ХХ століть.

Другий момент – це пов’язано з гетьманом Кирилом Розумовським, важливою історичною особою. Ці два фактори і привертають до себе увагу.

– Зважаючи на те, в якому він стані і перспективи реставрації, яким може бути використання цього приміщення?

– Мені здається, що після реставрації його можна використовувати як експозиційне приміщення та як зразок підземної архітектури ХVІІІ століття. Можна, наприклад, обладнати там, з повагою до пам’ятки, кав’ярню, як це у світі досить часто трапляється. Це вже більше залежить не від тих, хто займається вивченням і охороною пам’яток, а від людей, які володіють цією пам’яткою. Звісно, вони будуть мати певні обмеження по її використанню. Можуть ніяк не використовувати, воно буде заховане і чекати зміни власника, який скаже: тут можна зробити кав’ярню «Кава у Розумовського»! На мій погляд, це дуже цивілізовано й актуально. Від цього виграли б усі: і власники приміщення, і люди, які могли би його відвідувати.

– Ці підвали якийсь охоронний статус уже мають?

– На сьогоднішній момент у них статус «щойно виявленого об’єкту культурної спадщини». Наскільки мені відомо, нещодавно відбулося засідання експертної комісії Міністерства культури, яка ухвалила рішення рекомендувати внести цей об’єкт в реєстр нерухомих пам’яток України. Сподіваюся, що рішення про внесення в реєстр буде вже найближчим часом.

– Київ – місто, яке стоїть на підземеллях. Була така традиція – рити печери, підземні ходи, облаштовувати всякі підземні споруди. Цього року знайшли ще щось у підземній частині Києва?

– Зараз ведеться реставрація так званої Малої (Теплої) Софії. Це колишня трапезна Софійського монастиря. Вона має свої підвальні приміщення, в яких також відкриті відгалуження. Це льохи першої половини ХVІІІ століття, які йдуть у різні боки. І ось зараз в рамках реставрації розпочали їх розчистку, щоб укріпити і, напевне, теж музеєфікувати. Але ці роботи тільки-но починаються.

– Які перспективи знайти ще щось цікаве в Києві під землею?

– Підземні споруди Києва – це дуже багате розмаїття призначення і часу виникнення цих підземель. Наприклад, печери Києво-Печерської лаври відомі всьому світу. Але за межами Лаври існувало ще декілька великих монастирів зі своїми печерами. Зокрема, це Звіринецькі і Гнилецькі печери на південній околиці. Під Видубицьким монастирем існував невеличкий чернечий комплекс ХІ-ХІІ століть, під Кирилівською церквою. Але під Видубицьким монастирем і Кирилівською церквою, на жаль, до сьогодні вони лише розвідані, але детально не досліджені. Це те, що стосується чернечих печер.

Також є підземелля, які пов’язані з розвитком Київської фортеці – фортифікаційні. Це різноманітні потерни, сортії для таємного виходу за межі укріплень, а також контрмінні галереї.

Це розгалужені системи довкола укріплень, аби запобігти мінуванню земляних валів фортеці. На сьогодні маємо відомості про десятки таких, ледь не до сотні доходить. Але це відомості переважно письмові.

А щодо конкретних знахідок, то десь п’ять-шість потерн відомо в Печерській фортеці. А контрмінних галерей маємо на сьогодні лише одну в районі так званого «Царського села». Музей «Київська фортеця» навіть намагався її музеєфікувати. Але через те, що ця споруда знаходиться у приватній забудові, в приватному секторі, це досить складно зробити. Та, менше з тим, це дуже цікава споруда, і в перспективі можлива її музеєфікація, щоб люди могли відвідати і побачити, якими були підземні фортифікації.

Є підземні господарські споруди, як уже згадані підвали палацу Розумовського і в Софії Київській. Також у багатьох місцях є підвали і льохи ХVІІІ-ХІХ століть, які варті уваги.

Найкращий зразок музеєфікації подібних підземель – у Кракові. Там господарські підземні споруди кількох кварталів з’єднали одним підземним маршрутом, зробили музеєфікацію. І зараз можна мандрувати підземним Краковом. Тобто ззовні є прекрасна архітектура, а внизу підземелля, пов’язані з цією наземною архітектурою, якими теж можна мандрувати. Там досить велику частину центру міста можна пройти під землею.

– Справді, підземелля ваблять до себе.

– То я й кажу, що в Києва є великі перспективи по музеєфікації та подальшому залученню історичних підземних споруд. У наш час збудували підземні торгівельні центри. Це одна сторона розвитку міста. Але є й інша – засвоєння підземного історичного простору і його залучення. Передусім, безумовно, це музеєфікація і створення музейних просторів. Але в той музейний простір включаються якісь розважальні елементи і кав’ярні.

– Є версія, що збереглися підвальні приміщення палацу гетьмана Мазепи. Це також на Печерську, існують обмеження туди потрапити

– Відомо, що в гетьмана Івана Мазепи якась резиденція була в Києві. Щось про неї відомо?

– Є версія, що збереглися підвальні приміщення, льохи палацу гетьмана Мазепи. Це також на Печерську, в районі вулиці Левандовської (раніше вулиця Аніщенка). Але для тих, хто досліджує пам’ятки, існують обмеження туди потрапити. Ми підвали палацу Розумовського випадково знайшли і зберегли. Київська екскурсовод Алла Бондаренко проходила повз, коли були відкриті ворота на будівельний майданчик, зазирнула туди, сфотографувала і виклала в соцмережі фотографію – дивіться, що там під землею. Якби не цей збіг обставин, то, можливо, все було би зруйновано і забудовано, а ми й не знали би про ці залишки палацу.

Те ж саме стосується підвалів, які, можливо, є рештками палацу гетьмана Мазепи. Там будинок належить якійсь компанії. Потрапити всередину надзвичайно важко. Цим мали би пам’яткоохоронні органи займатися. Планував найближчим часом зробити інформаційну довідку саме про ці залишки і поінформувати київський Департамент охорони культурної спадщини. Можливо, вони могли би якось посприяти дослідженню, виявленню і подальшому збереженню цих підвалів. Тому що це теж цікавий дуже комплекс.

На початку ХХ століття, коли велися великі будівельні роботи в Києві, саме в тому районі натрапляли на цілу мережу підземель, які назвали «ходами». Хоча ми тепер розуміємо, що це льохи, тобто бічні відгалуження від якогось центрального простору. Але вони можуть бути досить заплутаними і великими за розмірами і, звичайно, цікавими – як із точки зору археології, так і подальшого використання.