Така весна, болюча і страшна забрала в мене серця половину…
Цей вірш написала дружина загиблого на «нулі» киянина з ТрО Володимира Кулькова Олена Кулькова у співавторстві зі Світланою Дубницькою. Їхні рядки – це суміш сліз та крові, присвячені найріднішим людям – мамі Надії Олексіївні, яка через війну передчасно пішла у засвіти та чоловіку Олени, який сорок днів тому загинув у бою під Бахмутом, захищаючи Україну і свою родину.
Редакція порталу Prompolitinform висловлює вдячність побратимам Володимира Кулькова, які надіслали цей вірш в редакцію та щирі співчуття Олені Кульковій та тисячам українок, які через війну росії проти України втратили своїх найдорожчих та найрідніших, але пам’ять про них вони збережуть на все життя.
●●●●●●●●
Така весна, болюча і страшна,
Забрала в мене серця половину…
Оця пекельна проклята війна!
Загнала чоловіка в домовину…
Я сорок днів, немов би не жива,
І досі відпустити ще не можу,
Болить мене від горя, голова..
А серце, тільки спогадом, тривожу..
У лютому матуся відійшла,
Раптово так хвороба підкосила,
Як свічечка згоріла, воскова..
Мовчить до нас, холодна ця могила..
-Немає бусі, і нема тепла,
Онучок у віконце заглядає..
Вона ж у нас найкращою була..
І сльози мені очі, заливають.
Мій Володимир шану їй віддав,
Молитву прошептав до пана Бога,
І на війну, рідненький, від’їжджав,
Життя таке.. занадто воно строге.
І плакав брат, онучки ваші теж,
Та досі ми повірити не в силі,
Чому біда, не має часто меж?
Над вами Ангелятка тепер білі..
Матуся вже у Господа в раю,
Надією живе у Царстві Божім,
Загинув Володимир у бою..
Життя забрали постіріли ворожі..
Це було там, під Бахмутом страшним,
Катюги наступали й наступали,
І побратима вбили, молодим,
Малесеньке дитятко вони мали.
А “Куля” ще у лютому пішов,
В “Страшних військах” прийшлося воювати!
Він мав у серці чесність та любов,
Він мусів, Україну захищати!
“Француз” удома, “Куля на війні”
Гаряча кров, та добра, справедлива!
Та побратима виніс на спині,
Хоч падали снаряди, наче злива.
Він просто батько, просто чоловік,
Дідусь хороший, щирий і привітний,
Такий короткий, дав Всевишній, вік,
А як без тебе, жити тепер, рідний?
Гриби, рибалку, все він полюбляв,
Із Женею читали Симоненка,
Чому Ісус, нам серденько забрав?
Він одинокий в небі, мов лелека.
Так плакали ті хлопці молоді.
І сльози пропікали мені душу,
Сашко й Василь, зустрілись в перші дні війни,
І Дід сумний, я спогадами зрушу.
Вони були, одна така сім’я,
Я молюся за хлопчиків щоднини,
Бо кожного чекають із “нуля”
Як ми дзвінка чекали, щогодини..
А вдома бідні донечки твої,
Не знають, де подітися від болю,
Лиш плачуть в синім небі журавлі,
За душу чоловіка, Бога молю.
Тих сорок днів, я майже не живу,
Мені у грудях кисню не хватає,
Зустрів Володя маму там сумну,
Вона його так міцно, обіймає..
Летіть мої журавлики у рай.
Я буду лиш молитися до Бога,
Він захищав, так мужньо рідний край,
А в мами, обірвалася дорога.
Не можу я із серця відпустить,
Лиш та воскова свічка догорає,
У грудях тисне, кожен день болить,
Вже сорок днів, та спокою не має.
Пробачте, рідні, ми не вберегли,
Напевне доля в небі так писалась,
Смертельні рани, клятої війни,
І мама,..що з Героєм попрощалась.
Моя молитва тиха і проста,
Я мушу чоловіка відпустити,
Його домівка там, біля Христа..
Та як тепер, на білім світі жити…
Автор: Олена Кулькова у співавторстві зі Світланою Дубницькою
