9 травня у Москві: бляклий парад, війна Путіна і крах Кремля – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
У ніч на 9 травня Росія цинічно випустила 25 крилатих ракет по Києву та іншим містам України, а вранці провела на Червоній площі військовий парад на честь перемоги у Другій світовій війні. Але церемонія була значно скромнішою, ніж зазвичай, через брак живої сили та зброї, які зараз на фронті в Україні. У короткій десяти хвилинній промові перед Кремлем, звертаючись до солдатів, російської політичної еліти та гостей, Путін сказав, що «справжня війна – це війна проти нашої Батьківщини» і звинуватив західні еліти в нацьковуванні «народів один на одного, роз’єднуючи суспільства, викликаючи криваві конфлікти». Він згадав, що зараз ведеться справжня війна і Росія захищає свій суверенітет. Президент РФ звинуватив Захід в організації війни проти Росії, заявивши, що “їхня єдина мета – побачити падіння нашої країни”.
В принципі, Володимир Путін знову почав зі звинувачень на адресу всіх, хто виступав проти російської агресії проти України та всього демократичного світу. Кремлівський диктатор вважає, що це лише свідчення змови проти Москви, і вперше вжив слово війна. Так у його виступі виявилося, що Захід нібито веде війну проти Росії, а Москва проводить в Україні спецоперацію. Все, в чому Путін звинувачував цивілізований світ, насправді стосувалося офіційної політики Кремля, який демонструє рашизм на політичному полі своєї країни як сучасну форму російського фашизму.
Москва хотіла представити себе гостям з Білорусі, Вірменії, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Таджикистану і Киргизстану як демократичну країну, яка дбає про міжнародне право і рівноправні відносини. Але це була промова, яка мала замаскувати офіційну позицію Росії перед населенням цих семи країн, яке безпосередньо по телевізору спостерігало за подіями на Червоній площі.
Таким чином, Путін хотів представити люту й агресивну Росію як жертву нападу колективного Заходу, а в Україні, за цією логікою, українці вбивають людей на своїй території та руйнують власні міста. Таким чином, вбивця і злочинець постає жертвою, а жертва російського вторгнення стає агресором у власній країні. Чути таке смішно і дуже сумно через цинічну подачу пана Великої Брехні з Кремля. Хоча лідери згаданих семи країн – колишніх радянських республік добре розуміли безглуздість промови Путіна, ніхто з них не наважився хоч якось продемонструвати несприйняття цієї брехні з боку володаря Кремля.
Україна бореться якраз за те, щоб ці сім країн не втратили свою державність і не повернулися до складу нового Радянського Союзу. Звичайно, більшість із них сиділи біля Путіна з фігою в кишені, але вже коли ти приїжджаєш до Москви, то маєш дотримуватися протоколу, який тобі нав’язує російська сторона.
У параді на Червоній площі брала участь 131 бойова машина, а в 2021 р. їх було 197. В цьому році не було і авіації. Ходи «Безсмертного полку» також не було, нібито з «міркувань безпеки». Зазнало краху колишнє свято великої перемоги, яку завжди поширювала кремлівська пропаганда. Залишилася лише плутанина в розумінні декларованих і реалістичних ідеалів дій Москви. Російська армія, яка вбиває, ґвалтує та грабує українське населення, ніяк не входить у рамки опору нібито західній агресії. Весь світ бачить лише одного агресора – Російську Федерацію.
Ніяке маскування словесною фразеологією не може цього змінити. Головоріз і вбивця мають постати перед міжнародним судом за воєнні злочини в Україні. Перемога над нацизмом 78 років тому не може бути виправданням для нових військових злочинів Москви та злочинної діяльності Кремля. Ордер на злочинця Путіна – не вигадана банальна фраза, а реальність міжнародного правосуддя. Крім Путіна, президент Білорусі Олександр Лукашенко також ризикує потрапити на шлях міжнародного розслідування. Він це усвідомлює і більше не ризикує публічно та постійно підтримувати агресивну діяльність Кремля.
У Мінську вважають, що воно того не варте. Краще прийти гуртом, щоб зробити подарунок Путіну, але без будь-яких заяв і жестів відкритої підтримки Кремля. Хитрість Лукашенка зрозуміли і в Єревані, Душанбе, Бішкеку та інших столицях Середньої Азії, які колись входили до складу СРСР. Путін ще живий, тому він залишається небезпечним для їхнього виживання. Всі чекають, коли він піде назавжди і тоді це шанс тихенько вибратися зі сталевих обіймів Москви.
А тепер кожен грає свою роль. Рішучість у відносинах з Росією можна розцінити як необережність небезпечного характеру. Краще задобрити диктатора і на деякий час бути поза досяжністю його агресивних планів. Такий надійний розрахунок і є запорукою їх політичного виживання в досяжному майбутньому. І до того часу вони вимушено залишаються акторами нав’язаного їм Кремлем політичного шоу.
Того ж дня Президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн відвідала Київ, де вона назвала Україну «серцем, що б’ється європейськими цінностями. Україна відважно бореться за ідеали Європи, які ми сьогодні святкуємо». Її візит підкреслив ізоляцію Путіна від Європи та Заходу. Його політичний годинник реально відбиває останні місяці політичного існування.
