Чому частіше засуджують жертву, а не насильника: пояснення психолога

Віра в справедливий світ змушує думати, що “правильна” поведінка з точку зору загальноприйнятих норм допоможе уникнути неприємностей. Це призвело до того, що в нашому суспільстві часто відповідальність за злочини перекладають на жертву, а не на агресора.

Як інформує KURAZH, про це в коментарі УНН розповіла психолог Ірина Бабарикіна.

«Віктімблеймінг – це звинувачення жертв фізичного та сексуального насилля, жертв шахраїв, в цілому, людини, яка постраждала від чогось. Це явище широко розповсюджене в нашому суспільстві і я думаю, кожна людина хоча б раз житті чула “ти сам винен” чи “ти сама спровокувала” щось. Дітям замість підтримки говорять “погано поводився і тому отримав своє”. Таким чином з дитинства люди ростуть в усвідомленні: якщо ти жертва, то ти не можеш очікувати на підтримку, емпатію чи захист. Навпаки, тебе ще й звинуватять», – розповіла Бабарикіна.

Чому це розповсюджено? Психолог зазначає, що в нашому суспільстві діє ряд когнітивних упереджень, одне з яких – гіпотеза справедливого світу. Згідно неї, якщо людина поводиться “правильно” з точки зору прийнятності суспільства, то нічого поганого з нею не станеться.

«Людям важко усвідомити, що насправді світ несправедливий і навіть з найкращою людиною може статитися що завгодно, а цнотливу дівчину можуть зґвалтувати. І з одного боку, наче є правила, які можуть захистити від неприємностей, а з іншого – хороша людина постраждала, то “це ж і я можу постраждати”. Щоб не сприймати цього, люди несвідомо користуються даним когнітивним упередженням. Таким чином, звинувачується жертва, бо вона начебто як погана людина і отримала по заслугам. Наше суспільство в цілому дуже повільно йде в напрямку усвідомленості. Це тривалий процес, до якого варто докладати зусиль. Бо навіть у розумної свідомої людини часто перша реакція – звинувачення. Діти не приходять до своїх батьків чи до когось старшого в разі неприємності, бо у відповідь чують звинувачення, а не підтримку. Тому не дивно, що статистика звернень стосовно насилля невисока, а статистика тих, хто доводить справи до суду вона катастрофічно мала. Навіть в країнах з розвиненою судовою системою та де піднімаються ці питання», – зазначила психолог.

Щоб побороти віктімблеймінг в суспільстві, для початку необхідний розголос та беззаперечне засудження кривдника. Це сигнал тим, хто міг би вчинити подібне, або чинить, але поки не викритий, що така поведінка засуджується суспільством. Якщо ж відбувається навпаки, коли в скоєному звинувачують потерпілих, агресори відчувають свою безкарність.

«Щоб зменшити кількість сексуальних злочинів, необхідно вводити сексуальне виховання для дітей, говорити про те, що згода – це чітке “так”, все решта – це не згода. З потерпілими від насилля жінками потрібно проводити психологічну роботу, підтримувати та акцентувати на тому, що не вони винні в скоєному. Необхідна культура, де близькі підтримують в таких випадках. Якщо буде помітна підтримка, то це буде прикладом іншим потерпілим не замовчувати, а заявляти про насилля», – розповіла психолог.

Ще одна складова боротьби з віктімблеймінгом – розвиток навички емпатії в суспільстві. Як зазначає психолог, проведено ряд досліджень із впливу емпатії на оцінку ситуації, де є кривдник та жертва. Згідно них, перша реакція, що виникає в сторонньої людини – бажання звинуватити жертву. Проте, коли людині пропонували з допомогою навідних питань опинитися на місці потерпілого, почала спрацьовувати емпатія.

«Проблема в тому, що людей потрібно вчити бути емпатичними. Навичка емпатії – це про емоційний інтелект. ЇЇ розвиток буде добре допомагати в профілактиці боротьби з віктімблеймінг. А резонанс на такі справи, як остання, дає надію, що колись ми станемо свідомим суспільством, де жертви будуть отримувати підтримку, а ґвалтівники те, що передбачено законом», – додала Бабарикіна.