Чому Європі важко обмежити зв’язки Пекіна і росії
У Брюсселі протягом чотирьох років після початку повномасштабного вторгнення в Україну тривають дебати, чи можуть дипломати́чний тиск і санкції змусити Китай обмежити підтримку росії. Наразі експерти та європейські посадовці відзначають, що співпраця Пекіна з Москвою лише посилилася й ускладнює пошук ефективних важелів впливу.
Про це розповідає NewsWeek
Китай створив для росії важливу економічну «подушку» через закупівлю енергоносіїв, постачання критичних мінералів, необхідних для виробництва безпілотників, а також забезпечення сталого потоку товарів подвійного призначення — від мікроелектроніки до промислового обладнання. Саме ці компоненти допомагають Москві підтримувати військові спроможності та адаптуватися до західного тиску.
Як зауважують європейські дипломати, Китай уникає прямої військової участі, але послідовно нарощує економічні, технологічні й дипломатичні зв’язки із росією. Така поведінка, переконані вони, навряд чи зміниться найближчим часом, що ускладнює зусилля європейських урядів із посилення санкцій і контролю за експортом.
«Китай не хоче бачити Росію переможеною, але й не хоче мати поряд із собою тріумфальну Росію»
Санкції й їхня обмежена ефективність
З лютого 2022 року ЄС поступово додає до санкційних списків китайські компанії, які вважаються частиною ланцюгів постачання або фінансових потоків, пов’язаних із російськими військовими зусиллями. Працюють над черговим, вже 20-м пакетом обмежень, однак розширення переліку не завжди відповідає спроможності його ефективно виконувати.
Проблема полягає не лише в ухваленні рішень, а й у контролі за їх імплементацією: застосування санкцій і контроль за експортом часто відстають від самої санкційної політики. Через цю прогалину значна частина товарів та технологій потрапляє до росії, незважаючи на обмежувальні заходи.
Поки частина покупців російської нафти, зокрема Індія, почала скорочувати закупівлі, Китай зайняв звільнену нішу — імпорт російської нафти до Китаю нещодавно досяг рекордного рівня після кількох місяців зростання. Нині понад 40% російського нафтового експорту спрямовується до Китаю, який також постачає товари подвійного призначення ключового значення.
Крім того, Москва і Пекін намагаються обходити західні обмеження, збільшуючи торгівлю в рублях та юанях; російські посадовці стверджують, що 99% двосторонньої торгівлі у 2025 році здійснювалося в цих двох валютах. Ця фінансова диверсифікація зменшує вплив традиційних санкційних механізмів.
Дипломатичні зусилля і європейська дилема
Європейські лідери віддають перевагу діалогу з Пекіном як шансу вплинути на китайську позицію щодо безпеки. Низка високопосадовців і аналітиків вважає, що лише через політичні контакти з Сі Цзіньпіном можна спробувати переконати Пекін обмежити допомогу Москві або принаймні не підживлювати її військові можливості.
За останній рік контакти між європейськими лідерами та Китаєм активізувалися: наприкінці 2025 року Пекін відвідав президент Франції Емманюель Макрон, цьогоріч — прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, а канцлер Німеччини Фрідріх Мерц планує візит цього місяця. Очікується також зустріч президента США Дональда Трампа з Сі в Китаї у квітні.
Під час дипломатичних виступів китайські представники не визнають себе стороною безпосереднього конфлікту й запевняють, що не мають вирішального голосу у мирному врегулюванні; водночас Пекін заявляє про готовність у свій спосіб підтримувати процеси, спрямовані на мир. Одночасно китайська дипломатія прагне збалансувати відносини з обома сторонами, зберігаючи економічні контакти з Україною — торгівля між Києвом і Пекіном минулого року становила близько 21 мільярда доларів.
Аналітики та представники політики підкреслюють: Китай бачить у конфлікті довгострокову геополітичну вигоду, адже увага Європи, зосереджена на Україні, послаблює її фокус на азійських питаннях. Водночас Пекін прагне не провокувати настільки сильну реакцію Заходу, яка б завдала серйозних економічних збитків самому Китаю, тому намагається тримати підтримку Росії нижче критичного порогу.
Економічна взаємозалежність між ЄС і Китаєм — обсяг торгівлі близько 785 мільярдів доларів у 2024 році — також стримує від запровадження масштабних секторальних санкцій проти Пекіна. Європейські столиці змушені балансувати між захистом власних економічних інтересів і прагненням посилити тиск на Москву через китайський вплив.
Отже, нинішня ситуація поєднує в собі дипломатичні зусилля, економічні реалії й технічні слабкості санкційних режимів: навіть за наявності політичної волі до посилення тиску, практичні механізми контролю і застосування обмежень поки що не дають змоги швидко переломити тактику Пекіна щодо Москви.
