Чи доцільно називати росіян «руськими»: дискусія навколо риторики президента Зеленського
Останнім часом в українському суспільстві активно обговорюється використання президентом Володимиром Зеленським слова «руські» для позначення громадян росії. Така лексика часто звучить у промовах глави держави, особливо в контексті війни, як спроба словесно вдарити по ворогу. Однак це питання викликає суперечки серед експертів та громадськості, адже плутанина між поняттями «російський» і «руський» може мати глибокі історичні та ідеологічні наслідки для України.
Про це розповідає NewsWeek
«Зеленський майже не вживає слово «російський», а каже «руський». Начебто ми воюємо з нащадками Київської Русі, з «братським» слов’янським народом. Я не можу знайти логічне пояснення, чому президент України відхрещується від нашої історії, яка починається щонайменше з державності Київської Русі. Використання ним слова «руський» для росіян однозначно, на мою думку, ідеологічно грає на боці ворога», – каже Купрій в інтерв’ю.
Історичний контекст: битва за спадщину Русі
Історики наголошують: від початку незалежності Україна веде боротьбу за право вважатися спадкоємицею Київської Русі. Саме український історик Михайло Грушевський у своїй фундаментальній праці «Історія України-Руси» заклав підвалини ідеї, що Київська Русь – це передусім українська держава. Однак у російській історіографії століттями нав’язується думка про «триєдність братніх народів», де Русь є колискою росіян, українців та білорусів – і саме ця концепція лягла в основу сучасного ідеологічного міфу «русского мира».
Боротьба за спадщину Русі відчутна і в сучасній політиці пам’ятників та культурних ініціатив: у 2016 році в москві з’явився монумент князю Володимиру, а у 1988 році, під час святкування 1000-ліття Хрещення Русі, головні урочистості відбулися саме в столиці росії. Навіть такі історичні постаті, як Анна Ярославна, намагаються «привласнити» російські культурні діячі, що викликає подив у європейських країнах.
Мовний вибір: наслідки для самоідентичності
Активна дискусія щодо вживання слів «руський» і «російський» триває не лише серед політиків, а й у соціальних мережах. У березні 2025 року пост колишнього депутата Віталія Купрія, в якому він поставив питання доцільності риторики Зеленського, викликав сотні коментарів – як на підтримку, так і з критикою президента. Деякі користувачі вказують, що використання слова «руський» є проявом зневаги до росіян, інші ж вважають це небезпечним зміщенням акценту, що відриває Україну від її історичної спадщини та грає на руку ідеологам москви.
Відомий історик Олександр Алфьоров наголошує на необхідності коректного використання терміну «руський» винятково для позначення середньовічної української ідентичності, підкреслюючи: «Ми маємо акцентувати, що «руський» – це давньоукраїнський. Треба залишити слово «руський» для позначення середньовічної української приналежності чогось». На думку вченого, лише Україна має повне право вважати себе спадкоємицею Русі, адже саме вона походить від тієї держави, тоді як росія – пізніша політична конструкція.
Неправильне вживання термінів може також впливати на сприйняття історичної ролі Української православної церкви та поглиблювати міфи про «спільну» релігійну спадщину Київської Русі й сучасної росії. Використання конструкцій на кшталт «Руська православна церква» замість «Російська православна церква» може підсилювати міфи, вигідні кремлівській пропаганді.
Федеральний аспект та національні меншини
Окремо експерти звертають увагу на те, що вживання «руський» щодо всіх громадян росії є некоректним і з огляду на багатонаціональний склад російської федерації. Адже значна частина військових, які беруть участь у вторгненні в Україну, належить до національних меншин – башкирів, татар, бурятів, дагестанців, чеченців та інших. Таке звуження поняття ігнорує складний етнічний склад країни-агресора і може викликати додаткові непорозуміння.
Подібна плутанина в термінах не є новою: ще у 1917 році в Нью-Йорку вийшла книга «Русини і москалі», де автор підкреслював, що «Русин шо инше а Москаль що инше», і попереджав про «баламутство», яке виникає через змішування понять у мовленні.
З огляду на це, експерти радять обережно користуватися історичними назвами, зберігаючи чіткість ідентичності та державної спадщини України.
