Після війни Україні знадобляться трудові мігранти — Лібанова
Україна після завершення бойових дій не зможе повністю обійтися без іноземної робочої сили через дефіцит кадрів у низці секторів економіки. Водночас експерти наголошують, що міграційна політика має бути виваженою й юридично впорядкованою, аби уникнути помилок, з якими стикалися деякі європейські країни.
Про це розповідає NewsWeek
Причини дефіциту робочої сили та роль мігрантів
Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова зазначає, що нині в Україні працює обмежена кількість іноземців, але попит на трудові ресурси зростатиме внаслідок відновлення економіки та масштабних ремонтно-будівельних робіт. За її словами, роботодавці вже відчувають нестачу працівників, що свідчить про неминучу потребу в зовнішніх кадрах у майбутньому.
“В Україні вже працедавці жаліються на брак робочої сили, а після війни він точно буде, ще більший. Нікуди ми не подінемося”, — сказала вона.
Лібанова наголошує, що трудові мігранти переважно не витісняють місцевих працівників, а займають ті вакансії, на які українці часто не погоджуються через умови праці, заробітну плату або географічну віддаленість.
Механізми регулювання та соціальні ризики
Експертка пропонує формувати політику працевлаштування іноземців на засадах бальної системи, яка б враховувала професію, рівень освіти, кваліфікацію та готовність працювати у конкретному регіоні. Такий підхід дасть змогу направляти робочу силу туди, де її дійсно не вистачає, і зменшить ризики нерівномірного розподілу працівників по країні.
У зверненні до політиків і роботодавців Лібанова також попередила про небезпеку соціальної сегрегації і закликає уникати створення ізольованих поселень для іммігрантів: “Не можна створювати гетто. Не можна робити так, щоб були табори іммігрантські”, — сказала вона.
Водночас головним пріоритетом має залишатися заохочення до повернення українців, які виїхали за кордон у зв’язку з війною. Станом на березень близько 4,4 млн українців перебували в країнах ЄС, і чим довше триває конфлікт, тим менше з них повернеться додому. Крім того, після скасування обмежень на виїзд чоловіків частина сімей може возз’єднатися за кордоном, що ускладнить поповнення ринку праці в Україні.
Лібанова також критично ставиться до ідеї виплат від держави для стимулювання повернення, наголошуючи на можливій несправедливості стосовно внутрішньо переміщених осіб і тих, хто залишився в країні під час війни.
Щодо демографії, демографиня очікує помірного зростання народжуваності після війни, але не передбачає істотного бебі-бума. За її словами, державні виплати на дітей більш важливі як інструмент зменшення ризику бідності для сімей, ніж як прямий стимул до народжуваності.
Найефективнішою підтримкою молодих родин Лібанова називає створення умов для швидкого і безпечного повернення матері на роботу: доступні дитсадки, ясла та інша інфраструктура догляду за дітьми, що забезпечить поєднання праці та сімейних обов’язків.
Експертка також відзначає стійкість українського суспільства попри втому від війни і заперечує наявність настроїв на укладання миру на будь-яких умовах: “Я ніяк не бачу настроїв: давайте підписувати мир на яких завгодно умовах. Оце було б страшно — і цього я не бачу”, — сказала вона.
