про що свідчить стан гендерної рівності в Україні?

Ситуація українських жінок за три роки повномасштабної війни Росії проти України ускладнилася. Як саме і в яких сферах – нині вже видно виразніше.

Про це розповідає NewsWeek

Серед основних тенденцій – фемінізація економіки та бідність, скорочення державних витрат на соціальне забезпечення та зарплати працівників державних секторів, в яких найчастіше зайняті жінки, і не в останню чергу збільшення випадків гендерно зумовленого насильства.

Разом з тим дедалі більше українців вважають, що жінки можуть бути хорошими лідерками, а уряд обіцяє зміни, зокрема скоротити розрив у зарплатні.

8 березня світ відзначає Міжнародний день боротьби за права жінок. І в цей день Радіо Свобода підсумовує головні виклики.

Оборона і волонтерство

Загалом у Збройних силах України, Національній гвардії, Прикордонній службі, спецпідрозділах МВС, СБУ та інших структурах служать близько 100 тисяч жінок. Із понад 70 тисяч жінок військових у ЗСУ більше ніж 5,5 тисяч воюють на лінії зіткнення.

Від початку повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ приєдналися близько 38 тисяч жінок. На тлі того, що в Україні спостерігаються проблеми з мобілізацією, поруч з такими рішеннями, як мобілізація чоловіків з 18 років, звучать також голоси за впровадження примусової мобілізації жінок (хоч держава заявляє, що її не буде). Серед жінок-військових є ті, хто висловлюється на підтримку цієї ідеї, а є ті, хто, як і Катерина Приймак, голова Жіночого ветеранського руху, виступає за добровільну мобілізацію.

«Я за те, щоб було менше примусу і більше підготовки і якісної роботи з кадрами, яких може бути менше по кількості, але певні недоліки менеджменту можуть мати насправді (негативний – ред.) довгостроковий вплив», – каже ветеранка.

Приймак зазначає, що жінки в ЗСУ стикаються з тими ж проблемами, що й чоловіки, тож покращення ситуації жінок-військових зумовлене покращенням загальної ситуації в армії.

Однак жінки-військові у лавах Збройних сил додатково мають справу з упередженнями, каже вона.

«І це може бути рекрутер, командир, просто побратим чи комбриг. Чи журналіст, якийсь спитає вчергове: «А як ви нігті робите собі на передовій?» – зауважує Приймак.

До того ж, у жінок в армії такі самі проблеми, як і в жінок в інших сферах – наприклад, неможливість працевлаштуватися, маючи маленьку дитину, каже ветеранка.

І зазначає: «Жінки йдуть на фронт захистити свій дім, свою сім’ю і своїх дітей. А комусь важливо бути поруч і захистити дитину від хулігана в школі, наприклад. І це мотивація одна і та сама – любов до дітей. Але одні жінки – це хороші матері, а ті, які йдуть на війну – вони «кидають» дітей».

7 березня Генеральний штаб повідомив, що у ЗСУ зʼявилася посада радника з гендерних питань з метою, зокрема, розробки та реалізації комплексної гендерної стратегії у ЗСУ.

Зміни в суспільстві

У березні 2025 року український уряд вперше презентував Індекс гендерної рівності за методологією ЄС. За загальним балом Україна посідає 20-е місце серед 27 країн ЄС. У ньому аналізували ключові чинники: робота, гроші, знання, час, вплив і здоров’я.

Згідно з дослідженням, показник України у сфері «час» перевищує середній рівень ЄС через активну залученість жінок до благодійної та волонтерської діяльності. У цьому також є виклик, адже не припиняючи своєї «мирної» діяльності, жінки мають додаткове навантаження і, як наголошують психологи, перебувають в постійному стані вигорання.

Порівняно з 2021 роком, практично вдвічі зменшилася частка українців, які вважають, що «чоловіки – кращі керівники, ніж жінки» (з 43% до 24%), за даними дослідження Українського ветеранського руху.

«З точки зору соціології, це драматичні, в хорошому сенсі, зміни», – каже соціологиня Олена Стрельник. Вона припускає, що така тенденція спостерігається через війну, а саме через те, що ролі жінок стають публічно видимими.

Щоправда, жінок – порівняно небагато на найвищих керівних посадах. За даними Індексу гендерної рівності, представництво жінок і чоловіків на рівні міністрів в Україні незбалансоване – 19% жінок і 81% чоловіків. Середні для Євросоюзу значення – 33% для жінок та 67% для чоловіків. Серед депутатів Верховної Ради жінки становлять 20,5% (у ЄС середній показник – 32,7%).

І в приватній сфері українці продовжують думати, що «головне призначення жінки – народжувати дітей» (з 64% до 59%).

«Тобто більше від половини людей, попри те, що вони начебто визнають роль жінок у військовому спротиві, в лідерській ролі, між тим, продовжують думати, що жінки не повинні забувати про своє призначення – народжувати дітей», – каже соціологиня.

Попри це, позитивні зміни є очевидними. Чому так відбувається? Стрельник каже, що це завдяки прогресу, який зробила Україна у сфері гендерної рівності до великої війни.

«Ми увійшли у війну вже зі сталими політиками гендерної рівності, з розвиненим жіночим рухом, який є важливим агентом цих змін», – зауважує вона.

«Бідність далі має жіноче обличчя»

Зі збільшенням видатків на оборону український уряд скоротив, зокрема, видатки на зарплати в бюджетному секторі та соціальні виплати, що призвело не тільки до скорочення зарплатні, як, наприклад, в освіті, і погіршення становища жінок, але й до збільшення навантаження в «жіночих» сферах, адже вони є ключовими для подолання викликів війни, говорить соціологиня.

«Сталість суспільства під час війни забезпечують не тільки на лінії фронту, а й тим, що працюють школи, дитсадки, лікарні», – каже Олена Стрельник.

Через війну в Україні – велика кількість внутрішньо переміщених жінок, а це станом на жовтень 2024 року майже 60% (2,7 млн). З цим також пов’язані соціально-економічні наслідки: доступ до житла, роботи, соціальних послуг. Чимала кількість ВПО та постраждалих від війни має запит на гуманітарну допомогу, зокрема до продуктів харчування, санітарії та гігієни тощо.

Бідність в Україні все ще має жіноче обличчя, каже соціологиня: «Однозначно я можу сказати, що йдеться про поглиблення фемінізації бідності».

Крім доступу до роботи, є і питання платні. Офіційно, станом на 2023 рік, гендерний розрив у оплаті праці становить 18,6%. Міністерство економіки за національною програмою з подолання гендерного розриву в оплаті праці планує скоротити цей розрив на 5% до 2030 року.

Однак Стрельник зазначає, що це оптимістичні очікування з боку уряду, оскільки, згідно з альтернативними оцінками Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, станом на зараз розрив оцінюють в 41,4%.

Ці альтернативні оцінки враховують грошове забезпечення в секторі безпеки і оборони, що традиційно в державну статистику не входить. Оскільки ці сектори переважно «чоловічі», такий «драматичний» розрив соціологиню не дивує.

«Відповідно, це буде відбиватися і на гендерних розривах у пенсіях», – каже вона.

Через фемінізацію економіки жінки тепер можуть більше заробляти, тому що, зазвичай, у «чоловічих» професіях платять краще, ніж, наприклад, медсестрам чи соціальним працівницям. Але, з іншого боку, масштаби цих змін невідомі, як і те, яким буде їхній довготривалий ефект.

Також певний наслідок має призупинення фінансування розвитку гендерної рівності після початку реорганізації USAID у січні 2025 року з огляду на перегляд адміністрацією президента Дональда Трампа ефективності програм міжнародної допомоги у відповідність до інтересів США. Тут виникає питання, як це вплине на становище жінок, адже за участі USAID протягом багатьох останніх років в Україні фінансувалася, зокрема, підтримка жінок у бізнесі чи допомога у перекваліфікації.

«Якусь частину підтримки закривав чи почне закривати ЄС», – очікує Наталія Рябушенко з Бюро гендерних стратегій та бюджетування.

Проблеми, що зростають

В Україні продовжує зростати кількість випадків гендерно зумовленого насильства. За даними Офісу омбудсмена України, з 24 лютого 2022 року в Україні зафіксували «331 факт сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом». Серед потерпілих 213 – це жінки. Однак дійсна кількість таких випадків насправді невідома.

Так само наростає проблема домашнього насильства, пов’язаного з війною. Станом на жовтень минулого року, за 2024 рік в Україні відкрили 8185 кримінальних проваджень, пов’язаних із домашнім насиллям, що на 80% більше, ніж у рік перед тим.

Протягом останніх двох місяців Україною прокотилася хвиля заяв про сексуальні домагання у навчальних закладах.

«Але ми не можемо говорити, що це окремі навчальні заклади мають такі проблеми. І сексуальні домагання, і сексуальне насильство, є проблемою мабуть абсолютної більшості навчальних закладів. Просто не у всіх наразі почали про це говорити», – каже Ярина Волошин, керівниця відділу комунікацій Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», які, зокрема, надають юридичний супровід жертвам сексуального насильства.

У приватній сфері зросло також навантаження на жінок з догляду за дітьми чи рідними та хатню працю. Проте соціологиня Олена Стрельник не погоджується, що навантаження зросло в рівній мірі для всіх українок. На її думку, передусім це стосується матерів дошкільного віку і молодших школярів та дружин і матерів поранених бійців.

«Що менше в держави є ресурсів для реабілітації військових, ветеранів, тим це, очевидно, будуть компенсувати своїми зусиллями їхні дружини і мами. І це мене теж турбує», – зазначає Стрельник.