Рашизм як ідеологія сучасного російського фашизму – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
Російська Федерація веде глобальну інформаційну війну проти всієї системи сучасної демократії, поваги до інших націй і народів, захисту основних прав і свобод людини. Все це вже зникло в самій РФ за часів влади Володимира Путіна, який став на шлях створення особистої диктатури та поширення ідеології рашизму як новітньої форми російського фашизму. Оскільки Кремль ненавидить поважати людські свободи, він оголосив Заходу священну війну, вважаючи його гнилим, який потребує лише змін чи знищення. Російський академік Шевирьов, який у 1841 р. першим теоретично почав боротьбу із західним світом, тоді опублікував статтю «Російський погляд на освіту Європи».
Там він ідеологічно розпочав духовну війну із західною системою цінностей та розвитком європейської освіти. Не зовсім зрозуміло, чому європейська цивілізація так дратувала російського критика, але він почав поширювати свої думки в середовищі російського суспільства, особливо так званих слов’янофілів, маючи на меті залучити на свій бік політичну еліту Російської імперії. На той час він мав певних послідовників, а ідеї ненависті до західної цивілізаційної культури особливо пожвавилися в епоху Путіна, який шукав ідеологічної опори у боротьбі з державами НАТО та ЄС, які він розглядав у своєму сприйнятті як країни ворожого табору. Хоча політично та економічно Кремль намагався підпорядкувати західний світ своєму впливу, нав’язуючи передусім російський газ, нафту та вугілля у першій лінії та золото, алмази та сільськогосподарську продукцію у другій. Сам Шевирьов, який сформував ідею боротьби із Заходом, все ж вирішив переїхати до Парижа, де й закінчив своє життя.
Нинішні ідеологи Москви продовжили рух боротьби із західною цивілізацією, яка навіть не знає точно, чому в Росії так ненавидять її цінності, але, що цікаво, у цих пропагандистів завжди є особняки десь біля берегів Канн у Франції чи озера Комо у Італії. Найбільші російські пропагандисти мають свої чималі рахунки в основному в західних банках, їхні діти навчаються в найкращих університетах США та Великобританії. Наприклад, дочка Володимира Путіна тривалий час жила в Нідерландах, дочка Сергія Лаврова досі живе в США. Але обидва вони прикидаються великими любителями до всього споконвічно російського чи так званого слов’янського, хоча Путін вважається антропологічним чистим нащадком автохтонних фіно-угорських племен Росії, а Лавров – є сином вірменина зі столичного грузинського міста Тбілісі. Про важливість і духовну силу російської душі часто говорить Патріарх Московський Кирило, який не є росіянином, а також походить з фіно-угорського народу Єрзя, що одвіку проживає в Росії. До нього Московську церкву очолював німець з Естонії – теж великий російський патріот, патріарх Алексій II.
Найбільш істеричний кремлівський пропагандист Володимир Соловйов щодня критикує західну культуру. Він мало не збожеволів, коли його особняк в одній із західних країн націоналізували. Його син Данило під час кровопролитної війни в Україні працює моделлю у Великій Британії. Хоча тато часто закликає громадськість позбавити всіх прав гомосексуалістів в Росії як справжніх слуг сатани, його сина часто бачать в лондонських клубах з такою характеристикою. Про те, що сина Соловйова мобілізують в армію, звісно, взагалі не йдеться. Всі розповіді кремлівського пропагандиста про необхідність високої мобілізації російської молоді в армію для війни в Україні стосуються лише бідних сімей, які розглядають якусь можливість свого фінансового виживання, якщо син піде в армію і укладе якийсь контракт, то отримуватиме заробітну плату за те, що воюватиме у важких умовах.
Російські телеглядачі, судячи з рейтингів деяких популярних інформаційних програм країни, схоже, втомилися від щоденної риторики про війну в Україні. Два сплески рейтингів російських телевізійних шоу відбулися під час, як вони називають, «спеціальної військової операції» — коли Росія почала вторгнення в Україну в лютому 2022 року та після оголошення Володимиром Путіним мобілізації у вересні.
Минулого літа та за останні кілька місяців спостерігалося падіння глядацької аудиторії. Люди досить втомилися від пропаганди, а кремлівські меседжі на телебаченні стають менш популярні. Відносно маловідомі за межами Москви до вторгнення Росії в Україну кремлівські пропагандисти стали відомими завдяки відео своїх жорстких виступів у соціальних мережах. Щовечора на каналі Russia1 Володимир Соловйов зображує війну як «священну», а ведуча програми «60 хвилин» Ольга Скабєєва з чоловіком Євгеном Поповим регулярно розповідає про війну в Україні як про зіткнення цивілізацій між Росією і Заходом.
Соловйов і Скабєєва – сумнозвісні кремлівські пропагандисти, які зображають війну в Україні та вбивства її громадян як добро для російського народу та майбутнього Російської Федерації. Такого не було навіть на радянському телебаченні під час холодної війни між СРСР і Заходом. Реанімував ідеї Шевирьова, від якої автор якось дистанціювався, Сталін, який шукав ідеологічної опори для більшовиків у боротьбі червоної Москви з рештою демократичного світу. Великий шанувальник Сталіна Володимир Путін також не міг не помітити переваг для Кремля в популяризації таких ідей. Він зробив усе, щоб показати своєму народу, наскільки здорова Росія і наскільки хворий Захід.
З 1841 року Захід не став «гнилішим», ніж був раніше, а Москва за цей час також не стала ніяк здоровішою. Усе це певна фікція, коли Кремль прагне продемонструвати якусь духовну вищість, якої насправді не має. Всі досягнення російської культури були досягнуті тільки в тісному спілкуванні із Заходом. А політичний і культурний орієнтир на Схід приніс Московії деспотизм, диктат і формування небезпечної ідеології рашизму як сучасного російського фашизму.
