РПЦ є продовженням злочинного режиму Путіна та повноцінною учасницею війни проти України – Олександр Левченко

Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.)

У 41-ій періодичній доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини стверджується, що Україна нібито обмежує релігійну свободу. ООН критикує Україну за начебто відсутність «достатнього обґрунтування» заборони релігійних організацій, зокрема Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). У доповіді  від 31 грудня 2024 р. зазначається, що такі заходи «порушують міжнародні стандарти». Адже «національна безпека не є достатньою підставою для обмеження релігійної свободи за міжнародними договорами». Як сказано в доповіді, згідно з поправками до закону про релігійні організації, забороняється діяльність іноземних релігійних організацій, пов’язаних із країнами-агресорами, а також їхніх українських партнерів. Зокрема, закон прямо забороняє діяльність Російської православної церкви (РПЦ). Якщо суд встановить, що українська релігійна організація пов’язана із забороненою іноземною організацією, він може ухвалити рішення про її розпуск. Водночас розпуск впливає на можливість окремих осіб сповідувати свою релігію чи переконання разом з іншими та загрожує життєздатності громади загалом. В доповіді говориться, що закон дозволяє розпуск організацій, якщо їхні уповноважені особи визнаються винними у злочинах, зокрема тих, що загрожують національній безпеці, або причетні до неодноразових фактів поширення пропаганди ідеології «русского мира». На думку Управління Верховного комісара ООН з прав людини подібні розпливчасті формулювання не дають чіткого розуміння вимог закону та можуть покласти відповідальність на цілі релігійні громади за дії окремих осіб.

У зв’язку з цим Міністерство закордонних справ України після ознайомлення із 41-ою періодичною доповіддю заявило що відкидає висновки щодо поправок до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» як такі, що спотворюють дійсність. Було наголошено, що згаданий у доповіді закон не передбачає заборони жодної з існуючих в Україні церков. Він лише не допускає підпорядкування релігійних організацій в Україні керівним центрам, які розміщуються в державі, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України або тимчасово окупувала частину її території, а також релігійних організацій, що підтримують збройну агресію проти України. Треба враховувати, що Москва системно використовує релігію як зброю у загарбницькій війні проти України. Російська держава через підконтрольну їй РПЦ освячує звірства проти українців і вихваляє злочинців, які їх скоюють. У цьому контексті, українська держава має навіть обов’язком захистити своїх громадян від деструктивного впливу держави-агресора, зокрема з використанням релігійних організацій, які в Російській Федерації зрощені з державою і прямо проголосили своєю метою знищення української державності, культури, ідентичності. Український закон переслідує легітимну мету, є необхідним у демократичному суспільстві, передбачає демократичну процедуру, в якій останнє слово належить суду, є найменш обтяжливим, оскільки не накладає тягаря на совість віруючих, а лише виводить їх з-під тиску Російської православної церкви, яка, як підкреслюється в Резолюції ПАРЄ, «є ідеологічним продовженням злочинного режиму». Треба не забувати, що саме Росія в ході своєї загарбницької війни вчиняє численні злочини проти релігійних свобод, що включають зокрема навмисні вбивства вірян і релігійних діячів, руйнування релігійних споруд та святих місць по всій території України, переслідування релігійних громад, які не належать до Російської православної церкви на тимчасово окупованих територіях України. Офіційний Київ розраховує на те, що у своїх доповідях Моніторингова місія ООН продовжить фіксувати російські злочини проти українських вірян, релігійних громад і лідерів, церковного майна. А їх вже сотні і тисячі випадків.

Отже висновки ООН стосуються закону, який не допускає підпорядкування релігійних організацій в Україні керівним центрам, які розміщуються в державі-агресорі. Така заборона не є обмеженням релігійної свободи, адже не стосується питань віросповідання. Ця заборона була введена з міркувань національної безпеки, так як Москва використовує Російську православну церкву для пропаганди війни та поширення ідеології російського фашизму – рашизму. Держава Україна гарантує своїм громадянам свободу віросповідання, але не може нехтувати своїм обов’язком захищати їх від всіх форм агресії. Переходи релігійних громад УПЦ МП у підпорядкування Православної церкви України (ПЦУ) є добровільним і самостійним рішенням вірян. Треба розуміти, що за час повномасштабного вторгнення російські окупанти вбили 50 священників і зруйнували близько 700 храмів різних релігійних конфесій в Україні. У законі не йдеться про заборону УПЦ МП чи будь-якої іншої релігійної організації. Йдеться про заборону Російської православної церкви, яка є продовженням злочинного режиму Путіна та повноцінною учасницею війни проти України. Ця церква не просто благословляє, а й освячує зброю масового ураження українського населення. Тому, Російська православна церква заборонена в Україні, а тим релігійним організаціям, які входять до її складу, даються всі можливості щоби з цього складу вийти.

При цьому проросійські олігархи, що втекли з України за кордон, прагнуть залучити українців нової діаспори на свій бік. Для цього за російські гроші там створюють паралельну українську громаду. До неї, зокрема, намагаються заманити російськомовних українців. Вплив московського православ’я на українських емігрантів проявляється по-різному, при чому особливо виразні такі спроби у Німеччині. Священників московської церкви з України залучають до соціальних центрів, де вони створюють осередки релігійного життя, куди й заманюють людей. Є намагання створити серед українських емігрантів осередки для організації протестів проти політики своєї держави. Ця ситуація стає викликом для українських громад, які існують за кордоном десятиліттями і навіть століттями. Вони протистоять маніпуляції потребами й почуттями українців у мережі російських впливів у Європі.