Економіка Новини Технології У світі

Світ стає соцмережею. Як США, ЄС, Китай та Росія змінюють систему міжнародних відносин

Світ стає соцмережею. Як США, ЄС, Китай та Росія змінюють систему міжнародних відносин

(Рубрика «Точка зору»)
Іван Верстюк

Перевага ліберально-демократичного консенсусу, що спростив розуміння політичного розвитку до досягнення відповідних вимірюваних цілей, підсумувала історію Холодної війни, перевівши глобальний порядок зі стадії біполярності до стадії монополярності.

Почалося гомогенне змагання за показники зростання ВВП, низького безробіття, помірної інфляції, стабільного державного бюджету, відкритості кордонів для торгівлі, інвестицій та подорожей.

Та незабаром з’явилася реакція у відповідь. Спершу під сумнів потрапив принцип, що неодмінно вимагав демократії для побудови успішної економіки (Росія, Китай, Іран). Згодом й сама успішна економіка, а за нею й політика почали уявлятися інакше.

Це призвело до спроб «повстати»:

  • проти порад Міжнародного валютного фонду (МВФ) – уряд Януковича-Азарова в 2011-2013 роках, Греція у 2015-му, Шрі Ланка у 2023-му;
  • проти глобальної гегемонії західних валют, насамперед долара та євро – Китай у 2020-х, Туреччина у 2020-х, блок BRICS у 2020-х;
  • проти пацифізму колективного Заходу –Росія у 1992, 2008, 2014, 2022; Китай у 2020-х; Іран у 2023-2024 роках.

Відтоді відбулася помітна кластеризація глобальної системи. Бути самотнім полюсом в сучасній інфраструктурі міжнародних відносин – дорого й складно, адже це потребує повної самодостатності.

Останнім у часі великим прикладом закритої країни є СРСР, де обсяг зовнішньої торгівлі не перевищував 10% ВВП (для прикладу, в Україні до війни 2022 року лише імпорт складав близько 40% ВВП). Наразі повторити цю закритість вкрай важко.

Найзакритіші режими сьогодення – Північна Корея та Білорусь, наприклад, все ж воліють мати сильного партнера для оборонних, торгівельних, інвестиційних, технологічних потреб. Для Північної Кореї це – Китай, для Білорусі – Росія.

Керівники Північної Кореї і Росії, Кім Чен Ір (праворуч) та Володимир Путін. Амурська область, Росія, 13 вересня 2023 року

Об’єднання за інтересом?

У цьому процесі країни розділилися на кластери. На відміну від полюсів у попередніх моделях глобального порядку, це більш гнучкі структури, де суттєва кількість рішень приймається ситуативно, а країни можуть одночасно входити до кількох кластерів. Так, якщо в епоху Холодної війни член НАТО жодним чином не міг бути партнером країни з Організації Варшавського Договору, то у 2019 році член НАТО Туреччина вела перемовини з путінської Росією про придбання систем ППО S-400.

Сама ж глобальна система нині нагадує мережу – за прикладом популярних соціальних мереж на кшталт Facebook або X.

Глобальна система нині нагадує мережу – за прикладом популярних соціальних мереж на кшталт Facebook або X

У Facebook та X саме кластери є визначальною формою інформаційного існування. Такі кластери формуються на основі певних популярних сторінок, спільнот з певними поглядами та інтересами, а також на основі культурних факторів, чому можуть сприяти алгоритми мереж.

Аналогічним чином країни у сучасному світі діють, як користувачі соціальних мереж: вони додаються у друзі одне до одного для підтримки контактів та організації взаємодії; вони видаляють одне одного зі списку друзів у разі появи претензій, конфліктних сценаріїв; вони здатні блокувати одне одного, щоб жодним чином не перетинатися та не обмежувати одне одного в доступі до власних ресурсів.

Наведу приклад на основі цієї аналогії. Ізраїль та США – давні друзі у глобальній мережі, однак США має ще й у друзях Палестину, воліючи, щоби Ізраїль принаймні видалив її зі списку заблокованих.

Так, на основі мережевого характеру глобальної системи виникають геополітичні кластери, між якими існує динамічна конкуренція, а всередині яких працюють принципи партнерства.

Оскільки більшість сучасних викликів – від безпеки й економічного розвитку до охорони здоров’я та кліматичних змін – включають міжнародний компонент, кластер має вигляд зручного формату, щоб організувати цей міжнародний компонент для вирішення певної проблеми чи навіть кризи в інтересах учасників кластера.

«Бухти останньої надії»

Свої амбіції мати власні кластери демонструють всі ключові глобальні суперсили, чию впливовість можна вимірювати кількістю населення, розміром економіки, збройним потенціалом. Крім суперсил, кластерний принцип геополітики сповідують деякі африканські, азійські, південно-американські, тихоокеанські країни, об’єднуючись у відповідні міжнародні блоки.

В цих кластерах країна-лідер виконує роль «бухти останньої надії» (іншими словами, гаранта безпеки), коли вона має спроможність втрутитись у кризову ситуацію, що виникла в кластері, та вирішити таку кризу на основі власних ресурсів.

Для блоку НАТО такою країною традиційно була Америка з її арсеналом зброї, включаючи ядерні технології та військові бази, а також потужною економікою. Ця роль Америки може змінитися в разі обрання Дональда Трампа президентом восени цього року.

Для Євросоюзу такою країною є Німеччина, найбільша економіка блоку. Для азійського кластера – це Китай, котрий може підставити, наприклад, кредитне плече для країни у фінансовій кризі.

Для арабського світу – це переважно Саудівська Аравія з її дипломатичним впливом та нафтогазовим потенціалом.

Який кластер будує Росія?

З-поміж усіх кластерів варто зауважити особливість того, що будує Росія.

По-перше, вона це робить агресивними методами, включаючи торговельні, гібридні та конвенційні війни, не цураючись порушення норм міжнародного права, як у випадку із вторгненням до України в 2014 та 2022 роках.

По-друге, вона навряд чи здатна бути «бухтою останньої надії» або гарантом безпеки, відзначившись у цій справі хіба що обіцянкою 15 млрд доларів уряду Януковича-Азарова в 2013-му та фінансовою підтримкою режиму Олександра Лукашенка в Білорусі, яка не є надто великою.

По-третє, Росія пояснює доцільність існування власного кластера історичними причинами (можна згадати інтерв’ю Володимира Путіна Такеру Карлсону), що не робить ні Америка, ні Китай, адже це суперечить тверезому прагматизму.

По-четверте, Росія протиставляє свій кластер щонайменше кільком західним (США, ЄС, НАТО). Але Росія все ж активно просуває кластерний принцип, намагаючись вибудувати коаліції з Китаєм, Північною Кореєю, Іраном, Білоруссю, країнами BRICS, а також говорячи про реставрацію СРСР.

А що США і ЄС?

Америка, у свою чергу, будує кілька власних кластерів: безпековий (НАТО, безпекові угоди з різними країнами), економічний (міжнародні торговельні угоди та блоки), технологічний (Силіконова Долина, що формує ключовий попит на всі компоненти технологічної економіки – від талановитих інженерів/інженерок до напівпровідників, мікрочіпів та ШІ).

Вашингтон не приховує, що Америка будує кластери, бо вважає їх стратегічно вигідними для себе, в результаті ця країна отримує величезний глобальний вплив, який вона може монетизувати і політично, і економічно.

США не лише просувають власні інтереси, але й чимало інвестують у своїх партнерів

Але водночас Америка має відповідь на звинувачення в тому, що її кластери – це імперська гегемонія. Ця відповідь звучить: США не лише просувають власні інтереси, але й чимало інвестують у своїх партнерів.

Це безпекові інвестиції, підтримка реформ, підтримка від міжнародних організацій розвитку (насамперед МВФ та Світовий Банк, де Америка є ключовим акціонером), капітальні інвестиції, можливість використання американських бірж для залучення капіталу країнами та компаніями.

Європейський союз – кластер, до якого в майбутньому хоче увійти Україна, традиційно вважав своїм пріоритетом зростання економіки за рахунок щільної інтеграції між країнами. Але ця інтеграція є повільною, ще й викликає сумніви у деяких країн-членів блоку (згадаймо Брекзіт).

Борис Джонсон і Арнольд Шварценеггер катаються на велосипедах

Борис Джонсон і Арнольд Шварценеггер катаються на велосипедах

Не всі члени ЄС користуються європейською валютою – євро, досі немає спільного європейського ринку капіталу та багатьо інших спільних платформ. А після вторгнення Росії до України в 2022-му Євросоюз воліє побудувати ще й безпековий рівень інтеграції, що включатиме злагодженість армій різних країн, спільне виробництво та закупівлю зброї.

Європейський союз вірить у великий потенціал Європи, який важко реалізувати, бо вже чимала частина потенціалу реалізована, але це можливо.

З іншими кластерами ЄС вибудовує відносини на основі принципів захисту власних стратегічних інтересів, регулюючи серед іншого китайські інвестиції та діяльність великих американських технологічних компаній, а от свій кластер прагне розширювати (Україна, Молдова, Боснія).

«Запозичення» китайського кластера

Що стосується Китаю, то він вибудовує свій кластер таким чином, щоб максимально в ньому домінувати. Це його визначальна риса. Китай дещо взяв з досвіду інших кластерів – у американців позичив ідею закордонних військових баз, облаштувавши її, наприклад, в Джибуті. Так само Китай просуває міжнародну роль юаню, навчившись цьому в американської політики щодо долара.

Китай вибудовує свій кластер таким чином, щоб максимально в ньому домінувати

Китай позичив ідею радянського військово-політичного та економічного планування. Поступово КНР поглиблює зв’язки з цілим спектром країн, роблячи їх залежними: через торгівлю, кредитування, інвестиції чи потребу мати партнера для протистояння з іншими кластерами.

Саме тому Китай заграє з Росією, що перебуває у категоричному антагонізмі із Заходом, і пропонує інвестиції пострадянським республікам Центральної Азії, аби ті підтримували міжнародні політичні інтереси Пекіна.

З іншими кластерами Китай поводиться за принципом конкуренції, не цураючись інвестувати в розвинуті західні ринки, аби мати на них потрібний собі вплив.

Кластеризація сучасної глобальної системи може призводити до інтенсивної поляризації (як ми бачимо це на прикладі російсько-української війни), але оскільки вона гнучкіша за світовий порядок завдяки існуванню полюсів, то шукатиме той баланс і такі методи конкуренції та/або співпраці, котрі не загрожуватимуть самому існуванню кластерів.

Одні кластери розширюватимуться, інші – зменшуватимуться. Одні кластери будуть переможцями, інші – мають шанси зникнути. З одними кластерами неможливо уникнути протистоянь, інші ж можуть еволюціонувати і стати чимось інакшим, аніж чим вони є сьогодні.

Система геоекономічних впливів

Навряд чи у світі можна знайти бодай одного політичного лідера чи лідерку, які б не воліли мати торговий профіцит. Практично всі політики хочуть більше експортувати зі своєї країни, аніж імпортувати. До слова «імпортозалежність» нині ставляться як до діагнозу серйозної економічної хвороби.

Та як досягнути торгового профіциту, коли його воліють мати всі? Очевидно, якщо найпотужніші геополітичні сили та найбільші економіки світу – США, Китай, ЄС матимуть торговий профіцит за ключовий економічний принцип, хтось повинен мати у відповідь дефіцит. Хтось має купувати товари та сервіси, що їх масштабно продають на зовнішніх ринках ці великі економічні системи.

Інфраструктурні проєкти стають економічними коридорами для реалізації країнами геоекономічних амбіцій й просування експорту

Саме тому США, Китай та ЄС йдуть на іноземні ринки з такими амбітними намірами, як розбудова інфраструктури – щоб і країни-партнери мали економічну вигоду. Ідеї інфраструктурного розвитку нині не лише надихають міністрів, але й стають компонентом електоральних програм.

Звернімося до прикладів. Якщо Китай хоче, щоб мобільні телефони Xiaomi чи Huawei продавалися в європейських та азійських країнах, він має налагодити логістичний ланцюжок для постачань цих телефонів, побудувавши дороги та мости.

Якщо Америка хоче збільшити попит на свій скраплений газ, то має подбати про термінали для його прийому – чи це Балтійське море, чи це Індійський океан. Якщо Євросоюз хоче, аби все більше компаній обирали для лістингу Амстердамську біржу, а не біржі в Лондоні та Нью-Йорку, то має подбати про належну біржову інфраструктуру – від швидкості інтернету до цифрових рішень з нагляду над фінансовими операціями – яка була би цікава компаніям з цілого світу.

Інфраструктурний бізнес базується на трьох китах: капітал, технології, політичне лобіювання потрібних регуляторних рішень. Маючи ці три компоненти, стає можливим планування стратегічних інфраструктурних проєктів, котрі стають економічними коридорами для реалізації країнами власних геоекономічних амбіцій й експорту не лише своїх товарів та послуг, але і впливу.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн під час виступу на Конференції з відновлення України. Лондон, 21 червня 2023 року

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн під час виступу на Конференції з відновлення України. Лондон, 21 червня 2023 року

Інфраструктура як зброя. «Один пояс – один шлях»

Китай. Ініціатива «Один пояс – один шлях» є найвідомішим глобальним інфраструктурним проєктом КНР, де обсяг видатків після майже 11 років активності вже перевищив 1 трлн доларів. Якщо мета проєкту доволі очевидна – дати шлях китайським товарам на експортні ринки, то планування та структура компонентів цієї інфраструктурної ініціативи говорить про рівень китайських глобальних амбіцій. Китай разом з ідеями розвитку інфраструктури – від залізниці, портів та транспортних терміналів до електростанцій і фінансових хабів, просуває власні кредитні ресурси.

Сі Цзіньпін піднімає келих із вином під час бенкетної промови на форумі «Один пояс, один шлях» в Пекіні 26 квітня 2019 року

Сі Цзіньпін піднімає келих із вином під час бенкетної промови на форумі «Один пояс, один шлях» в Пекіні 26 квітня 2019 року

Відтак, країна, що воліє побудувати нову автотрасу в межах цього китайського проєкту, зазвичай ще й отримує кредит від одного з китайських державних банків. Для деяких країн Китай вже став тим, чим для інших є Міжнародний валютний фонд або Світовий банк. Йдеться, наприклад, про Шрі Ланку. Окрім кредитів, Китай просуває власні будівельні компанії для виконання робіт, утворюючи китайську діаспору на різних континентах.

Політичною надбудовою над цим проєктом є Шанхайська організація співпраці з виходом на кілька треків домовленостей, а організацією альтернативного міжнародного фінансування – Азійський банк інфраструктурних інвестицій.

На виході Піднебесна отримає економічний коридор, де буде не лише можливість експортувати бажані товари, але й залежні від китайських кредитів уряди в азійських, європейських, африканських країнах. Ці кредитні домовленості можуть бути використані в політичних цілях для ще більшого розширення китайського впливу.

Інфраструктурні проєкти в обмін на цінності

США. Американський уряд є учасником цілого пласту організацій, що інвестують в інфраструктурні проєкти по цілому світі в обмін на дотримання американських або, принаймні, демократичних норм та цінностей у регулюванні бізнесу та суспільного життя, включаючи відкритість економіки.

USAID, Світовий банк, Експортно-імпортний банк – це лише кілька з цієї ліги організацій при тому, що до деяких проєктів долучається ще й американський корпоративний сектор зі своїми ресурсами та потужностями.

Список американських інфраструктурних проєктів є величезним – від відбудови автомобільного сполучення на Балканах після воєн 1990-х до проєктів з відбудови в зруйнованих регіонах України в ході російської інвазії.

На відміну від китайського економічного коридору для експорту та поширення впливу, американський коридор м’якший. Він так само готує середовище країн для потенційного сприйняття американських інвестицій з метою комерційного заробітку, але не висуває ультиматумів.

США радше воліють, аби список їхніх країн-партнерів збільшувався, а самі країни при ухваленні будь-яких рішень зважали на американські стратегічні інтереси як у самій цій країні, так і в ширшому географічному регіоні. Втім, попри м’якість методів, американці точно знають, чого вони хочуть, і це включає комерційну вигоду.

Так державна компанія «Укрзалізниця» нині купує американські тепловози, отримуючи на це торговий кредит на 156,6 млн доларів від Експортно-імпортного банку Америки. Тут є три в одному: експорт дороговартісних товарів, продаж кредитного ресурсу та залученість до вирішення майбутнього стратегічної компанії України, вагомого американського партнера.

Інфраструктура спільного ринку

Євросоюз. Якщо китайська та американська моделі економічних коридорів у чомусь схожі, то Євросоюз вибудовує власний економічний коридор та відповідну інфраструктуру суттєво інакше.

Європейський союз не має за основну мету змагатися за тендери з інфраструктурних послуг у різних країнах планети, хоча європейські компанії це роблять. Євросоюз таки інвестує в інфраструктурні проєкти в розвиткових країнах, зокрема, через Європейський інвестиційний банк (портфель проєктів цього банку в одній лише Україні складає 5,2 млрд євро).

Але цей блок хоче запропонувати інакшу інфраструктуру, не менш важливу – інфраструктуру спільного ринку. Він включає в себе спільну фінансову інфраструктуру (валюту євро), спільну транспортну інфраструктуру (включаючи такий елемент транскордонної співпраці, як Шенгенська зона), спільне регулювання цифрової інфраструктури, спільну торговельну інфраструктуру.

Щоб мати доступ до цієї інфраструктури, слід прийняти правила ЄС: це стосується і Китаю, чиї інвестиції підпадають під особливе регулювання, і США, чиї технологічні компанії мусять підкорятися вимогам ЄС (як це зробила Apple).

Мета економічного коридору ЄС – постійно підвищувати конкурентоздатність європейської економіки, щоби вона зростала швидше за конкурентів, створюючи робочі місця та підвищуючи стандарти комфорту життя. З цією метою Європейський центральний банк нині хоче випередити Федеральний резерв США у процесі зниження відсоткових ставок для забезпечення можливості мати дешевші кредити для бізнесу та громадян.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц біля німецької зенітної самохідної установки Gepard під час відвідування програми навчання українських військових на полігоні в Путлосі поблизу Ольденбурга, Німеччина, 25 серпня 2022 року

Канцлер Німеччини Олаф Шольц біля німецької зенітної самохідної установки Gepard під час відвідування програми навчання українських військових на полігоні в Путлосі поблизу Ольденбурга, Німеччина, 25 серпня 2022 року

П’ять ідей для стратегії України у новому світі

1) Україна є об’єктом прямого інтересу для американських, європейських та китайських інвестицій. Переважно приваблива інвестиційна дохідність базується на невисокому рівні українських зарплат, що гарантує менші видатки для корпоративного бюджету.

Втім, навряд чи Україна хоче бути країною із низькими зарплатами, тому ідею «продажу дешевого людського капіталу» слід лишити в минулому. Та й закордонний капітал – прямий конкурент місцевого українського капіталу, який, на відміну від закордонного, можна мотивувати лишитися в Україні.

2) Геоекономічні амбіції Євросоюзу здебільшого не суперечать українським стратегічним інтересам, але ними слід вправно скористатися. Для цього варто разом із вступом до ЄС прийняти за основний монетарний засіб валюту євро.

Це збереже українську економіку від зайвих інфляційних трендів, валютних панік, а ще забезпечить високу якість монетарно-кредитних рішень на рівні Європейського центрального банку.

У торгових та інвестиційних відносинах з Китаєм Україні варто використовувати валютні свопи, тобто, завчасно домовлятися про обсяги та курс юаня, який потрібен Україні. Китай вміє маніпулювати з курсом власної валюти у своїх інтересах.

3) Україна має навчитися цивілізовано промотувати локальні замінники для американських, європейських та китайських товарів і сервісів.

Українська молодь купує американські джинси на глобальних онлайн-платформах, а так само могла би купувати українські джинси на українській платформі. Такий підхід стосується усього споживчого, промислового та цифрового спектру – від польської картоплі до німецького софту.

4) Україні варто розробити та притримуватися стратегії самодостатності.

Не йдеться про закритість економіки чи відмову від імпорту. Мова про можливість задовольняти більшість потреб власними ресурсами. Навряд чи фінансова залежність від МВФ у Вашингтоні – це привід святкувати. Навпаки, були би набагато краще, коли б український уряд міг самотужки фінансувати власний бюджет, а то й вивести його у профіцит.

5) У результаті війни проти російської агресії Україна стає власником вкрай цінного активу – це Збройні сили.

ЗСУ є зараз не лише найдосвідченішою армією Європи, але й армією, що вміє користуватися різними видами озброєнь та стратегій ведення війни, включаючи найсучасніші. А ще ЗСУ нарощують фундамент власного виробництва зброї та оборонних рішень.

Цей актив можна і варто в хорошому сенсі цього слова «продавати», у межах міжнародного права.

Досвід Збройних сил України можна монетизувати як у межах прямої співпраці зі США, НАТО та ЄС, так і для геополітичного змагання з Китаєм, якщо Україна вирішить, що це необхідно.

Іван Верстюк – аналітик, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


25 Червня

США завтра можуть оголосити новий пакет допомоги Україні – ЗМІ

Держдеп CША відреагував на удар по Криму, звернувши увагу на втрати серед цивільних з обох сторін

Столичну владу викрили на бездіяльності щодо земельного питання

Новий закон допоможе колишньому зятю Алієва збудувати елітний ЖК біля Баку (розслідування)

Японія послабила візові вимоги для громадян України – посольство

Инновационные решения для стартапов через займы МФО

Зеленський підписав указ про продовження санкцій щодо Фірташа, Фукса, соратників Путіна

Вакансія одного з компідприємств у Києві викликала ажіотаж

співпраця Пекіна з Москвою суперечить проголошеному нейтралітету КНР

24 Червня

Зберегти український фольклор та національну ідентичність. В Києві відбувся легендарний етнофестиваль “Країна Мрій”

На Київщині у вихідні сталася трагедія: подробиці

Крок до війни може стати фатальним для офіційного Мінська – Олександр Левченко

Рада ЄС опублікувала список осіб, що потрапили під санкції

в ОП прокоментували вибухи у Севастополі

Україна може завдавати ударів по РФ американською зброєю вздовж усього кордону – високопосадовці США

Понад 150 мільйонів гривень під час війни витратить ДСНС на піротехнічні машини

БОЛЬШЕ НОВОСТЕЙ