Територіальна оборона: уроки війни, поточні виклики, шляхи їх вирішення

Сили територіальної оборони (ТрО), на мій погляд, є найбільш яскравим підтвердженням важливості принципу всеосяжного опо­ру агресору, особливо в умовах масштабної агресії з боку значно потужнішого противника. Попри те, що на початок масштабного вторгнення Сили ТрО перебували фактично на початковому ета­пі формування, вони подекуди першими вступили в нерівний бій з агресором у своїй зоні територіальної оборони, а згодом взяли на себе виконання завдань на лінії фронту.

Сили ТрО є також унікальним прикладом адаптації до важких ре­алій масштабної війни і здатності інтегруватися в загальну систе­му національної оборони. Водночас це не лише про тривалу історію успіху, але й про цілу низку проблем, що вже частково вирішені, та ті, що потребують рішень — як негайних, так і в перспективі. У Командуванні Сил ТрО напрацьовано план подальших змін, що ґрунтується на бойовому досвіді масованої технологічної війни ХХІ сто­річчя, який дозволить наростити спроможності Сил ТрО.

Двадцять місяців воєнного досвіду

Після майже двох років повномасштабної війни можна з упевненістю стверджува­ти, що ТрО, як окремий рід сил, відбулися. Про це свідчить дієва участь частин і під­розділів ТрО практично в усіх ключових оборонних і контрнаступальних операціях Сил оборони України. Слід зауважити, що ТрО є складовою більш загального поняття «територіальна оборона», яка є елементом системи національного спротиву в су­купності з рухом опору та підготовки громадян до національного спротиву, згідно із Законом України «Про основи національного спротиву».

Реалізація ідеї створення ТрО має доволі довгу історію. Питання створення систе­ми територіальної оборони виникали на порядку денному чи не з моменту набуття Україною незалежності. Перші практичні кроки, попри тривалі дискусії, почали ро­бити лише після трагічних подій 2014 року. Відповідний Закон «Про основи націо­нального спротиву» був ухвалений у липні 2021 року, а власне структура Сил ТрО за­працювала з 1 січня 2022 року — всього за кілька тижнів до масштабного вторгнення росії. Наступні місяці стали реальним випробувальним тестом самої ідеї створення всеохоплюючої системи національного спротиву та комплексу заходів законодавчо­го, нормативного-правового, організаційного, ресурсного забезпечення її реалізації.

Реалії сьогодення змусили оперативно вносити зміни і в букву, і в дух завдань, які постали перед Силами ТрО, насамперед стосовно безпосереднього залучення бри­гад і батальйонів ТрО до бойових дій. Це, мабуть, перше, що пішло не за задумом, і змушує замислитися не лише про роль і місце Сил ТрО, але й про структуру оборони та забезпечення національної безпеки загалом.

Складність ситуації посилюється тим, що операції із запровадження певних змін доводиться робити «по живому» — у батальйонах і бригадах, що беруть участь у бойових діях або готуються до цього. В умовах жорсткого протистояння з переважа­ючим противником частини і підрозділи ТрО, так само як і усі Сили оборони України, змушені здійснювати трансформації та модернізацію тактичних навичок, стратегій, системи командування та управління.

Певний час Сили ТрО відчували труднощі з підготовкою бійців через те, що вони не мали власних спроможностей для цього, а ресурсу навчальних центрів Сухопутних військ не вистачало для покриття наших потреб.

Реагуючи на цей виклик, були створені власні навчальні центри, а також навчальні підрозділи при Регіональних управліннях. На теперішній час у Силах ТрО створе­на інфраструктура для підготовки командирів відділень і взводів. Крім того, у нас функціонує унікальний «Вишкіл капітанів» — курси для командирів рот та офіцерів штабів батальйонів, які за сучасними стандартами та в комфортних побутових умо­вах опановують навички військового лідерства та планування бою за процедурою TLP (Troops Leading Procedure).

Окрім цього, зважаючи на сучасні тенденції ведення війни, зараз в Силах ТрО ак­тивно розвивається напрям підготовки фахівців для підрозділів безпілотних авіа­ційних комплексів (БпАК). У найближчій перспективі буде створено повноцінну на­вчальну базу, спроможну забезпечувати потребу у відповідних фахівцях не лише Сил ТрО, а й для інших родів та видів військ (сил).

Ці навчальні потужності варто зберегти й після війни, адже після демобілізації в країні утвориться багаточисельний загартований війною територіальний резерв, навченість якого необхідно постійно підтримувати. Крім того, такі навчальні цен­три братимуть участь у підготовці молодого поповнення із числа резервістів. Про­блемою залишається масова підготовка громадян до національного спротиву.

В цілому, можна констатувати, що бійці і командири ТрО гідно впоралися з викли­ками попередніх 20 місяців війни. Проте, для перемоги в ній за умови найменших втрат нам потрібні політична воля, ініціативність командирів усіх рівнів, мотивація як особового складу, так і всіх громадян до рішучої боротьби до переможного кінця, потужна підтримка з боку держави та суспільства, своєчасна допомога з боку наших західних партнерів.

Головні виклики

З 24 лютого 2022 року у форс-мажорних обставинах діяли усі без винятку складові Сил оборони України, в тому числі й Сили ТрО. Здобутий — часом гіркий, але важли­вий — досвід допомагає вести предметну розмову про подальший розвиток Сил ТрО, як повноцінної складової ЗСУ.

За 20 місяців війни Сили ТрО зіткнулися з такими викликами:

По-перше, значна частина батальйонів ТрО опинилися в горнилі широкомасштаб­ної війни за відсутності попереднього практичного досвіду ведення територіальної оборони та бойових дій на лінії фронту.

По-друге, з початком російської агресії виникла потреба у форсованих темпах створення та застосування нових батальйонів ТрО. На той момент Сили ТрО налічу­вали 25 бригад, у яких проходили службу близько 10 тис. осіб. За короткий термін до тероборони зголосились ще 100 тис. військовослужбовців. Значну частину з них складали вчорашні цивільні без жодного досвіду військової служби та ведення/уча­сті воєнних дій.

По-третє, пов’язаною з попередньою виявилася проблема підготовки величезної кількості людей, їхнього злагодження у складі підрозділів і частин — часто одно­часно із веденням бойових дій. Це створило екстремальне навантаження на систе­му підготовки особового складу ЗСУ та викликало потребу суттєвого перегляду її структури, функцій, ресурсного забезпечення, питань державно-приватного парт­нерства в системі територіальної оборони.

По-четверте, висока динаміка війни, швидкі зміни тактики застосування сил і за­собів обома сторонами, висока насиченість полю бою новітніми технологічними за­собами, практична відсутність на території України місць, убезпечених від ударів з повітря зумовлює необхідність постійної адаптації усіх складових Сил ТрО. Це вимагає від Сил ТрО вдосконалення власної структури, штатів бригад і батальйо­нів, розвитку власних спроможностей з підготовки особового складу, логістичного забезпечення та повсюдного впровадження технічних і технологічних інновацій у війська.

Потреба в негайних змінах

Існує неписане правило під час війни: не чіпай те, що працює ефективно; вдоскона­люй те, що працює недостатньо ефективно; позбавляйся того, що не працює.

За визначеним функціоналом нині Сили ТрО відповідають класичній дефініції — «легка піхота». Проте, у контексті поточної війни з росією, наявних спроможностей Сил ТрО недостатньо для ефективного виконання покладених на них бойових за­вдань.

Законодавством передбачена гранична чисельність Сил ТрО на рівні 10 тис. осіб. Структурно вони складались з чотирьох регіональних управлінь, 25 бригад, ство­рених у кожній із областей, та додатково по одній бригаді у містах із населенням понад 900 тис. мешканців. Також перебачено функціонування окремих батальйонів територіальної оборони в кожному районі та обласному центрі країни. Проте, ціл­ком очевидно, що станом на сьогодні ці норми вже не є актуальними.

Які ж актуальні зміни і за якими напрямками планується впровадити вже зараз, а також, умовно, до завершення війни? Існує нагальна потреба у визначенні напрям­ків, подальшої роботи щодо удосконалення системи ТрО та її складових.

Перший напрямок — приведення завдань територіальної оборони у відповідність до реалій війни. Час показав, що завдання, які вказані у Законі України «Про основи національного спротиву», не повністю відповідають вимогам, що склались сьогодні.

Другий напрямок — вдосконалення структури системи територіальної оборони. Необхідно переглянути функціональність як Командування, так і регіональних управлінь; їх треба зробити більш дотичними до підготовки як підрозділів Сил ТрО ЗСУ, так і населення в рамках національного спротиву, та визначення його спро­можності. Доцільно також переглянути функціонування, структуру та підпорядкованість штабів зон та районів, їхній склад, необхідність функціонування у системі ТрО органів державної влади. При цьому слід відкоригувати й роль і місце коман­дирів та штабу бригад Сил ТрО.

Третій напрямок — внесення необхідних змін в організаційну структуру військо­вих частин та підрозділів. Потрібно створити модульну структуру військових частин та підрозділів (в першу чергу — вогневої підтримки та сил підтримки), що дозволяло б ефективно брати участь у бойових діях, здійснювати охорону об’єктів критичної інфраструктури та комунікацій, а також здійснювати логістичне забезпечення модулів.

Четвертий напрямок — автоматизація і цифровізація процесів ухвалення рішень, зв’язку, управління силами та засобами, логістичного забезпечення Сил ТрО. Це дозволить їм вписатися в тенденцію переходу до мережецентричної війни, значною мірою підвищити ефективність бойового застосування сил і засобів, забезпечення та використання всіх видів ресурсів.

П’ятий напрямок — впровадження позитивного досвіду управління з необхідним ступенем децентралізації, що дасть змогу командирам самостійно приймати об­ґрунтовані рішення відповідно до обстановки, а старшим командирам — забезпечу­вати виконання необхідних завдань. Після виконання кожного завдання необхідно проводити детальний розбір, аналізувати та надавати пропозиції, враховуючи без­посередньо отриманий бойовий досвід.

Шостий напрямок — підвищення ефективності підготовки особового складу Сил ТрО ЗСУ. Військовослужбовці ТрО набули надзвичайного досвіду ведення бойових дій в умовах сучасної війни, тож акумулювати цей досвід і забезпечити його пере­дачу — одне з найпріоритетніших завдань. Йдеться насамперед про розширення системи навчальних центрів та збільшення спроможностей існуючих навчальних центрів ТрО, створення підрозділів для виконання досліджень та впровадження інноваційних зразків сучасної техніки для потреб Сил ТрО. В ідеалі Сили територіаль­ної оборони ЗСУ повинні мати власну навчальну систему Сил ТрО ЗСУ, розроблену під потреби саме цього роду сил.

Сьомий напрямок — посилення спроможностей системи підготовки населення до національного спротиву. Є потреба у збільшенні кількості центрів підготовки, підвищення їхньої пропускної спроможності та якості. Можливими напрямами розв’язання цієї проблеми, на мій погляд, є широке залучення регіональних органів державної влади, спроможностей громадянського суспільства, надання фахової до­помоги інструкторами, методиками, обладнанням. Це б дозволило значною мірою розвантажити профільні центри, а також сприяти підвищенню рівня захищеності і стійкості громад.

Восьмий напрямок — розвиток та широке запровадження систем радіоелектронної боротьби/розвідки та БпАК. Реалії сучасної війни демонструють величезну важли­вість застосування цих напрямків, які не можна недооцінювати. Сьогодні ми вже маємо низку розроблених нами і впроваджених в Силах ТрО ЗСУ автоматизованих систем; тим не менш, роль радіоелектронних засобів зростає чи не щодня, і нам не­обхідно приділяти максимальну увагу цим напрямкам, адже агресор теж докладає значні зусилля для розвитку в цій сфері. Те ж саме стосується аеророзвідки та удар­них БпЛА — ми маємо завжди бути на крок попереду ворога.

Дев’ятий напрямок — розвиток подальшої взаємодії військової та цивільної складо­вих територіальної оборони, а також збереження взаємодії з волонтерськими орга­нізаціями та іншими інституціями громадянського суспільства. Практика доводить, що реальна конструктивна взаємодія Сил ТрО, органів влади та громадянського суспільства дозволяє вирішити низку типових проблем забезпечення тероборони. Крім того, їхня участь у популяризації національного спротиву т а виконання інших своїх завдань відповідно до Закону надає територіальній обороні комплексного характе­ру і забезпечує належну взаємодію цивільної та військової складових національного спротиву.

Висновок

Історично доведено, що боротьба розпочинається з волі до неї. Оскільки жодна зброя не врятує, якщо відсутній ключовий елемент — готовність народу дати відсіч будь-якому ворогові. Саме це є базисом національного спротиву. Цей фактор став одним із визначальних 24 лютого 2022 року, коли готовність українців до спротиву стала фундаментом для нашої подальшої боротьби і відсічі ворогу.

Виклики, які нині існують, потребують ретельного опрацювання та негайного вирі­шення. ТрО продовжують брати участь у бойових діях і при цьому мають реформува­тися просто «на марші». Складність такого безпрецедентного завдання не має анало­гів у світовій воєнній історії. Ми не можемо відкладати реформи на «після Перемоги», оскільки наше подолання викликів сучасної війни і є основною складовою успіху.

Акумулювати набутий досвід, грамотно розподілити зусилля та ресурси і зберегти головне надбання цієї війни — єдність Українського народу перед ворогом — наші го­ловні пріоритети. І саме територіальна оборона є тією важливою лінією безпосеред­нього зв’язку громадян, суспільства і Збройних Сил України.

Анатолій Баргилевич, Командувач Сил територіальної оборони Збройних Сил України, генерал-майор