П’ять країн НАТО заблокували обов’язковий план допомоги Україні
П’ять країн-членів НАТО відмовилися підтримати пропозицію ввести обов’язкові щорічні витрати на військову допомогу Україні у розмірі 0,25% ВВП, через що ініціатива не набрала одностайної підтримки серед союзників.
Про це розповідає NewsWeek
Суть ініціативи
Запропонований механізм передбачав, що кожна держава-член Альянсу мала б щороку спрямовувати на військову підтримку України мінімум 0,25% свого валового внутрішнього продукту. Мета такої норми полягала в упорядкуванні та стабілізації фінансової допомоги, щоб гарантувати передбачуваність ресурсів для оборонних потреб України.
Ініціатива мала на меті створити спільну базу для планування поставок озброєнь, навчання та логістичної підтримки, натомість її формалізація зіткнулася з опором частини союзників, які виступають проти встановлення обов’язкового відсотка витрат.
Резонанс серед союзників і позиції країн
Серед країн, що заблокували пропозицію, називали Велику Британію, Францію, Іспанію, Італію та Канаду. Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте визнав, що запропонований механізм не має одностайної підтримки серед членів НАТО.
Водночас деякі держави вже спрямовують на допомогу Україні суму, що відповідає або перевищує запропонований рівень 0,25% ВВП, але вони виступили проти формалізації таких зобов’язань для всіх членів Альянсу.
Незважаючи на відмову від обов’язкового механізму, Велика Британія залишається одним із найбільших донорів військової допомоги Україні — після США та Німеччини за обсягами витрат. За наявними даними, нині Лондон витрачає на це близько 0,1% ВВП.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер раніше заявляв про зобовʼязання країни надавати Україні не менше ніж 3 мільярди фунтів стерлінгів щороку, однак консервативний підхід до формалізації відсоткових норм витрат зумовив опір щодо введення обовʼязкового порога.
У підсумку пропозиція щодо мінімального щорічного відсотка ВВП на військову допомогу Україні не була прийнята через відсутність одностайності серед членів НАТО, що залишає політику фінансування більш гнучкою, але менш передбачуваною.