Країна Наука Новини Суспільство

“За нинішніх обставин освітяни роблять все від них залежне”: експертка – про безпеку і якість освіти в школах

“За нинішніх обставин освітяни роблять все від них залежне”: експертка – про безпеку і якість освіти в школах

Олександра Пєтушкова. Фото - Антона Ткаченка


Керівниця “Центру інноваційної освіти “Про.Світ” Олександра Пєтушкова оцінила “Телеграфу” складнощі освітнього процесу на другому році війни

В Україні добігли кінця осінні канікули в школах. Однак у деяких регіонах освітяни від них відмовилися на користь подовжених зимових. Вони мотивували таке рішення прагненням дати учням якомога більше знань, поки ворог знову не почав масовані обстріли енергосистеми.

Як 20 місяців повномасштабної війни з рф і дистанційка вплинули на якість освіти? Чи достатньо укриттів у школах? Чи може Україна перейняти досвід Ізраїлю для наших середніх шкіл (запис інтерв`ю відбувся до резонансного нападу терористів ХАМАС на Ізраїль). 

На ці та інші теми “Телеграф” поговорив з головою громадської організації “Центр інноваційної освіти “Про.Світ”, керівницею краудфандингової платформи GoFundEd Олександрою Пєтушковою.

Про безпеку учнів і вчителів

Недавно експерти оприлюднили результати опитування українських школярів, і 60% опитаних учнів повідомили, що їхні знання погіршилися через повномасштабну війну. Про що свідчать ці дані та до яких наслідків ця тенденція може призвести?

— Коли ми говоримо про освіту під час війни, дуже гарно підійде висловлювання одного з лекторів Українського католицького університету, що однією з основ для навчання є безпека. Коли я почуваюся безпечно, то можу зосередитися на знаннях, які мені дають, рефлексувати, думати. Коли мені небезпечно, я більше непокоюсь, не знаю, хто довкола мене, де мої речі, більше зосереджений/зосереджена на стані небезпеки.

З урахуванням того, що й під час пандемії ковіду у нас був не дуже зрозумілий навчальний процес, багато тривоги через новий дистанційній формат, відчуття небезпеки тільки посилилось, зокрема й онлайн. Говорячи про безпечне освітнє середовище зараз, ми не маємо на увазі, що тільки в класі має бути безпечно. Ми говоримо комплексно, наприклад, безпечно в Zoom. Я використовую інформацію, безпечну для мене. Я розумію, що можу поширювати, що — ні. Я розумію, що можуть використати проти мене, а що — ні.

Якщо казати про навчання на тимчасово окупованих територіях, коли діти і батьки наважуються долучатись до уроків за українською програмою, питання безпеки в онлайн-форматі стоїть ще більш гостро. Тут цілий комплекс рішень із убезпечення: закодовані імена, закриті камери, видалені файли, приховані гаджети, на яких може залишитись певна інформація.

І поки ми відчуваємо цю небезпеку, ці загрози, навчаючись онлайн чи наживо, звісно, це буде позначатися на якості освіти.

Тому у цій ситуації питання полягає не тільки у тому, як рухається “Нова українська школа” (НУШ). Важливо працювати також із викликами у сфері безпеки.

Очевидно, що якість освітнього процесу погіршується для школярів. А чи погіршується якість викладання з урахуванням того, що воно відбувається у зв’язці вчителі-школярі?

— Важливо нагадувати освітянам, що, проводячи так багато роботи з дітьми у надскладних умовах, вони мають дбати про себе. Адже це напряму́ відбивається на їхній роботі, на роботі з дітьми.

Тобто, коли я, доросла людина, панікую, діти це зчитують, і у них теж починається паніка. Коли я перебуваю в розфокусі, то не можу якісно донести інформацію до учнів. Коли ми говоримо про безпечне середовище, йдеться не тільки про дітей і їхній захист, а — наскільки в безпеці кожен учасник освітнього процесу.

Наприклад, в Ізраїлі (до терористичного нападу ХАМАС на мирних жителів. — Авт.) говорили про те, що важливо створювати умови, де ми допомагаємо допомагаючому. Тобто, маємо звертати увагу на тих, хто працює з дітьми, хто працює з дорослими, хто багато присвячує себе допомозі людям довкола, хто творить безпечне середовище. 

Ми також маємо створювати умови для їхньої підтримки. Вчити дорослих дбати про себе, щоб зовнішні чинники не відбивались на якості роботи. Ми бачили приклади, коли викладачі проводять заняття з окопів або коли вчителька виходить на уроки в Zoom біля зруйнованої школи, ставить дошку і щось пише, спілкується з дітьми.

Це важливо, коли ти знаходиш у собі сили посміхатися і заспокоювати дітей в укритті, проводячи уроки. Чи коли один із закладів приймає інший. Так дві школи об’єднують зусилля заради дітей. У такому випадку ми вже не кажемо про конкуренцію між закладами. Ми бачимо неймовірну синергію. Це дійсно потребує надзусиль.

Про досвід Ізраїлю

Дуже часто Україну порівнюють з Ізраїлем у сенсі перейняття досвіду в різних сферах. Як там вибудували освітній процес до останнього протистояння з ХАМАСом? І який досвід Україна може перейняти зараз?

— У нас дуже багато прикладів, які ми беремо з досвіду Ізраїлю. Коли ми туди їхали, було багато стереотипів: не ті ракети, не та небезпека, у нас інша війна. Ми також акцентували увагу на їхній культурі безпеки.

Може, ви бачили відео, коли влітку були масштабні обстріли Ізраїлю, як на них реагували люди на пляжі в Тель-Авіві. Звучить сигнал тривоги, всі встають і централізовано йдуть в укриття. Нема такого, що хтось пішов з дитиною, а інший далі відпочиває на лежаку. Вони пішли з пляжу всі.

Я собі тоді оставила запитання і шукала на нього відповідь, як зробити, щоб в Україні кожен дбав про свою безпеку. Ми, на жаль, не можемо вплинути на ракети, які на нас летять, або на небезпеки, які нас оточують. Проте кожен із нас має знати, як убезпечити себе і дітей поруч.

Цікаво, що в Ізраїлі культура безпеки поширюється якраз через школу.

Наприклад, на уроці діти з вчителем роблять тривожну коробку (у нас це — тривожна валізка). Роблять її яскравою, позитивною. Далі кожен школяр вивчає складові такої коробки: водичка, засоби домедичної допомоги, печиво для перекусів, якщо треба тривалий час провести в укритті). Діти вивчають, як це робити і чому важливий саме той чи інший предмет. 

А далі у них — домашні завдання: зробити таку ж тривожну коробку з батьками. Звісно ж, дітлахи мають показати виконання цього завдання в школі. І насамкінець є додаткове питання: школярі мають визначити з батьками, де найбезпечніше місце у квартирі, чи там стоїть запас води, чи виконані інші певні вимоги, важливі для безпеки вдома. Так батьки стають частиною культури безпеки. Мені важко уявити батьків, у яких дитина спитає: “Де безпечне місце у нашій квартирі?”, а вони відмахнуться, кажучи, що не бояться, до них не прилетить. Навряд таке можливе.

Другий показовий приклад – всенаціональні і регіональні рівні відпрацювання алгоритмів безпеки. Я не чекаю, що настане небезпека і доведеться згадувати, як діяти. Я чітко знаю, що робити в тій чи іншій небезпеці. Так у дорослих і дітей знижується тривога, наприклад, коли вони повертаються до школи після канікул. Бо коли щось станеться, я знаю порядок дій. Ось мій безпечний дорослий, ось тут – укриття. Я не гуглю щось, а знаю, де вихід, він промаркований стрілочками.

 Ці знання важливо постійно поновлювати, відпрацьовувати навички, аби діяти на інстиктивному рівні. Під час небезпеки не завжди є можливість роздумувати. Бо одна річ, коли ми всі знаємо, що таке турнікет, інша – коли системно згадуємо, як ним правильно користуватись. І у разі потреби накладемо за лічені секунди.

Що діти роблять на таких тренінгах?

— У них є загальнонаціональний день, коли звучить сигнал тривоги. Всі абсолютно в країні чи особливо небезпечних регіонах мають відпрацювати алгоритми дій у разі небезпеки. 1 вересня саме таким чином у них і проходить. У них нема лінійок, нема стресу, коли діти мають на публіку читати віршики на пам’ять, виступати перед іншими. У них цей день присвячений знайомству/нагадуванню алгоритмів дій. Дитина чи працівники мають згадати, як повинні поводитися у закладі, де тут безпечно, хто відповідальний за які аспекти тощо.

Наприклад, вчителі згадують свою другу роль (функціонал), коли звучить сигнал тривоги. Вчитель хімії, наприклад, стає тим, хто фіксує, хто де перебуває або рахує дітей. Вчитель математики, до слова, у цей момент повинен контактувати з батьками, має прокомунікувати у всіх чатах. Інакше кажучи, є певна інша роль у разі небезпеки, і ці всі дії вчителі відтреновують робити, наскільки це можливо швидко та ефективно. А діти тренуються, як вони йдуть в укриття, що беруть, щоб це було спокійно.

Може, раніше й казали, що ракети (запущені терористами з Палестини чи інших країн регіону) “не такі”, але Ізраїль – дуже маленька країна. Тож вони мають за півтори хвилини, а іноді за 30 секунд всі опинитися в безпечному місці. Тож для них особливо важливо відтренувати кожен крок таким чином, щоб цих 30 секунд було досить.

Про доступність укриттів і дистанційку

Раніше в Україні виникали скандали щодо укриттів і доступності бомбосховищ, у тому числі в школах. За п’ятибальною системою, на скільки після двох місяців навчального процесу можна оцінити готовність шкільних безпекових локацій?

— На жаль, статистики нема, але мені хочеться перейти до формату, коли ми працюємо над убезпеченням, а не пошуком винних, коли щось сталося. Ми всі розуміємо, що інспекція стану бомбосховищ по Києву відбулася після того, як загинула мама з дитиною і ще однією жінкою. Тут важливо також і громадськості проявляти свою відповідальність й над цим працювати до того, як трапиться чергова трагедія, аніж потім когось звинувачувати.

Однак дещо мене тішить. Інспекції перестають бути номінальними. Я була у Першотравенську (Дніпропетровська область), там реалізують програму “ПроБезпека” (це одна з 110 громад, де ми її впроваджуємо) і спостерігала, як проходить інспекція в укриттях. Першого разу вони прийшли у бомбосховище і дали певні рекомендації закладу. Після їхнього виконання комісія приходила повторно і контролювала зміни. Ревізією укриттів не нехтують, не буває так, що хтось просто підписав акт перевірки, а діти навчаються в непридатних умовах. Є відповідальність на рівні громад, вони дійсно проводять перевірки і сприяють облаштуванню. Хоча ситуація у різних регіонах все ще дуже різна.

Мені дуже імпонує досвід Ізраїлю. У них нема такого, якщо в закладі освіти нема укриття, треба закривати такий навчальний заклад. У них інший підхід: громада об’єднує зусилля і використовує наявні можливості. Безпечним об’єктом може бути лікарня чи інший заклад, з облаштованими бомбосховищами чи укриттями, які можна використати у разі атак. Тож після виявлення такого об’єкту фахівці пропрацьовують безпечний маршрут до нього. І заклад може продовжити роботу наживо.

До речі, в Україні теж такий підхід вже використовують, я була приємно вражена. В метро Харкова облаштували класи, в яких можна проводити уроки наживо. Але здебільшого в країні багато таких територій, де неможливо організувати навчання, тож діти багато втрачають. Однак все ж з’являються нові ідеї, рішення аби відновлювати освітній процес.

Тобто суто дистанційну форму навчання в Україні треба зробити більш гнучкою?

— Маємо відійти від того, що теоретичні знання визначають те, якими будуть випускники. Потрібно створювати умови, де учні можуть розвивати інші компетенції. Соціалізація та м’які навички – це дуже важливо. І Харків тому приклад.

Ви багато спілкуєтесь із учнями, вчителями, освітянами. Наскільки психологічно травматично українським дітям адаптуватися до нових умов? Пандемія ковіду з дистанційкою, війна… Деякі діти входять  у підлітковий складний вік? Чи не важко таким школярам? 

— Діти спокійні, якщо поруч є спокійний дорослий. Якщо вчитель починає панікувати, діти дуже легко відзеркалюють цю поведінку. Якщо я як школяр знаю, що я маю робити, є відпрацьований алгоритм, якщо поруч людина, яка не нервує, не панікує, то у такому разі й діти теж дуже активні.

Про запуск НУШ і реформу освіти під час війни

Як війна вплинула на реформу освіти?

— Дуже тішуся, що реформа освіти триває. Дійсно, війна вплинула на процес впровадження концепції “Нової української школи” (одна з ключових шкільних реформ Міносвіти, яку запустили ще до активної фази війни. — Авт.).

Ми спостерігали за тим, як п’ятий клас починався після запровадження реформи за міністра Сергія Шкарлета, а шостий клас — під час повномасштабного вторгнення. Дійсно, зараз є суттєві виклики, але ця реформа — абсолютно інший підхід у вихованні дітей, і її варто продовжувати.

Власне, радянська освіта будується на накопиченні теоретичних знань і формуванні правильних, вигідних відповідей. “Нова українська школа” формує дітей, які вміють мислити і аргументувати свою думку і в першу чергу спрямована на розвиток компетентностей. Коли я знаю, коли я вмію і коли я маю чітко сформоване ставлення до тих чи інших речей.

Треба розуміти, що на трансформації потрібен час, адже в Україні приблизно 13 тисяч закладів середньої освіти, 400 тисяч вчителів. Важливо розуміти різність контексту. Створивши загальну рамку далі важливо надати певну свободу в цих рамках. 

Наприклад, у наших програмах, т.ч. в програмі безпеки, ми комплексно розглядаємо усі можливості, даючи свободу людям на місцях обирати з цих можливостей те, що необхідно саме їм.

Поясню на прикладі безпеки, але такий підхід може стосуватися й інших напрямів роботи із закладами освіти. На звільненій території Херсонщини ми можемо говорити про мінну безпеку, про інші якісь елементи безпеки, важливі саме для них, або більше акцентуватися на безпеці освіти онлайн. А в Закарпатській області будуть інші елементи: безпечна дорога до школи чи механізми адаптації, інтеграції дітей внутрішньо переміщених родин. 

Тож у нас існують геть різні безпекові умови. І ми маємо враховувати їхню різність. Часто нема єдиного правильного рішення для абсолютно кожного закладу.

Наскільки може пожвавитися тенденція, що в результаті реформи будуть виникати профільні школи, і вже після 9-го чи 11-го класів випускник вже може піти на роботу, маючи певну кваліфікацію?

— Зараз ми моніторимо 6-й клас, тому далі дивитимемося на нього. Водночас концепція старшої школи зараз перебуває ще в процесі формування. Тож будемо дивитися, як воно буде реалізовуватися. 

Ми раніше говорили про різність закладів. Тож у даній концепції я теж очікую, що буде певна загальна рамка і різні варіанти опцій чи можливостей, які більше відповідають потребам саме тим учням, які навчаються у закладі освіти. Я вірю, що освітяни та адміністрації закладів загальної середньої освіти будуть користатися автономією на користь дітей. Зможуть чути своїх учнів. Відповідно, в тих рамках, які задаються Міністерством освіти. А якраз люди на місцях сподіваюсь матимуть достатньо свободи, компетентності та відповідальності для того, щоб діяти в цих рамках відповідно до потреб дітей.

*Про гнучкість форми навчання, про ймовірність запуску віртуальних вчителів та чи повернеться в Україну восьмирічка — читайте у другій частині інтерв’ю з Олександрою Пєтушковою найближчим часом.


24 Червня

Цифрове посвідчення ветерана може повністю замінити паперове – Кабмін

“Київводоканал” витратить на ремонти понад 70 мільйонів гривень: локації проведення робіт тримають у таємниці

Бойову авіацію РФ треба знищувати будь-де й усіма ефективними засобами – Зеленський після удару по Харкову

23 Червня

Підприємець продав ноутбуки для військових за завищеними цінами

Після візиту Путіна у В’єтнамі назвали США стратегічним партнером

До комюніке Саміту миру за тиждень приєдналися ще 6 учасників – Зеленський

«Протиповітряна оборона, безсумнівно, зараз є пріоритетом»: заступник держсекретаря США

Міжнародний поїзд із Києва курсуватиме зі змінами: подробиці

Орбан озвучив гасло головування Угорщини в ЄС, схоже на передвиборчий лозунг Трампа

Зеленський закликає до рішень для знищення авіації РФ там, де вона розміщена

Столичним комунальникам не вистачає землі: планують закупити ґрунт

Від початку червня російські війська застосували понад 2400 КАБів по Україні – Зеленський

22 Червня

Десятки мільйонів гривень змиє: у Києві планують ремонтувати дощову каналізацію

Зеленський обговорив із Дудою Саміт миру і безпекову угоду

«Баби заважають росіянам». Половецькі скульптури «не вписуються в історичні міфи» Кремля – історик

Єрмак назвав поведінку нардепа «ганебною»

БОЛЬШЕ НОВОСТЕЙ