Чим відрізняються поняття «Україна-Русь» і «Київська Русь»: пояснення історика

Терміни «Русь», «Україна-Русь», «Київська Русь», «Московська Русь», «Новгородська Русь», «Південна Русь», «Давня Русь» і «Київська держава» мають різне історичне та політичне значення, і часто сучасні люди плутають їхній зміст.

Про це розповідає NewsWeek

Витоки та еволюція історичних назв

У повсякденному мовленні держави минулого часто змішують з сучасними назвами. Наприклад, коли йдеться про середньовічну Німеччину, мається на увазі не сучасна держава, а Священна Римська імперія германської нації, що охоплювала значні території Європи. Схожа ситуація і з Україною: козацька держава XVII–XVIII століть мала офіційну назву Військо Запорозьке, а не Україна у сучасному розумінні.

Польський термін Litwa для поляків означав провінцію Речі Посполитої, тоді як Letuva у литовців – це національна самобутня Литва. Такі нюанси ілюструють зміни у значенні географічних та політичних назв із плином часу.

Русь українська не є тим самим, що і Русь московська (російська)

Для європейців Русь означала передусім території, населені українцями та білорусами, навіть після їхнього завоювання Москвою. У Європі московські землі іменувалися Московією. Літописні джерела свідчать: у вузькому сенсі Русь – це землі сучасних Київської, Житомирської, Черкаської і Чернігівської областей. З часом назва Русь поширилася і на північно-східні регіони через колонізацію та переміщення населення.

Міфи та політика переписування історії

Від часів Петра І у російській імперії розпочалося «підправлення» історичної пам’яті з метою ідеологічного виправдання захоплення нових територій, населених українцями та білорусами. Для цього був створений міф про «Москву – Третій Рим», а Московська держава «переписала» своє минуле, аби виправдати свої претензії на Русь.

У IX–XIII століттях не існувало держави під назвою «Київська Русь». Цей термін з’явився пізніше завдяки московським історикам, які намагалися створити безперервну історію від Рюриковичів до московських царів. Для російської історіографії «Киевская Русь» – це період до монгольської навали, після чого починається історія Московської Русі, а з Петра І – Петербурзької Русі.

У науковому обігу українських істориків і філософів з’явився альтернативний підхід – національно-українська перспектива. В 1860–1880-х роках увійшов у вжиток термін «Русь-Україна» або «Україна-Русь», а з виходом «Історії України-Руси» Михайла Грушевського у 1898 році він набув особливої популярності серед науковців.

Для українців це стало науково-політичною альтернативою російській імперській політиці, яка заперечувала окремий український історичний процес. Традиція державного Києва була продовжена у Галичі та Львові, в часи існування Галицько-Волинського королівства у XIII–XIV століттях.

Варто вживати поняття «Київська держава» як паралельний синонім до «України-Руси»

Терміни «Київська держава» і «Україна-Русь» є синонімічними, проте мають відмінності. «Україна-Русь» підкреслює етнічний склад території, населену протоукраїнцями у період Київської держави. «Київська держава» акцентує на політико-державному аспекті та була введена в науковий обіг завдяки державницькій школі істориків, зокрема В. Липинському, Д. Дорошенку, С. Томашівському.

Микола Костомаров використовував також поняття «Новгородська Русь», виділяючи політичну окремішність Новгородської республіки, яка до завоювання Москвою у XV столітті була ближчою до Ганзейських республік, ніж до євразійської Москви. Згодом ці землі були асимільовані московським етносом.

У російській історіографії «Давня Русь» вважається синонімом «Киевской Руси» чи «Московской Руси» і охоплює період від IX до кінця XVII століть, включаючи українські землі. Українським дослідникам доцільніше використовувати відповідники «давньоукраїнський», «староукраїнський», «києворуський».

Українці-малороси воліли писати «Південна Русь», а свідомі українці – «Україна»

Під впливом російської цензури у XIX столітті українські історики вживали компромісні терміни: «Південна Русь», «Південно-Західна Русь» для характеристик українських земель, а для Білорусі – «Західна Русь». Ці визначення існували у наукових працях Куліша, Костомарова, Антоновича до 1917 року. Після революції 1905–1907 років поступово почали використовувати термін «Україна», хоча його застосування було обмеженим через політичну ситуацію того часу.

Ігор Гирич – професор, доктор історичних наук