Історія «Баті Молдована»: ветеран 120-ї бригади, який захищає небо
Михайло Порфіряну, відомий серед побратимів як «Батя Молдован», — навідник-стрілець зенітної установки ЗПУ-2, батько дев’яти дітей і дідусь восьми онуків. Це боєць з твердим характером, тонким відчуттям гумору та відданістю родині й рідній землі.
Про це розповідає NewsWeek
«У мене 9 дітей і 8 онуків. Вони мною пишаються, а я роблю все, щоб їм жилося спокійніше. Обороняти свою землю, де ростуть твої діти – це не обов’язок, це покликання», – каже Михайло.
Біографія і початок служби
Михайло приїхав до України наприкінці 1990-х і назавжди зробив її своїм домом: тут виросли його діти й підростають онуки. Напередодні повномасштабного вторгнення росія він офіційно отримав українське громадянство — за шість днів до вторгнення.
Замість того, щоб шукати безпечніший прихисток, у червні 2022 року він добровільно пішов у військо. Спочатку служив в обороні Одещини: вісім місяців напруженої служби та постійних чергувань, готовності в будь-який момент реагувати на повітряні загрози.
Згодом Михайло долучився до 120-ї бригади територіальної оборони (172-й батальйон). Після навчань у «Десні» він опанував нову спеціальність — навідник-стрілець. Відтоді його зенітна установка ЗПУ-2 стала надійним щитом у небі над позиціями під його опікою.
Шляхи бою і відзначення
Бойовий шлях екіпажу, у складі якого служить «Батя Молдован», проліг через одні з найгарячіших ділянок фронту: участь в обороні Чорнобильської атомної електростанції, бої в Рубіжному та Вовчанську. Особливо запам’яталися перші влучні удари по ворожих дронах-камікадзе в районі ЧАЕС. За перші успіхи в боротьбі з «шахедами» екіпаж отримав відзнаки, які стали символом довіри до тих, хто тримав небо.
Для Михайла нагороди важливі не як мета, а як визнання професіоналізму екіпажу й відповідальності перед тими, хто покладається на їхню роботу.
«Знаєте, чому молдовани не літають у космос? Бо ще не придумали мамалигу в тюбиках!»
У житті на фронті в нього немає пафосу — є щоденна робота, відповідальність і бажання забезпечити спокій рідним. Гумор Михайла допомагає тримати бойовий дух у найскладніші хвилини.
У вересні 2025 року він отримав важке поранення на передовій. Попереду були складні операції, тривале лікування та реабілітація. Проте незламне бажання повернутися до побратимів виявилося сильнішим за труднощі — і він повернувся до служби.
Наразі батальйон проходить переформатування у підрозділ безпілотних систем: класична зенітна установка відійшла на другий план, натомість на перший виходять нові технології. ЗПУ-2 довелося здати, а військове керівництво запропонувало Михайлу стати пілотом БПЛА.
Замість кабіни оператора дронів він обрав інший шлях — майстерню, де ремонтує, лагодить і повертає до життя техніку. Тут потрібні терпіння, досвід і вірні руки, і саме цими якостями він володіє у повній мірі.
Історія «Баті Молдована» — без пафосу, але з великою відповідальністю: це приклад того, як сила людини проявляється не лише в зброї, а в щоденній праці заради родини та тих, кого потрібно захистити.
