Осужденные за то, что в большинстве цивилизованных стран не является уголовным правонарушением: в Украине потребители наркотиков оказываются за решеткой в 15 раз чаще наркодиллеров
Каждый восьмой осужденный в 2020 году получил уголовную судимость за незаконное хранение наркотиков. Об этом свидетельствуют данные официальной судебной статистики, ежегодный анализ которой делают специалисты МБФ «Альянс общественного здоровья», передает NW (укр.).
Кожного року за всі кримінальні злочини, пов’язані з наркотиками, судами в Україні засуджується близько 10 тисяч осіб. У 2020 р. кількість таких засуджених склала вже 10,1 тис., що на 5% більше, ніж у 2019 р.
Протягом останніх чотирьох років спостерігається стабільна тенденція – щонайменше 83% засуджених за «наркозлочини» отримують кримінальну судимість саме за незаконне зберігання наркотиків без мети збуту за ст. 309 Кримінального кодексу України. У 2020 році – 8,5 тисяч осіб, або кожен 8-ий з усіх 67,5 тис. засуджених в Україні.
При цьому кожен 10-й засуджений за кримінальні злочини (у 2020 – 6,8 тис. осіб) отримує судимість за те, що в більшості цивілізованих демократичних країн взагалі не вважається кримінальним правопорушенням, а саме за ч.1 ст.309 КК України. Оскільки «порогові розміри наркотиків», встановлені наказом Міністерства охорони здоров’я України № 188 від 2000 року, за найпоширенішими в нелегальному обігу наркотиками, у 200-600 разів нижчі, ніж у передових країнах Європейського Союзу, куди багато років намагається інтегруватися Україна. Навіть недемократична Російська Федерація має у 100 разів менш репресивні «порогові кількості» по найбільш поширених в нелегальному обігу наркотиках.
Громадські організації вже неодноразово звертали увагу, що такий підхід до правосуддя невигідний суспільству. У першу чергу тому, що не дає правоохоронній системі зосередити зусилля на боротьбі з великими наркоторгівцями, оскільки зміщує фокус уваги на споживачів.
Інший не менш вагомий аргумент на користь гуманізації наркополітики полягає в необхідності дбати про суспільне здоров’я.
Люди, які знаходяться в місцях позбавлення волі, є одними з найбільш вразливих до соціально-небезпечних інфекційних захворювань, таких як ВІЛ, вірусні гепатити та туберкульоз. Так, поширеність ВІЛ серед ув’язнених є у 20 разів вища, ніж серед загального населення, а захворювання на СНІД серед засуджених зустрічається у 4 рази частіше.
Показово, що людина, відбуваючи покарання, не стає «вільною» від вживання наркотичних речовин, оскільки залежність від психоактивних речовин – це хронічне, рецидивуюче захворюванні, яке проявляється в непереборному бажанні вживати наркотичні речовини, навіть попри негативні наслідки для здоров’я чи соціального життя.
Такий стан справ є тим чинником, який суттєво погіршує ситуацію з поширенням соціально-небезпечних хвороб та призводить до того, що людині, яка потрапила під «каток» державної репресивної наркополітики, дуже важко соціалізуватись та жити повним суспільним життям. Спеціалісти з Національної Гарячої Лінії з питань наркозалежності та ЗПТ постійно отримують зверненнями від цієї групи громадян, які потребують консультації та допомоги.
«До нас, на Національну Гарячу Лінію з питань наркозалежності та ЗПТ, щомісяця звертаються люди, які звільнилися з місць позбавлення волі й повернулися до вживання наркотичних речовин. Зазвичай вони цікавляться, як стати учасником програми замісної підтримувальної терапії, і отримувати препарат, який не викликатиме «кайфу», але допоможе уникнути потягу до вживання й «ломки». Дуже важливо, щоб людина отримала доступ до цієї програми, коли її потребує», – зазначила Світлана Ткаля, керівник проєкту «Національна Гаряча Лінія з питань наркозалежності та ЗПТ», який реалізовує Благодійний Фонд «Надія та Довіра».
«Зазвичай ми надаємо консультацію і з’ясовуємо, яка саме допомога потрібна, сприяємо тому, щоб людина якнайшвидше отримала життєво-необхідне лікування», – пояснила Світлана.
Активісти громадських організацій вже неодноразово наголошували на необхідності внесення змін до законодавства щодо відповідальності за зберігання наркотичних речовин для власного вживання та щодо доступу до програм лікування в установах виконання покарань. Треба сказати, що окремі вагомі зрушення вже є. Так відомо, що пілотний проєкт з впровадження програми ЗПТ в Бучанській колонії показав себе як успішний. І тепер програми з доступу до замісної терапії впроваджуються вже в 7 установах ДКВС, в різних регіонах України. Це «Дар’ївська виправна колонія (№10)», «Північна виправна колонія (№90)» в Херсонській області, «Надержинщинська виправна колонія (№65)» в Полтавській області, «Вільнянська виправна колонія №20» в Запорізькій області, «Львівська установа виконання покарань №19», «Шепетівська виправна колонія №98» в Хмельницькій області та «Стрижавська виправна колонія № 81» в Вінницькій області.
Міністерством юстиції заплановано також відкриття кабінетів ЗПТ в Полтавській установі виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України №23, Сумській виправній колонії №116, Роменській виправній колонії № 56 в Сумській області та в «Божковській виправній колонії (№ 16)» в Полтавській області.
«Основна мета в забезпечені доступу до програм лікування осіб з опіоїдною залежністю в установах ДКВСУ – є – охоплення програмою ЗПТ установ ДКВСУ з різними режимами тримання, в різних регіонах, з врахуванням гендерної різниці. Також, важливим є забезпечення безперервності лікування в програмі ЗПТ й зараз відпрацьовується алгоритм, коли, за бажанням, люди, які мають залежність від опіоїдів і проходили лікування в програмі ЗПТ , зможуть його продовжувати, відбуваючи покарання в установі з доступом до програми ЗПТ»- розповіла Дергач Т.А. , лікар-нарколог ДУ “ЦОЗ ДКВС України”.
Підсумовуючи, слід зазначити, що впровадження програм зменшення шкоди взагалі, та програми лікування з використанням препаратів замісної підтримувальної терапії зокрема, має економічну доцільність для суспільства. Згідно з дослідженнями, кожен долар США, вкладений в програму замісної підтримувальної терапії, заощаджує 7 доларів, які були б витрачені на боротьбу з суспільно небезпечними захворюваннями, судочинство або утримання людини в місцях позбавлення волі.
