Запоріжжя готується до Різдва: триметровий дідух, волонтерські традиції та надія на мир

У Запоріжжі, незважаючи на постійні обстріли, відключення електроенергії та складну безпекову ситуацію, мешканці знаходять сили підтримувати різдвяний дух і творити нові та відроджувати старі традиції.

Про це розповідає NewsWeek

Волонтерський дідух: символ спадкоємності та віри

Цьогоріч у Запоріжжі волонтери об’єдналися для створення унікального триметрового дідуха – традиційного оберега українських родин, який став символом добробуту, врожаю та зв’язку поколінь. Під час виготовлення волонтери не лише працювали, а й співали українських пісень, підтримуючи одне одного. Ініціаторкою цього проєкту стала волонтерка Яна Яковенко, яку підтримали учасниці громадської організації «Запорозькі берегині».

“Із 17 року ми робили дідухи на майдані Героїв чи на майдані Митців. Збирались, я брала снопи, і ми в’язали десь до метра дідуха, і ми його потім передавали волонтери бійцям. Але з карантином, великим вторгненням я перестала це робити. У мене була така мрія поставити і показати, що ми, українці, своїми руками повинні робити свої символи. Не держава має робити, не влада має робити – організовуйтесь і робить. Ми є прикладом того, що ми самі робимо свої символи і самі втілюємо свої мрії”, – каже ініціаторка створення триметрового дідуха у Запоріжжі волонтерка Яна Яковенко.

Збір матеріалів для дідуха мало не зірвався через несподівану оранку поля, однак завдяки наполегливості волонтерів, вдалося зберегти зернові, і упродовж двох днів, 22-23 грудня, дідух зібрали на спільній толоці. Через ризики масових заходів у місті, святковий дідух вирішили встановити в обласному музично-драматичному театрі імені Магара, де його зможуть побачити всі охочі.

Традиції Різдва на Запоріжжі: минуле і сьогодення

Історик Сергій Звілінський зазначає, що виготовлення дідуха було невід’ємною частиною різдвяних обрядів у Запорізькій області. У спогадах старожилів згадується, що дідух ставили на покутті, а після свят спалювали як символ пам’яті про предків. Обряд залишення куті та ложок для померлих родичів також зберігався у багатьох родинах.

До початку ХХ століття у регіоні активно відзначали Різдво з вертепами та водінням кози, однак після Голодомору 1932–1933 років багато традицій було втрачено. Заборони на релігійні свята у 1950–60-х роках остаточно змінили формат святкування – Різдво поступово перетворилося на сімейне свято без публічних колективних обрядів. Проте, як відзначають дослідники, навіть під заборонами родини потай носили святкову вечерю та співали колядки вдома.

Унікальною для Запоріжжя стала й традиція виготовлення вишиваних ялинкових прикрас. Цю ініціативу вже п’ять років поспіль підтримують волонтерки «Запорозьких берегинь», які власноруч створюють іграшки та прикрашають ними ялинки в лікарнях, театрах, церквах та навіть у «Незламному хабі» – притулку для культурних заходів у бомбосховищі. Кожна кулька – це фрагмент української історії, культури чи пісні.

“Величезна ялинка у «Незламному хабі». На ній більше 200 вишитих кульок. Кожного року ми щось додаємо, аби залишилась пам’ять, кожного року з’являється щось нове. В пренатальному центрі там вишиті діти, малята на кульках. Велику колекцію ми створили для нашої філармонії. Вона музична, бо кожна кулька – це фрагмент якоїсь пісні. Навіть є «Щедрик», і на кульці вишиті ноти саме з «Щедрика». В театрі молоді стоїть ялинка з нашими прикрасами. І звичайно дві ялинки – в церкві. Також ми даруємо кульки військовим і віддаємо на розіграші на дрони, різні донати”, – каже Олена Шевчук.

Святкування під час війни: родинні традиції та надія на мир

Запорізька блогерка та підприємниця Катерина Маркова ділиться, що в умовах війни святкування Різдва набуло для її родини особливого значення. Раніше велика родина традиційно збиралася у дідуся, проте нині більшість чоловіків на фронті, дідусь перебуває в евакуації через окупацію рідного міста, а частина родинних традицій зберігається завдяки дітям. Катерина розповідає, що для сина Маркіяна щороку влаштовують адвент-календар з подарунками, щоб підтримати відчуття свята навіть у складних умовах.

Попри те, що у місті вже кілька років не ставлять центральної ялинки, атмосфера свята зберігається завдяки зусиллям підприємців, які навіть за відсутності світла прикрашають вітрини, а жителі долучаються до волонтерських ініціатив.

Для багатьох мешканців Запоріжжя, як і для Катерини, Різдво стало не лише родинним святом, а й часом надії на мир та повернення близьких.

“Чомусь саме в ці часи, саме в грудні перед святами всі чотири роки у всіх є надія, що скоро все, бо «Не може це бути ще рік»”, – каже Катерина Маркова.

Запоріжжя продовжує боротися з викликами війни, але навіть у найважчі часи його мешканці не втрачають віри в добро, підтримують одне одного та зберігають унікальні українські традиції, передаючи їх наступним поколінням.