Путін бачить, що виграти війну ніяк не зможе – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
Оборонні лінії, які Росія побудувала на тимчасово окупованій території України, набагато складніші та смертоносніші, ніж будь-які збудовані військові фортифікаційні укріплення за останні майже 80 років. Проникнення в таку оборону вимагає найкращих оперативних навичок загальновійськових частин. Україна розпочала довгоочікуваний контрнаступ, спрямований на звільнення території на сході та півдні країни, але поки що досягла часткових успіхів.
На супутникових знімках, коли Україна готувалася до контрнаступу, видно, як Росія зміцнює свою лінію фронту протяжністю 1000 кілометрів мінними полями, барикадами, «зубами дракона» та протитанковими ровами. Подекуди українській армії настільки заважали мінні поля, через що вперед приходилося йти пішки, а не на танках. Буквально на кожному квадратному метрі оборонних ліній були встановлені ворожі міни. Київ хотів, щоб контрнаступ розпочався раніше, але довелося чекати, поки прибуде більше західної зброї, проте це дало Росії додатковий час для підготовки. Зараз українська армія наступає, коли в повітрі домінують росіяни. Звісно, що велика кількість ППО могла б допомогти вирішити проблему, проте з-за постійних російських обстрілів українських міст значна їх частина знаходиться на обороні цивільних об’єктів від варварського знищення агресором.
Тому незрозуміло, чому деякі західні аналітики критикують таке рішення української сторони. Але кожен боєць на фронті вам скаже, що йому на душі буде куди спокійніше коли ППО захищає від вірної смерті їх сім’ї в тилу. Тому це було непросте і вимушене рішення проте на даний момент єдино правильне. Якщо хтось із західних партнерів вважає, що надав Україні досить озброєнь для захисту, а Київ просто вередує та просить усе більше і більше, так це повна неправда. Набагато ефективніше передати Україні багато сучасних озброєнь, яке допоможе завдати нокауту російській армії, чим самим потім з цим озброєнням захищатися на своїй території від російських військ та головорізів Вагнеру.
Активність бойовиків Вагнеру у Білорусі свідчить про свідоме і заплановане їх переміщення на територію цієї держави. З часом виникає все більше підозр, що заколот Пригожина мав постановочний характер, який переслідував декілька цілей. По-перше, очевидно російська сторона хотіла спровокувати українські Збройні сили до масового нападу на позиції російської армії, які були протягом року зміцнені до вищого можливого рівня. Київ сприймає заколот Вагнера як гарну нагоду і кидає усі сили у наступ, а російська армія в обладнаних за останнім словом фортифікації укріпленнях зустрічає смертельним вогнем українські війська, які несуть величезні втрати в живій силі та техніці та втрачають можливість проведення контр наступу.
Та Київ не купився на таку приманку. Другою можливою ціллю могло бути виявлення в середині керівництва російської армії незадоволених діями Путіна та Шойгу. На думку Кремля, схильні до заколоту генерали могли приєднатися до виступу військ Пригожина і себе розкрити. Диктатори часто роблять перевірочні тести для свого оточення, щоб переконатися у їх лояльності. Вони вдають, що в якийсь момент вони заслабкі, що провокує схильних до зради почати діяти проти них або виказувати лояльність тим, хто висловив акт непокори. Третій, і головний момент міг бути в тому, що Путін бачить, що виграти війну ніяк не зможе, тому постійно вдається до шантажу застосування тактичної ядерної зброї. Проте він вже отримав чіткий сигнал від країн НАТО, які підготують у такому випадку силову відповідь та будуть готові знищити фізично кремлівського диктатора. Тому, щоб запобігти удару у відповідь Кремль та ФСБ могли підготувати багатоходівку.
Росія у Білорусь переміщає тактичні ядерні заряди, потім Мінськ десь постановочно перебирає керування над ними, після цього в Білорусі з’являється начебто незалежний від Кремля Вагнер як частина домовленостей Путіна з Лукашенко і Пригожиним, а насправді з метою створення реальних загроз Україні, Польщі та країнам Балтії. Вагнер спочатку провокує, а потім вторгається в одну із зазначених країн, скоріше за все Україну, але очевидно отримає по зубам, тоді відчайдушні Вагнерівці сповнені бажання відплати захоплюють в Білорусі ядерні озброєння і застосовують їх як акт помсти. При цьому, начебто, Москва і Мінськ не при ділах, а це скажений Пригожин зі своїми кривавими поплічниками. Це дуже небезпечний сценарій, який вимагає завчасного реагування НАТО, України та союзників. Колективний захід має попередити Кремль, що за усі провокації з тактичною ядерною зброєю на території Білорусі відповідає виключно офіційна Москва.
Однією зі справ, яка може призвести до нових ордерів на арешт Путіна та вищого керівництва Росії, є якраз справа воєнних злочинів ПВК Вагнер. Якщо довести, що бійці Вагнера брали участь у свідомому вбивстві цивільних, важливо з’ясувати їх зв’язок з російською владою та командним ланцюгом. Нещодавно сам Путін надав один із доказів прямих зв’язків російської влади з бойовиками Вагнера, заявивши, що Москва «повністю фінансувала» найманців з травня 2022 року по травень 2023 року, витративши на них близько 1 млрд доларів бюджетних коштів.
Ця заява Путіна спростить роботу міжнародних судів при притягненні російського керівництва до відповідальності за злочини, скоєні бойовиками Вагнера. Про це має постійно пам’ятати кремлівський диктатор перш, ніж спробує наважитися використати вагнерівців як прикриття при застосування ТЯЗ.
