Від Z до Z

Перший міністр закордонних справ Чорногорії (2004-06) Міодраг Влахович

У той час як Володимир Путін зі смертельно серйозним обличчям закликає до збереження незалежності та територіальної цілісності Батьківщини та звинувачує іноземні сили зла та «наци-фашистів» у всіляких формах агресії, що непереборно нагадує прокламації та виступи Слободана Мілошевича ще у 1999 році. Найманці Пригожина розпочали «Марш на Москву». Диктори московських радіостанцій, де ми слухаємо уривки сьогоднішнього ранкового звернення російського президента, який звинувачує лідера сумнозвісного угруповання «Вагнера» у «підбурюванні до збройного заколоту», інформують про сумні, але серйозні, тому мовний бар’єр не може зменшити похмуру атмосферу та викликати серйозне занепокоєння. Збройне повстання, державний переворот, громадянська війна – як би ми не визначали події останніх двадцяти чотирьох годин – очевидно, що ми є свідками початку кінця путінської ери. Це, звісно, ​​не означає, що кінець буде швидким, ані те, що тепер можна, навіть з усією обережністю та пересторогами, передбачити можливі сценарії розвитку воєнного режиму в Російській Федерації.

Однак деякі речі були зрозумілі з самого початку:

По-перше, «спеціальна військова операція», позначена літерою Z, яка стала «свастикою» сучасного світу, ніколи не мала шансів на успіх, особливо з моменту, коли Володимир Зеленський увійшов в історію, відповівши на пропозицію Заходу евакуюватися з Києва: «Мені потрібна зброя та боєприпаси, а не транспорт!».

Зорганізовані та контрольовані акції «стихійної» підтримки у лютому минулого року були кітчевим виявом агресії проти сусідньої України. «Триденна війна» ще триває, а зараз наступ на боці хоробрих українців.

По-друге, конфлікт Пригожин-Путін не може бути завершений тим, що обидва переживуть його. Ситуація «виграв-виграв» виключена – тому що тут не може бути згоди та між суперечностями. Це не тільки наслідок російської політичної історії та культури, а й проста логіка. Колишній посіпака і партнер із числа нових російських олігархів із майном сумнівного та/або кривавого походження не ділитиме владу з колишнім босом і господарем. Це боротьба не на життя, а на смерть – як показують перші кроки Кремля, з одного боку, і вагнерівців – з іншого.

По-третє, і з (глобального) аспекту безпеки, ймовірно, найважливіше – і особливо якщо конфлікт стане масовим і дійсно стане чимось на зразок громадянської війни – питання ядерної зброї та контролю над нею буде проблемою не тільки для Путіна і Пригожина, а й для Європи та всього світу. З цієї причини (але не лише через це, а й залежно від «воєнного везіння») не варто виключати ймовірність палацового перевороту проти Путіна — причому з позицій, які не обов’язково означали б союз із Пригожиним.

По-четверте, на кону також стоїть саме виживання Російської Федерації. Злочини та руйнування, вчинені путінською Росією в Україні, залишаються найчорнішою плямою в історії цієї великої країни. Ми писали на самому початку війни: Росія, здійснивши агресію проти України, завдала великої шкоди власній історії.

Наслідки для життєздатності Російської Федерації неминучі. Численні невдоволення та несправедливість, починаючи з царських часів (сталінські погроми, сам Голодомор в Україні, переселення та переміщення етнічних груп і цілих народів), можуть у нинішньому повстанні та хаосі, які неминуче настануть за ним, зруйнувати початковуа капсулу величезних просторів тієї великої країни, етнічну та культурну карту якої цілком знають і розуміють лише добре обізнані фахівці. І якщо розвиток ситуації не призведе до розпаду, то, безперечно, централізована державна структура зазнає змін. Зрештою, все це спричинить зміни у зовнішній політиці майбутньої Росії. Її різкий і безкомпромісний антагонізм із Заходом давно став історичним анахронізмом. Сучасна Росія дорого платить за зацикленість Путіна на блоковому поділі Європи та світу за часи могутнього (як йому здавалося) Радянському Союзові. Агресія проти України – це найтрагічніша злочинна спроба повернути те, що повернути неможливо. Колись, у майбутньому, якого багато хто з нас, можливо і не бачить, агресію Путіна проти незалежної України розглядатимуть як кривавий фарс.

Чорногорські роздуми про останні події в Росії мали б просвітити деяких місцевих політичних лідерів, які дивляться на східні горизонти, з трагікомічним розумінням та інтерпретаціями «матінки-Росії» та подібних явищ. Не менш цікаво буде поспостерігати за реакцією та інтерпретаціями останніх голосних і напівголосих шанувальників усього, що йде з Росії – навіть найгіршого й невиправданого. Цього неспокою не змінює новина, яка надходить перед виходом цього номера видання «Перемога» в пресу: «За пропозицією президента Білорусі Лукашенка» Євген Пригожин «погодився на деескалацію» і припинив похід на Москву. Чи є це рішення лише короткостроковим маневром і за яких умов вдасться стримати ПВК “Вагнера” ​​- покажуть наступні дні.

Злочинна російська війна в Україні та її друга половина в самій Росії несе в собі дуже ясний і беззаперечний урок: почавши з Z – в Z і потрапиш!