Виступ президента України на Генеральній Асамблеї ООН, як послання миру, забезпечення безпеки та справедливого завершення війни – Олександр Левченко
Олександр Левченко, історик, дипломат, посол України в Хорватії та БіГ (2010-2017 рр.):
18 вересня президент України Володимир Зеленський прибув до Нью-Йорка для участі в заходах 78-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Президент України – бажаний гість за кордоном на відміну від Путіна, який майже не залишає свою країну, побоюючись кримінального переслідування. Україна точно знає, що заявити з приводу теми дискусії цієї Генасамблеї: “Відновлення довіри та глобальної солідарності”.
У своєму виступі на сесії Генеральної асамблеї ООН президент України заявив, що цей зал бачив багато воєн, але не був активним захисником від агресії. У багатьох випадках тут найголоснішим був страх війни, останньої війни після якої ніхто більше не збереться в залі Генеральної Асамблеї. Третя світова війна розглядалася як ядерна війна. Конфлікт між державами, що веде до застосування ядерної зброї. Інші війни здавалися не такими страшними порівняно із загрозою застосування так званими великими державами своїх арсеналів ядерної зброї. Отже, ХХ століття навчило світ утримуватися від використання зброї масового знищення: не розгортати, не поширювати, не погрожувати й не випробовувати, а сприяти повному ядерному роззброєнню. Це хороша стратегія, але вона не має бути єдиною стратегією захисту світу від цієї останньої війни. Україна віддала свій третій за величиною ядерний арсенал. Тоді світ вирішив, що Росія має стати хранителем цієї сили. Але історія демонструє, що саме Росія найбільше заслуговувала на ядерне роззброєння ще в 1990-х роках. І Росія заслуговує на це зараз – терористи не мають права володіти ядерною зброєю. Але насправді не ядерна зброя зараз найстрашніша. Поки ядерна зброя не застосовується, масове знищення набирає обертів. Агресор перетворює на зброю багато інших речей, і ці речі використовуються не лише проти України, а й проти всіх.
Існує багато конвенцій, які обмежують озброєння, але не існує реальних обмежень на перетворення на зброю. Їжа. З початком повномасштабної війни українські порти на Чорному та Азовському морях заблоковані Росією. Зараз українські порти на Дунаї залишаються мішенню для ракет і безпілотників. І це очевидна спроба Росії використати дефіцит продовольства на світовому ринку як зброю в обмін на визнання деяких, якщо не всіх, захоплених нею територій. Росія використовує ціни на продовольство як зброю. Це впливає на території від атлантичного узбережжя Африки до Південно-Східної Азії. Таким є масштаб загрози.
Президент України подякував усім лідерам, які підтримали Чорноморську зернову ініціативу та програму «Зерно з України». Об’єднавшись, було зроблено так, що зброя знову перетворилася на їжу. Понад 45 країн побачили, як важливо, щоб українське продовольство було доступне на ринках від Алжиру та Іспанії до Індонезії та Китаю.
Навіть зараз, коли Росія зірвала Чорноморську зернову ініціативу, Україна працює над забезпеченням продовольчої стабільності. Було запущено тимчасовий морський експортний коридор із українських портів. Київ наполегливо працює над збереженням сухопутних маршрутів для експорту зерна. І тривожно бачити, як дехто у Європі, розігрує солідарність у політичному театрі, роблячи із зерна трилер.
По-друге, це використання енергії як зброї. Світ неодноразово був свідком того, як Росія використовувала енергію як зброю. Кремль використовував нафту й газ як зброю, щоб послабити лідерів інших країн, коли вони приїздили до Москви. Зараз загроза ще більша. Росія перетворює ядерну енергетику на зброю. Вона не лише поширює свої ненадійні технології будівництва атомних електростанцій, а й перетворює електростанції інших країн на справжні «брудні бомби». Що Росія зробила з Запорізькою атомною електростанцією? Обстрілювала її, окупувала й тепер шантажує інших витоками радіації.
Чи є сенс скорочувати ядерну зброю, коли Росія перетворює на зброю ядерні електростанції? Глобальна архітектура безпеки не пропонує жодної реакції чи захисту від таких підступних погроз радіацією. І поки що не існує жодної відповідальності для радіаційних шантажистів.
Третій приклад – діти. На жаль, різні терористичні угруповання викрадають дітей, щоб чинити тиск на їхні сім’ї та суспільство. Але ніколи раніше масові викрадення та депортації не ставали частиною державної політики. Ми знаємо імена десятків тисяч дітей і маємо докази щодо ще сотень тисяч, викрадених Росією на окупованих територіях України та згодом депортованих. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна за цей злочин.
Україна намагається повернути дітей додому, але час іде. Що з ними буде? Цих дітей у Росії вчать ненавидіти Україну, розривають усі зв’язки з їхніми сім’ями… Це, безумовно, геноцид. Коли ненависть стає зброєю проти одного народу, вона ніколи не зупиняється на досягнутому. Кожне десятиліття Росія починає нову війну. Частини територій Молдови та Грузії залишаються окупованими. Росія перетворила Сирію на руїни. І якби не Росія, хімічна зброя ніколи б не була застосована в Сирії. Росія майже поглинула Білорусь. Вона очевидно загрожує Казахстану й країнам Балтії… І мета нинішньої війни проти України – перетворити українську землю, людей, ресурси на зброю проти міжнародного порядку, заснованого на правилах. Багато місць у залі Генеральної Асамблеї можуть спорожніти, якщо Росія досягне успіху у своїй підступності та агресії. Агресор сіє смерть і руїни навіть без ядерної зброї, але наслідки – схожі.
У Москві вирішила почати велику війну та вбити десятки тисяч людей. Ми маємо це зупинити і діяти єдиним фронтом – перемогти агресора й зосередити всі можливості та енергію на подоланні цих викликів. Як відбувається стримування ядерної зброї, так само має стримуватись агресор і всі його інструменти та методи війни. Кожна війна сьогодні може стати останньою, але потрібна єдність, щоб гарантувати, що агресія не спалахне знову. І не діалог між так званими великими державами десь за зачиненими дверима може гарантувати усім нову епоху без війн, а відкрита робота всіх народів заради миру. Торік було представлено обриси Української формули миру на Генеральній Асамблеї ООН. Пізніше в Індонезії було представлено повну Формулу. За останній рік Формула миру стала основою для оновлення наявної архітектури безпеки. Понад 140 держав і міжнародних організацій повністю або частково підтримали Українську формулу миру, яка стає глобальною. Її пункти пропонують рішення та кроки, які зупинять усі форми перетворення на зброю, що були застосовані Росією проти України та інших країн і можуть бути використані іншими агресорами.
Уперше в новітній історії є реальний шанс припинити агресію на умовах нації, яка зазнала нападу. Це реальний шанс для кожного народу домогтися того, щоб агресія, якщо вона станеться, закінчилася не тим, що ваша земля буде розділена й ви будете змушені підкоритися військовому чи політичному тиску, а тим, що ваша територія й суверенітет будуть повністю відновлені.
Україна готує Глобальний саміт миру і запрошує всіх, хто не толерує жодної агресії – до спільної його підготовки. Стало відомим про спроби укласти якісь тіньові угоди. Злу не можна довіряти. Нехай єдність вирішує все відкрито.
Поки Росія штовхає світ до останньої війни, Україна робить усе для того, щоб після російської агресії ніхто у світі не наважився напасти на жодну країну. Перетворення на зброю має стримуватись. За воєнні злочини має бути покарання. Депортовані люди мають повернутися додому. А окупант має повернутися на свою землю.
Всі повинні бути об’єднані, щоб досягти цього. І це буде зроблено.
