Еліта росії дедалі більше розчарована в Путіні
Наприкінці весни президент росії Володимир Путін з’явився в центрі Москви в простому образі — у джинсах і легкої куртці — приїхавши до готелю на позашляховику вітчизняного виробництва. Тримав у руках букет, увійшов у вестибюль і обійняв свою колишню вчительку Віру Гуревич, після чого допоміг їй сісти в автомобіль і відвіз на вечерю до Кремля. Ця епізодична, явно режисована зустріч мала створити образ доступного й упевненого лідера, близького до людей, проте вона відбувалася на тлі ширшого тиску й внутрішньої тривоги
Про це розповідає NewsWeek
«Путін зациклений на Донбасі й не зупиниться, поки не досягне цього», — сказав один із них.
Образ і ізоляція керівництва
За останні місяці коло людей, близьких до кремлівської верхівки, дедалі частіше описують як ізольоване. Представники бізнесу та колишні прибічники лідера відкрито говорять про зростаюче розчарування: війна в Україні не принесла очікуваних результатів, а внутрішня економіка демонструє спад. Еліти відчувають, що ухвалюються «безглузді, саморуйнівні рішення», і навіть ті, хто раніше захищав Путіна, тепер мовчить або висловлює невдоволення.
Рейтинг схвалення падіння, а прокремлівські блогери, які рідко дозволяли собі критику, почали висловлювати нарікання. У середовищі, близькому до влади, зростає відчуття наближення якоїсь катастрофи, тоді як сама влада намагається демонструвати контроль і спокій.
Військові амбіції та реальність на фронті
Попри внутрішні тріщини, на стратегічному рівні курс Путіна не змінився: він і надалі налаштований домагатися захоплення Донбасу. За повідомленнями співрозмовників, які мають доступ до думок у верхівці, у президента закріпилася віра, що Москва може захопити весь Донбас до кінця року. Ця мета зараз є головною умовою для можливого переходу до переговорів із російської сторони — нібито після досягнення цього результату Москва буде готова просити миру.
Офіційні й напівофіційні канали подають оптимістичні дані про темпи просування, і генерали повідомляють про близьку перемогу. Проте військові аналітики наголошують: за нинішніх темпів просування повне захоплення Донбасу може зайняти роки. Невідомо, наскільки реалістична картина, яку формують для президента його підлеглі; одну з ключових проблем називають системою, в якій чиновники й військові підбирають для нього приємніші звіти.
Крім того, російське керівництво знижує очікування щодо зовнішнього фактора, який раніше вважали потенційно сприятливим: втручання Дональда Трампа в переговори. У Москві спочатку сподівалися, що після американських виборів з’явиться можливість добитися уступок від Києва, але ці сподівання значною мірою згасли. Водночас Україна зміцнила власну оборонну й економічну стійкість, а співпраця з європейськими партнерами посилила її позиції в переговорному процесі.
У колі осіб, близьких до Путіна, не виключають, що амбіції кремлівського лідера можуть зростати у міру того, як Київ зазнаватиме труднощів. У такому разі сценарій просування за межі нинішніх ліній — зокрема форсування Дніпра й намагання встановити контроль над усіма анексованими областями — не відкидають.
Водночас ті, хто оцінює ситуацію зсередини, підкреслюють, що Путін не є довгостроковим стратегом у традиційному розумінні: його рішення часто визначаються короткостроковими результатами й емоційними факторами, і «апетит приходить під час їжі».
На полі бою сьогодні точаться суперечки між реаліями й бажанням створити картину швидкої перемоги. Це породжує ризики помилкових оцінок при прийнятті стратегічних рішень і накладає додатковий тиск на командування.
Незалежно від військової риторики, у верхівці поки що не видно єдиного плану реагування на накопичені проблеми — більшість перебуває в стані усвідомлення негативних тенденцій, але не має готових кроків, щоб їх подолати.
Соціальна напруга і цензура
На тлі зовнішніх амбіцій у росії накопичується недовіра і серед широких верств населення. Перші хвилі відчутного невдоволення стали помітні на початку року після масових обмежень доступу до популярних месенджерів і періодичних відключень мобільного інтернету в Москві та регіонах. Блокування, що часто пояснювали заходами безпеки через атаки безпілотників, коштувало бізнесу значних збитків і спричинило хвилю обурення в мережі та реальному житті.
У столиці й серед еліти ці вимушені обмеження породили чорний гумор і порівняння з режимами з жорстким контролем інформації. Рішення про контроль інтернету здійснює підрозділ спецслужб, котрий уже асоціюють із низкою гучних операцій минулих років.
Деякі представники політичної верхівки, зокрема прессекретар Кремля Дмитро Пєсков і перший заступник керівника адміністрації Сергій Кирієнко, начебто приватно намагалися пом’якшити найжорсткіші обмеження, але ці спроби не мали успіху. У таких умовах влада робить ставку на силовиків, аби утримати контроль над ситуацією.
Паралельно економічний тиск відчутний для більшості: зросли податки, інфляція та витрати на комуналку, працює механізм державних захоплень бізнесу, і невдоволення поширюється від малих підприємців до фермерів у регіонах. У соцмережах все частіше з’являються відео, де люди скаржаться на відключення інтернету, нові податки чи проблеми з постачанням і збереженням худоби — такі матеріали здобувають велику увагу аудиторії.
Державні опитування й соціологічні індикатори свідчать про суттєве падіння індексу щастя й зниження рейтингу довіри до правлячої верхівки до найнижчих показників за останні роки, що додає напруження в суспільстві.
Еліта налаштована обережно: багато бізнесменів побоюються відкрито критикувати режим через ризики репресій і втрат. Нові арешти й державні втручання в приватні компанії лише підсилюють атмосферу нестабільності серед тих, хто ще мають матеріальні та політичні важелі впливу.
Хоча серед експертів і колишніх співробітників медіа-проєктів побутує думка, що реальна загроза режиму ймовірніше виникне зсередини, ніж від масових протестів, більшість аналітиків вважає будь-який масштабний переворот малоймовірним у короткостроковій перспективі через контроль силових структур і страх чисток серед потенційних опонентів.
Тому нинішній баланс сил виглядає як поєднання внутрішньої розгубленості еліт, посилення соціального тиску й небажання вищих ешелонів влади відмовлятися від воєнної стратегії, навіть якщо її успіхи далекі від обіцяних
Поки що президент продовжує активізувати поїздки й публічні появи, намагаючись спростувати чутки про втягнутість у підпільні сховища або про параноїдальні настрої. Але загальна картина залишає дедалі більше запитань щодо того, як довго таке поєднання внутрішнього невдоволення й зовнішньої агресивної політики може триматися без серйозних наслідків для режиму.
