Москва фінансувала просування мовного закону Ківалова–Колесніченка
Аналіз витоку внутрішніх документів «Правфонду» вказує, що росія фінансувала просування так званого «мовного закону Ківалова–Колесніченка», який формально надавав російській мові статус регіональної, а фактично посилював її позиції в Україні. Гроші виділялися як до ухвалення закону 2012 року, так і після нього; вони використовувалися для організації публічних заходів, підготовки друкованих матеріалів, медіакампаній та документів, адресованих як українській громадськості, так і міжнародним інституціям.
Про це розповідає NewsWeek
Механізм фінансування та цілі матеріалів
За наявними документами, одним із головних ініціаторів кампанії був народний депутат Вадим Колесніченко. У лютому 2012 року він звернувся до «Правфонду» з проханням виділити 1,9 мільйона рублів (приблизно 65 тисяч доларів на той час) на підготовку альтернативного звіту про виконання Україною Європейської хартії регіональних мов. Фонд погодився частково — надав близько 1,2 мільйона рублів (майже 41 тисячу доларів) для видання книги, перекладу документа українською та англійською, гонорарів експертам і перекладачам, а також для інформаційної кампанії: сюжетів на телебаченні та публікацій у пресі.
Заявленою метою фінансування був вплив на позицію міжнародних інституцій і створення повідомлень, що мали підсилити аргументацію прихильників закону в Україні. У документах також згадується, що депутат отримував вказівки щодо змісту «громадського звіту» від керівництва «Правфонду», а в листуванні фігурує й можливість залучення міністерства закордонних справ рф до перекладу англомовної версії документа.
«Він був прописаний так, що насправді російську мову можна було вживати не поряд з українською мовою, а замість української мови»
Реалізація закону та подальші кроки
Закон про засади мовної політики 2012 року, авторства Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка, спричинив сутички в парламенті й масові вуличні протести, але набув чинності. Він передбачав надання статусу регіональної мови тим, якими понад 10% населення користуються на певній території; унаслідок цього російська отримала регіональний статус у 13 з 27 адміністративних одиниць України. У подальшому закон став основою для просування матеріалів, що пояснювали, як застосовувати його положення у діловодстві, судах і освіті.
Після ухвалення закону 2013 року «Правфонд» надав додаткове фінансування — понад два мільйони рублів (приблизно 65 тисяч доларів) — на випуск брошури для «російських співвітчизників» в Україні з інструкціями щодо використання мовного закону. За планом, брошуру мали розповсюджувати серед держорганів і міжнародних установ та презентувати у київському пресцентрі. Через організаційні зміни замість одного з авторів на презентації виступив інший учасник проєкту.
У підготовці брошури брали участь кілька фахівців: її співавторами називають Михайла Товта та Степана Черничка. За документами витоку, за написання коментарів до брошури кожен зі співавторів отримав по 5000 гривень (тоді близько 600 доларів). Деякі з авторів згодом стверджували, що не знали, хто саме фінансував видання, а також пояснювали, що формулювання подяки на першій сторінці належало окремій організації, а не авторам брошури.
У листуванні, пов’язаному з підготовкою матеріалів, окремо зазначається, що частина зусиль мала на меті політичний тиск на українську владу через міжнародні інституції. Зі свого боку, у офіційних документах українська сторона підкреслювала інші оцінки: на її думку, у великих містах російська вже витісняла українську в різних сферах, і підтримка російської мови мала історичні та політичні наслідки, пов’язані з тоталітарною політикою СРСР.
Після втечі влади 2014 року парламент ухвалив рішення про скасування закону Ківалова–Колесніченка, але воно не набуло чинності через відсутність підпису в.о. президента. Згодом, у 2018 році, Конституційний Суд визнав цей закон неконституційним. У 2025 році Верховна Рада виключила російську мову зі списку мов, які захищає Європейська хартія регіональних мов в Україні.
У тексті витоку фігурують імена кількох причетних: Вадим Колесніченко звертався до фонду з заявками на фінансування, Сергій Ківалов зазначений як один із співавторів матеріалів, Руслан Бортнік вказаний як співавтор звіту, а Михайло Товт і Степан Черничко — як автори практичних рекомендацій у брошурі. Деякі з названих осіб не надали коментарів щодо згаданих витрат або заявляли, що не знали про джерела фінансування.
