ОБСЄ як інструмент тиску, а не майданчик для діалогу з агресором
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга наполягає, що Організація з безпеки і співробітництва в Європі має виступати майданчиком для постійного тиску на державу-агресора, а не платформою для нормалізації діалогу з нею.
Про це розповідає NewsWeek
«Доки Росія порушує принципи ОБСЄ, організація повинна чітко розуміти свою роль: вона має бути платформою для постійного тиску та відповідальності. Не платформою для діалогу з агресором. Якщо ми сьогодні повернемося до звичайного порядку речей, ми нормалізуємо геноцидні війни як інструмент зовнішньої політики. Ми ніколи цього не зможемо зробити»
Позиція України щодо ролі ОБСЄ
У виступі на засіданні Постійної ради ОБСЄ в режимі відеозвернення Сибіга підкреслив, що слід відмовитися від підходу, який надає можливість виправдовувати чи легітимізувати агресивні дії. Він наголосив, що агресія росії — це не альтернативна думка, а злочин, який не має морального чи юридичного виправдання. Саме визнання цього факту має стати відправною точкою для оцінки ролі ОБСЄ у мирних ініціативах.
Міністр також висловив вдячність організації за готовність сприяти дипломатичним зусиллям, спрямованим на припинення воєнної агресії, однак уточнив: підтримка мирних процесів не може замінювати обов’язку притягати винних до відповідальності та зберігати тиск до повного відновлення міжнародного права.
Головування Швейцарії та дипломатичні контакти
Швейцарія приступила до головування в ОБСЄ у 2026 році і оголосила серед пріоритетів сприяння справедливому й тривалому миру в Україні. У цьому контексті візит чинного голови ОБСЄ, міністра закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіса та генерального секретаря ОБСЄ Ферідунa Сінірліоглу до Києва на початку лютого підкреслив готовність швейцарської сторони до діалогу з українською владою щодо шляхів деескалації та посилення міжнародної координації.
У своїх заявах українська дипломатія наполягає на поєднанні двох завдань: активної підтримки політичного та гуманітарного діалогу для полегшення страждань цивільного населення та незмінного збереження санкційного та правового тиску на росію доти, доки агресія не припиниться й не відбудеться відшкодування завданих збитків.
Сибіга попереджає, що повернення до «звичного порядку речей» під загрозою перетворюється на нормалізацію геноцидних воєн як інструменту зовнішньої політики, чого Україна та її партнери не готові допустити.
