Путін не перемагає — Європа має це чітко заявити
У публікації Financial Times аналізується, що наратив кремля про неминучу перемогу служить інструментом тиску на переговори та впливу на міжнародну аудиторію. Володимир Путін у внутрішніх зверненнях зображує росію як відроджену силу, яка нібито подолала санкції та забезпечила економічну й соціальну стабільність, а на фронті заявляє про «стратегічну ініціативу» і просування до контролю над Донбасом.
Про це розповідає NewsWeek
Війна як поле бою і боротьби за правду
Офіційні меседжі Москви поєднують військові досягнення з інформаційною кампанією: у великому розповідному наративі росія постає як герой, який протистоїть загрозі з боку НАТО. Така історія підсилює вимогу кращих умов у майбутніх переговорах або дозволяє звинувачувати Україну та її партнерів у зриві мирних домовленостей. Водночас цей конфлікт має подвійний характер — це сутичка в полі, де рахунок йде на кілометри, і одночасно війна в інформаційному просторі, де вирішальним стає, хто контролює наратив.
«Або ми силою звільняємо ці території, або українські війська залишають ці території», – попереджає він.
Американські та європейські політики іноді повторюють частини цього наративу, а окремі вислови у США підживлюють уявлення про непереможність москви. Невизначеність стимулює російську пропаганду, яка прагне посилити образ Європи як слабкого чи розколотого суперника.
Слабкі місця кремлівської історії
Однак наратив про абсолютну силу маскує реальні вразливості. Усередині росії накопичуються економічні та соціальні проблеми: бюджетні дефіцити, обмежений доступ до міжнародних ринків капіталу, інфляційні ризики та поступове руйнування попередніх домовленостей між елітами й суспільством. Економічний «договір» Путіна, що опирався на нафтові доходи й витрати на оборону, уже починає давати тріщини.
Серйозні виклики відчуваються й у сфері комплектування армії: великі підписні бонуси супроводжуються вимогами й відкатами, а також примусовими схемами вербування — від «списань боргів» до обіцянок помилування для засуджених. Розширення призову та виклики з резервістами підривають соціальну стабільність і можуть наблизити приховану масову мобілізацію — потенційно небезпечний для режиму момент.
На міжнародній арені позиція москви також не є бездоганною: падіння режимів-союзників, проблеми в Сирії та Венесуелі, а також коливання в Ірані свідчать про обмеженість її впливу. Приклади протидії гібридним операціям у Європі показують, що стратегія росії не завжди працює: Молдова, яка зазнала масштабного втручання, змогла протистояти й зберегти проєвропейський курс.
Ключове завдання для України та її союзників — системно поєднувати факти в єдиний, послідовний наратив, який розвінчує міфи про неминучу перемогу москви й демонструє реальні слабкі місця супротивника. Це має супроводжуватися конкретними діями, які підсилюють слова — від економічного тиску до посиленого протидії гібридним атакам.
Практичні інструменти для цього вже є. Серед них — комбінована стратегія економічного тиску на нафтові доходи противника, посилення оборонного виробництва в ЄС, узгоджена мережа відповіді на кібератаки та інформаційні операції, а також дозволи для України діяти глибше по території ворога там, де це доцільно. Координація між різними акторами — ЄС, НАТО, Україною та партнерами поза континентом — здатна створити множинний тиск з непередбачуваних напрямків.
Політичне лідерство у такій коаліції не обов’язково має бути персоніфікованим в одній постаті; ефективною може стати система, де кожен інструмент застосовується за профілем: ЄС для економіки й фінансування оборонних потужностей, НАТО для стримування, а Україна — для тактичних операцій. Успіх залежить від здатності середніх демократій об’єднатися і діяти послідовно, не покладаючись виключно на одного великого партнера.
Трансформація наративу також потребує інвестування в оборонну промисловість та технології: Європа має гроші, Україна — оперативний досвід і швидкість розробок. Гармонізація правил інтелектуальної власності та лібералізація експортного контролю між партнерами сприятимуть спільному виробництву і прискорять відновлення обороноздатності.
Підсумовуючи, наратив кремля про неминучу перемогу є інструментом тиску, але водночас уразливим. Комбінація правдоподібних фактів, узгоджених дій і сильного, послідовного наративу від союзу демократій може підірвати впевненість у цій історії і змусити режим шукати інші варіанти поведінки за столом переговорів.
