Санкції проти Лукашенка і ризики для Білорусі: інтерв’ю з Ігорем Кизимом
Колишній посол України у Білорусі та експосол із особливих доручень Міністерства закордонних справ Ігор Кизим у великому інтерв’ю розповів про нову політику Києва щодо Мінська, мотивацію запровадження персональних санкцій проти Олександра Лукашенка та оцінку ролі білоруської опозиції і Світлани Тихановської в нинішньому контексті безпеки.
Про це розповідає NewsWeek
Чому змінився підхід до Білорусі
Кизим наголошує, що на початку повномасштабного вторгнення існувала певна невизначеність щодо ступеня контролю Лукашенка над діями, які велися з території Білорусі. Спочатку йшлося про сподівання, що режим зупиниться або не братиме активної участі в операціях, однак пізніші дані розвідки показали системну співпрацю з російськими силами, зокрема передачу інформації, обладнання, інфраструктуру та пропагандистську підтримку.
За словами дипломата, ключовим сигналом для перегляду підходу стало підтвердження роботи центрів керування безпілотниками та інших об’єктів військової інфраструктури на білоруській території. Це унеможливило подальші сумніви щодо ролі білоруської влади у допомозі російській агресії та змусило Київ розглядати більш жорсткі відповіді на подібні загрози.
«Ні-ні-ні, у нас кордон – тисяча кілометрів. Якщо Україна буде завдавати ударів по території Білорусі – неважливо, по російських військах, по НПЗ чи чомусь ще – тисяча кілометрів – це відкриття другого фронту. Україні це просто невигідно, і тому не варто»
Санкції як частина поступової стратегії
Кизим підкреслює, що персональні санкції проти Лукашенка не з’явилися раптово: вони є логічним продовженням раніше запроваджених обмежень щодо білоруських чиновників, силовиків, пропагандистів і представників військово-промислового комплексу. На його думку, рішення про включення самого Лукашенка у перелік санкцій фактично завершує ту частину політики, яка реалізовувалася крок за кроком від 2020 року та після повномасштабного вторгнення.
Дипломат також нагадав, що вже вводилися секторальні обмеження проти військово-промислової взаємодії, списки окремих посадовців і осіб, причетних до пропаганди і безпосередньої співпраці з російськими силами. Відтак критика у бік Києва щодо нібито обмеженого масштабу санкцій є неповною без огляду на попередню практику.
Білоруський військовослужбовець із пристроєм для боротьби з безпілотниками на кордоні з Україною, Гомельська область
Кизим також звертає увагу на те, що присутність російських сил на білоруській території залишалася ключовою загрозою для безпеки України: саме через розміщення та ротацію підрозділів, використання інфраструктури та трансфер техніки сусідня країна набула стратегічного значення у плануванні атак проти України. Це змушує Київ відповідати не лише на дії безпосередньо з російської території, але й з тих майданчиків, які забезпечують ці операції.
Щодо інформаційної складової, Кизим наголосив, що пропаганда і дезінформація, які продукує офіційний Мінськ, становлять частину гібридної війни, тому політика пресингу й обмежень повинна враховувати і цей вимір.
Члени родини Лукашенка під час публічної акції
Ще одним важливим аспектом, на який вказує співрозмовник, є питання контролю над суверенітетом. Якщо білоруська політична лінія дедалі більше підпорядковуватиметься зовнішнім центрам ухвалення рішень, ризик втрати незалежності посилюватиметься. Це не лише гіпотеза: мова йде про реальну загрозу, за якої керівництво Білорусі може опинитися під ще більшим впливом Москви, а відповідно — втратити свободу самостійних рішень.
Кизим також зауважив: існує різниця між режимом і народом. Україна розглядає білоруських демократів як потенційних партнерів у боротьбі проти агресії та як частину того суспільства, яке не підтримує участі в бойових діях проти України.
У цій логіці має сенс і комунікація з лідерами опозиції, зокрема зі Світланою Тихановською. Хоча ставлення до неї серед українських експертів і дипломатів історично було суперечливим, нині в Києві бачать у демократичних силах Білорусі ситуативного союзника, з яким варто вести діалог і співпрацювати практичною допомогою — від гуманітарної та технічної підтримки до координації міжнародних ініціатив.
Роль Тихановської, за словами Кизима, не обов’язково має вимірюватися поставками озброєння: навіть матеріальна й технічна допомога, наприклад генератори, обмундирування чи медичне обладнання, може бути корисною для тих білорусів, які протистоять агресивній політиці режиму.
На завершення експерт наголосив, що Україна зберігає чітку лінію: не допускати відкриття нового фронту за умов вторгнення білоруських регулярних військ, але водночас реагувати на дії, що становлять реальну загрозу, навіть якщо вони виходять з території Білорусі. Політика Києва у частині санкцій і дипломатичного тиску є елементом ширшої стратегії стримування і міжнародної координації.
Відповіді відредаговані для точності й зручності читання
