Європа на роздоріжжі: битва ліберальних і анти-ліберальних сил у нову епоху
Європейський континент стоїть на порозі нової епохи, визначеної масштабним протистоянням між ліберальними та анти-ліберальними політичними силами, між інтеграцією та тенденціями до розпаду. Хід цієї боротьби залежить як від внутрішньої політики держав, так і від зовнішніх факторів, на які європейці можуть впливати лише частково або не мають контролю зовсім.
Про це розповідає NewsWeek
Від повномасштабної війни до Zeitenwende: зміна епохи
Відлік нової європейської епохи почався 24 лютого 2022 року, коли путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну. Це стало переломним моментом, який завершив післявоєнну добу та період після падіння Берлінської стіни. Хоча ключові інституції, як-от ООН, НАТО та ЄС, залишаються, їхній функціональний контекст радикально змінився. Європа перебуває на четвертому році цієї нової доби, яку у політичній лексиці позначає німецький термін Zeitenwende — тривалий процес глибокої трансформації, а не просто миттєвий перелом.
Головними зовнішніми шоками для Європи стали: російська агресія («шок путіна»), стратегічне партнерство Китаю («шок Сі») та політична переорієнтація США («шок Трампа»). Всі ці події посилили відчуття непередбачуваності та загострили питання про те, чи зможе ЄС стати самостійною силою у світі, де Захід вже не домінує беззаперечно.
Вибори, популізм і майбутнє європейської єдності
Європа стикається з агресивною політикою росії, яка веде гібридну війну, включно з диверсіями, підпалами, кібератаками та дезінформацією. росія має підтримку не лише Китаю, а й таких країн, як Індія, Південна Африка та Бразилія. Економіки БРІКС уже дорівнюють або перевищують обсяги країн G7 за купівельною спроможністю, демонструючи реальність постзахідного світу.
США поступово зменшують увагу до Європи, віддаючи пріоритет внутрішнім і азійським питанням. Адміністрація Трампа вже не розглядає Україну як безумовного союзника й вважає себе «чесним посередником» між росією та Україною. Така політика створює для Європи три виміри викликів: геополітичний (безпека і війна в Україні), економічний (мита, протекціонізм), ідеологічний (підтримка ультраправих партій).
У відповідь європейські уряди декларують намір стати автономною силою, але анти-ліберальні рухи отримують підтримку не тільки від москви, а й від вашингтона. Вперше США відкрито виступають проти подальшого посилення ЄС, підтримуючи ультраправі сили на континенті.
Останні вибори у Польщі та Румунії показали рівновагу сил: у Польщі переміг анти-ліберальний кандидат Кароль Навроцький, пов’язаний із партією «Право і справедливість», тоді як у Румунії ліберальний кандидат здолав націоналіста. Результати польських виборів досі оскаржують через масові звинувачення у фальсифікаціях, а остаточне рішення має прийняти Верховний суд, лояльний PiS. Це створює ситуацію співіснування між ліберальним прем’єром Туском та анти-ліберальним президентом Навроцьким.
Можливі й інші сценарії: від посилення ультраправих у Франції, Німеччині та Великій Британії до перемоги ліберального центру. Яке майбутнє настане, залежить як від європейських виборів, так і від внутрішніх і зовнішніх викликів, включаючи майбутні вибори у США.
«Європа буде викувана у кризах і стане сумою рішень, прийнятих для подолання цих криз».
Питання міграції, соціального захисту, економічної нерівності й доступного житла стають ключовими для виборців. Ліберальні центристи поки не знайшли ефективної формули для перемоги, адже їхні підходи часто не переконують виборців із бідніших регіонів або без вищої освіти. Популісти, навпаки, акцентують на цих проблемах, використовуючи риторику невдоволення щодо імміграції та глобалізації.
Вдалим прикладом балансу між обмеженням нелегальної міграції та збереженням соціальних стандартів є політика прем’єрки Данії Метте Фредеріксен. Проте підходи, які спрацьовують у одній країні, не завжди можуть бути ефективними в інших умовах.
Відмінності між країнами ЄС залишаються глибокими, а національні особливості часто визначають результат політичної боротьби. У Німеччині, наприклад, ультраправа AfD посилює свої позиції, а у Франції майбутнє залежить від того, хто стане опонентом Ле Пен.
Вирішальними для майбутнього Європи стануть національні вибори, військова та економічна підтримка України, а також реакція на політичні зміни у США. Якщо ліберальні сили здобудуть перемогу на ключових політичних аренах, а Європа вистоїть у протистоянні з росією, то період глибоких змін може стати початком нової яскравої сторінки європейської історії.
