Війна очима дітей на малюнках учнів Бучанської школи мистецтв
Війна вносить зміни у звичний уклад життя українців, коли люди ходять на роботу, виховують дітей, будують плани на майбутнє та в один момент все може змінитися. Війна ніколи не може принести із собою мир, вона приносить смерть, розлуку чи втрату близьких людей, розруху, пошкодження, сльози і біль. У місті Буча є художня школа, тому журналістка NW Юлія Павліченко познайомилась із юними художницями, побачила їхні малюнки, так як війна перевернула їхнє світобачення, та взяла інтерв’ю у викладача малювання Оксани Слупської.
– Оксано, чи вважаєте ви, що малювання може допомагати дітям знімати стрес?
– Так, звичайно малювання в цьому дуже допомагає, тому що дитина занурюється у процес малювання і відволікається від негативних думок, які в неї залишаються після стресу. З одного боку дитина, коли малює, забуває про негатив, а з іншого боку все те, що у дитині весь час в голові, скажімо так, відбувається, таким чином вона це наче лікує рану, яка в неї є, малює на полотні, і звільняється від цього.
– Отже малювання можна використати як психологічний метод допомоги дитині?
– Малювання це незвичайний процес. Якщо у дитини є переживання, негативні емоції, стрес, то завдяки малюванню дитина наче замальовує свої переживання, виплескує їх малюючи, показуючи, що її турбує. І вона звільняється від цього. Якщо відкрити проблему, все що накопичилось у дитини в думках, вона потім спокійніше ставиться до навколишнього середовища.
– Бачу, що ваших учениць багато фарб. Їм більше до вподоби малювати саме фарбами, а не олівцями?
– Діти більше люблять малювати саме фарбами, а наразі я помітила, що їм до вподоби змішувати фарби. Їм зараз подобається не скільки малювати, а саме змішувати кольори. Цей процес занурення у фарби дуже заспокоює дітей, у світ фарб, у сам процес роботи з ними, у кінцевий результат. В такі моменти діти відчувають себе справжніми художниками і творцями. Коли ми групою малюємо перемогу України, то ця позитивна думка відправляється у Всесвіт (сміється).
– Чим діти-художники на вашу думку відрізняються від дорослих творців?
– Діти вони більш щирі у своїх думках, у них інакший світогляд, ніж у дорослих. Хоч діти більш наївні і мрійники, і це особливо можна побачити по їхніх малюнках.
– Вам як педагогу ще одне питання: як знайти підхід до замкнутої дитини, яка може гарно малювати, але є проблеми з комунікацією?
– Якщо дитина замкнена в собі, вона дуже зосереджується в своїй роботі. Тобто, коли така дитина малює, вона хоче щоб її не турбували, не заважали, вона сама знає, що їй потрібно робити. Потрібно просто підходити і невимушено задавати нескладні питання. Вона не завжди має бажання відповідати на них, необхідно спостерігати за її поведінкою, і коли дитина сама вже йде на контакт, то можна давати ій поради, щось підказувати. Головне не нав’язувати їй свою допомогу, і не примушувати. Замкненість поступово перетворюється на комунікування з вчителями та ровесниками, тому що творчість – це самовираження, так як дитина розуміє, що на неї ніхто не тисне, її готові підтримати, її не повчають і не сварять. Тим паче творчі – більш емоційні.
– Зараз на вашому занятті присутні чотири учениці, а до війни скільки дітей приходило до вас?
– Кожен раз було по-різному, дивлячись який день. Як правило, 10 дітей приходило на заняття постійно, а так близько 20 учнів, ми їх розподіляли по групам. Це залежить від навчального процесу, адже діти можуть бути завантажені уроками, або навпаки коли у школі настають канікули, і діти їдуть на відпочинок з батьками.
– Чому у місті Бучі досі немає свого краєзнавчого музею?
– Насправді краєзнавчий музей вже давно планується. Звісно, нашому місту необхідно мати свій музей, але ми знаємо, що все залежить від рішення міської ради. Ми багато разів піднімали це питання, тим паче експонатів для музею вистачає, немає лише приміщення, поки нам його ніяк не нададуть. До війни у нас була ініціативна група, яка займалась втіленням ідеї відкриття музею. Навіть знайшли приміщення, яке має свою особливу історію: він називався «Клуб урбаністів Бучі». Але весь час все переносилося, шукались матеріали, було багато умовностей, які заважали процесу відкриття місцевого краєзнавчого музею.
– Отже, у вас був проект відкриття музею у Бучі?
– Так, як я вже сказала, ми знайшли приміщення, розробили проект, як воно має виглядати, почали планувати ремонт. Експонати у нас є по історії Бучі, тим паче у нашому місті жив відомий лікар-гідропат Вітольд Камінський, Михайло Булгаков та інші відомі люди. Про них багато збирала матеріал вчитель історії Надія Іванівна Хвиля разом зі своїм чоловіком. Багато інформації і матеріалу з історії Бучі. Тому краєзнавчий музей звісно дуже потрібен нашому місту.
– Оксано, скажіть будь-ласка, який, як то кажуть, тренд наразі присутній на малюнках ваших учнів?
– Ви можете подивитись на малюнки дітей, їх тут у нас чимало, що всі вони малюють війну. Дітлахи малюють свої постраждалі будинки, літаки, танки, темне небо і навіть військових. Всі вони, як і дорослі, відчули на собі, що таке військові дії. Дуже переживають і через малюнки показують свій світогляд на сучасну ситуацію, яка відбуваються в нашій країні.
Місто Буча стало відомим багатьом у світі, багато відомих людей тут побувало, не дивлячись на війну. Можливо, відкриття краєзнавчого музею після закінчення війни буде не за горами і бучанці нарешті зможуть мати місце, де буде зберігатися вся історія. Крім того, багато бучанців мають речі, які будуть корисними експонатами для місцевого музею, які вони із задоволенням їх віддадуть, щоб у всіх була можливість зануритись в історію рідного краю.
Маленькі художниці, так як у групі під час інтерв’ю були лише дівчатка, не відволікались від процесу малювання, а зосереджено творили свої шедеври, хоча як ми знаємо діти дуже легко відволікаються від занять. Потім учениці показали журналістці свої малюнки, де була зображена війна. Викладач Оксана Слупська показала малюнки й інших своїх учнів. Стає очевидним, що місто Буча може навіть стати маленьким Парижем, адже тут живуть такі талановиті діти – майбутні художники та творці.
