Гранатомет на БПЛА та інші інновації для прикриття піхоти
«Удав» — керівник технічного відділу підрозділу БПЛА «Bulava» Окремої Президентської бригади ЗСУ розповідає про шлях від піхотинця до техніка, процес створення бойових дронів та про те, як невеликі майстерні перетворилися на організовану службу техпідтримки і R&D. У розповіді — етапи освоєння цивільних коптерів, розвиток FPV, адаптація наземних станцій і спроби інтегрувати на ударні апарати стрілецьку зброю та гранатомети для прикриття піхоти.
Про це розповідає NewsWeek
Коли щось із нуля вивчаєш, то потрібно розібратися, як воно працює
До повномасштабного вторгнення співробітник, відомий під позивним «Удав», працював у цивільних галузях: будівництво промислових і приватних об’єктів, декорації для телепроектів та зовнішня візуальна реклама. Після мобілізації спочатку служив у піхоті, а згодом став одним із перших технічних фахівців у підрозділі БПЛА «Bulava», де очолив технічний відділ і сформував майстерню для обслуговування й модернізації дронів.
Від мавіків до ударних FPV: як це відбувалося
На старті війни цивільні квадрокоптери, котрі надходили від волонтерів, використовували насамперед для аеророзвідки та коригування вогню. Зі зростанням потреб на полі бою підрозділ почав вивчати можливості не лише спостереження, а й ударного застосування: спочатку — скидання боєприпасів, потім — FPV-дрони для більш маневрених атак. Це навчання відбувалося в умовах бойової служби, коли одночасно доводилось виконувати піхотні завдання.
Етапи освоєння включали практичні обльоти, налагодження зв’язку, вивчення радіотехнологій і конструкції апаратів. Частина знань була здобута з відкритих англомовних ресурсів, а також через вивчення матеріалів противника, що дозволило швидко адаптувати як тактику, так і технічні рішення.
Майстерня, масштабування та R&D
Початкова майстерня підрозділу мала розміри майже теплиці — близько 1,5 × 3 метри. Робота велася буквально на позиції, з великою кількістю ручної праці, що обмежувало кількість і якість польотів. Зі збільшенням кількості FPV-позицій виникла потреба в організації технічного бек‑офісу: більша майстерня, розподіл ролей між майстрами, складування запчастин і регулярні процедури підготовки апаратів до вильотів.
Зараз у структурі є невеликий відділ дослідно-конструкторських робіт, який займається апгрейдом існуючих платформ, випробуванням прототипів і зворотним зв’язком із виробниками. Частина обладнання збирається власноруч із українських і китайських компонентів, оскільки комерційні наземні станції часто виявляються великі, непластичні й погано піддаються модернізації.
У майстерні визначили спеціалізації: хтось відповідає за великі бомберні платформи, хтось — за FPV, хтось — за логістику й оперативний запас. Це дозволяє підвищити темп підготовки апаратів і їхню надійність при відправлені на лінію фронту.
Кадрова політика підрозділу передбачає залучення людей із різним досвідом: від колишніх бойових операторів, які не можуть продовжувати фронтову роботу, до цивільних інженерів, програмістів, монтажників та фахівців із «оборонки». Хтось опановує базові навички за кілька тижнів, комусь потрібен рік. Найефективніші працівники — ті, хто має суміжні навички і бажання практично вдосконалюватися.
Менеджерські навички, здобуті в цивільному житті, виявилися важливими для організації роботи майстерні, планування ресурсів та розуміння економіки війни — підходу до оптимального витрачання людських та матеріальних ресурсів.
Розробки та адаптації у підрозділі носять переважно прикладний характер: не створення продукту «з нуля» для масового виробництва, а доробка і адаптація того, що вже існує, з можливістю масштабування та передачі ідеї виробникам. Це стосується компактних наземних станцій, систем передачі даних і апгрейдів для ударних апаратів.
Окремий напрям — освоєння НРК (наземних ракето- або робототехнічних комплексів як логістичної платформи). Ідея в тому, щоб довозити дрони ближче до зони дії антени, зменшуючи час підльоту та підвищуючи ефективність. Такі «возики» або «каруселі» дозволяють приховано переміщати та підготовляти апарати до запуску, що особливо важливо в умовах активної протидії противника.
Через обмежені людські ресурси підрозділ не завжди може виділити окрему команду, яка системно працювала б тільки над НРК; багато ініціатив реалізуються паралельно з основними завданнями.
Тактика і піхотний досвід — суттєвий чинник у створенні технічних рішень. Колишній піхотний досвід дозволяє краще розуміти, де ворог сховається, як він діятиме під час зустрічі з дроном і які технічні рішення будуть ефективніші в конкретних умовах.
Ця практична взаємодія тактики й техніки пояснює, чому команда почала пробувати встановлювати стрілецьку зброю і гранатомети на дрони: коли кумулятивні заряди й інші підходи виявилися менш ефективними проти піхотних інфільтрацій, потрібні були інші засоби для прикриття і ураження противника поблизу позицій. Такі розробки мають вузьку тактичну спеціалізацію, але в певних сценаріях довели свою ефективність.
Крім технічного аспекту, важливими лишаються навички маскування й інженерного облаштування позицій. Оператори БПЛА часто працюють у тісному контакті з піхотою: вони повинні вміти не лише керувати апаратом, а й захищатися, облаштовувати позицію та виживати в умовах безпосереднього контакту з ворогом.
Фронтові реалії свідчать про поступову мінімізацію людської присутності на передовій завдяки технічним засобам: камери, турелі та дистанційні платформи здатні виконувати частину завдань спостереження й контролю, зменшуючи витрати людських ресурсів. З економічної точки зору втрата кількох технічних засобів набагато дешевша, ніж втрата підготовленого бійця.
Моніторинг технологій і «обмін досвідом» — постійна практика обох сторін конфлікту. Підрозділ вивчає відкриті матеріали, інструкції та методички, інколи навіть проходить дистанційні курси. Водночас існує ризик витоку технологій, тому нові технічні рішення бажано поширювати всередині Збройних сил, обмежуючи доступ для сторонніх.
Деякі практики навчання вимагали від учасників реєстрації з документами — інколи це дозволяло обхідні шляхи у доступі до курсів, які використовують і вороги. Тому питання верифікації й етики навчання залишається критичним у цифровому полі безпеки.
Тактичні уроки та пропозиції: «Удав» підкреслює важливість введення в навчальні програми понять економіки війни, щоб офіцери та сержантський склад могли точніше оцінювати співвідношення ресурсу та очікуваного результату. Ефективне використання обмежених ресурсів — питання виживання підрозділу в довгостроковій перспективі.
У підсумку, досвід «Bulava» показує: поєднання піхотного бачення й технічної грамотності дозволяє створювати адаптивні рішення для сучасного поля бою. Невеликі лабораторії та майстерні, які розвивають R&D і навчають персонал, можуть давати швидкі й прагматичні відповіді на нагальні потреби, а масштабування таких рішень можливе через співпрацю з виробниками та системне впровадження в підрозділах.
