Нова політика Дональда Трампа спричинила кризу серед лідерів Європи
Про це розповідає NewsWeek
Початок січня 2026 року став випробуванням для європейського політикуму. На тлі рясних снігопадів у Брюсселі посадовці повернулися з канікул до нової геополітичної реальності, яку сформувала політика президента США Дональда Трампа. Його рішення щодо усунення Ніколаса Мадуро з поста президента Венесуели шокувало європейських лідерів і фактично призвело до їхньої мовчазної реакції. Водночас Трамп поставив під сумнів майбутнє НАТО, пригрозив Кубі та Ірану, а також заявив про намір отримати контроль над Гренландією з міркувань національної безпеки — навіть якщо союзники США не згодні з цим.
«Мені не потрібне міжнародне право», — заявив Трамп в інтерв’ю The New York Times.
Аналітики відзначають, що такий підхід Трампа становить серйозну загрозу не лише для глобальних домовленостей, зокрема Паризької кліматичної угоди, а й для самого Євросоюзу, який є найбільшим у світі виробником міжнародного законодавства. Щороку ЄС ухвалює понад дві тисячі правових актів, які впливають на всі сфери життя країн-членів. Однак у нових умовах, де верховенство права втрачає значення для США, ця система може перетворитися на «анахронізм».
Європа перед викликом стратегічної автономії
Перший тиждень нового року лише поглибив відчуття безсилля європейських лідерів перед діями американської адміністрації, яка відкрито заявляє: єдиним обмеженням для неї є власне «відчуття моральності». Один із дипломатів, який побажав залишитися анонімним, підкреслив, що, попри розповсюджені у медіа стереотипи, команда Трампа діє вкрай професійно та цілеспрямовано, відстоюючи інтереси США навіть ціною конфлікту з європейськими партнерами. Дипломат зазначив:
«У європейських медіа існувала тенденція насміхатися з Трампа та його людей і зображати їх дурними, а інколи й божевільними. Я вважаю, що це неправильно. Вони дуже компетентні».
Попри це, європейські лідери так і не провели стратегічну дискусію щодо послаблення трансатлантичних зв’язків. Причиною цього, за словами дипломата, є війна в Україні, яка тримає ЄС у залежності від підтримки США для досягнення перемир’я. Остання зустріч «коаліції охочих» дещо наблизила сторони до створення військового «запобіжника», який міг би гарантувати мир, однак спільна заява понад 30 урядів залишилася без конкретики щодо ролі США та без підписів представників Трампа. У цей критичний для України момент росія ще не долучилась до переговорів, і будь-який крок, який міг би відштовхнути адміністрацію Трампа, сприймається як ризикований для союзників Києва.
Президент Франції Еммануель Макрон відкрито попередив, що США поступово відходять від своїх союзників і міжнародних правил, які самі ж просували раніше. Він закликав Європу не допустити «нового колоніалізму» та інвестувати у власну стратегічну автономію. Однак зараз Макрон втратив політичну вагу — французький парламент заблокований, а популярність президента падає на тлі зростання ультраправих настроїв.
Навіть якщо США погодяться підтримати Європу і взяти участь у гарантуванні миру для України, залишається відкритим питання: наскільки довговічною буде така підтримка? Дипломати сумніваються, що підпис американської сторони під мирною угодою гарантуватиме безпеку, якщо Трамп готовий діяти на власний розсуд.
ЄС на периферії нової світової політики
Критики ЄС наголошують, що вплив блоку у світовій політиці поступово зникає. Наприклад, у питаннях врегулювання конфлікту в Газі ЄС практично не бере участі, попри статус найбільшого донора гуманітарної допомоги. У випадку протестів в Ірані лідери ЄС обмежуються лише символічними заявами, залишаючись осторонь реальних подій.
Дипломати звертають увагу на відсутність єдиного представника Європи у глобальних питаннях: після операції США у Венесуелі з’явилося кілька розрізнених заяв від різних лідерів ЄС, зокрема Урсули фон дер Ляєн, Антоніу Кошти та Каї Каллас. Примітно, що навіть заклик Каллас до «спокою і стриманості» та поваги до принципів міжнародного права підтримали лише 26 з 27 країн блоку — Угорщина відмовилась приєднатися.
Нова політика США кидає виклик не лише європейському порядку, а й усьому глобальному балансу. У цих умовах ЄС опинився у стані стратегічної невизначеності та потребує переосмислення своєї ролі на міжнародній арені.
