Смерть Ілії II: чи визнає Грузинська церква ПЦУ

У Грузії помер католикос-патріарх Ілія II, віком 93 роки, який очолював Грузинську православну церкву майже пів століття. Його відхід відкриває дискусію про можливу зміну позиції церкви щодо визнання Православної церкви України (ПЦУ) та ставить питання про подальший вектор зовнішніх і церковних відносин у регіоні.

Про це розповідає NewsWeek

Життєвий шлях і відродження церкви

Ілія II став предстоятелем у 44 роки, у часи радянських переслідувань релігії, коли відвідуваність храмів була низькою та церковне життя серйозно утискалося. Під його керівництвом Грузинська церква пережила відродження: відновлювалися старі й будувалися нові храми, зростала релігійна активність, а серед найяскравіших проєктів його епохи — спорудження кафедрального собору Пресвятої Трійці в Тбілісі. За соціологічними опитуваннями, патріарх довгі роки залишався однією з найвпливовіших фігур у країні, випереджаючи провідних політиків за рівнем довіри громадян.

Історичні витоки автокефалії Грузинської церкви сягають християнських часів IV століття, а складні відносини з Московською патріархією змінювалися у зв’язку з імперськими та радянськими трансформаціями. Визнання автокефалії з боку Константинополя відбулося лише наприкінці XX століття, що також визначило особливе місце грузинської церкви в диптиху православних церков.

Відносини з Москвою, Абхазія та Південна Осетія

Однією з ключових тем, що впливали на зовнішньо-церковну позицію Ілії II, була ситуація навколо Абхазії та Південної Осетії. У своєму офіційному титулі він називав себе предстоятелем цих церковних територій, і цю позицію грузинська церква послідовно відстоювала, що ускладнювало її відносини з московською ієрархією. Після визнання Москвою незалежності цих регіонів відносини з РПЦ стали ще більш напруженими, а проблема канонічності цих територій залишилася болючою перешкодою в низці міжцерковних діалогів.

Ілія II підтримував особисті контакти з предстоятелем РПЦ та з політичними лідерами, включно зі зустрічами з президентом росії; водночас він не приховував симпатій до українського народу і відвідував Україну, зокрема на День Хрещення Русі у 2011 році.

Для нас памʼятним є і те, що він висловив підтримку України, яка переживає повномасштабне вторгнення з боку Росії

Попри ті особисті прояви симпатії, Ілія II не визнавав томос про автокефалію ПЦУ і офіційно не обрав позицію підтримки помісної української церкви. Частково таке стримування пояснювали прагненням не загострювати єдність церкви та зберегти можливості діалогу з Москвою, частково — канонічними та геополітичними обмеженнями, пов’язаними з окупованими територіями Грузії.

Релігієзнавці відзначали, що патріарх мав симпатію до ідеї незалежності української церкви від Москви й у приватних висловлюваннях неодноразово наголошував на необхідності відокремлення місцевих структур від російської ієрархії. Однак він очікував, що саме українська церковна спільнота зробить крок до проголошення автокефалії, після чого грузинська церква могла б розглянути питання визнання.

У той же час у церковних і політичних колах Грузії завжди фігурував тиск з боку росії: представники ПЦУ та її союзники неодноразово вказували на ризики збереження або втрати контролю над релігійними інституціями в окупованих регіонах у разі різких кроків Тбілісі або церковного синоду.

Політичний контекст останніх років також відіграє важливу роль. Після 2014–2020-х років грузинська влада під впливом правлячої партії змістила зовнішній курс у бік зближення з Москвою, що ускладнює просування ініціатив, які могли б роздратувати російську сторону. Це робить питання визнання ПЦУ особливо чутливим, незважаючи на наявність серед ієрархів Грузинської церкви групи прихильників визнання української автокефалії.

Журналісти та експерти відзначають, що серед 38 єрархів грузинської церкви щонайменше одинадцять публічно висловилися на користь визнання ПЦУ, що створює потенціал для зміни позиції Синоду в майбутньому. Однак остаточне рішення залежатиме від обрання нового предстоятеля та балансу між більш ліберальним і консервативним крилами всередині церкви.

Питання спадкоємця патріархального престолу також набуває значення в контексті українсько-грузинських релігійних зв’язків: релігієзнавці сподіваються на наявність лідера, який зможе поєднати повагу до історичних канонічних традицій з підтримкою незалежності церков і солідарністю з Україною у протистоянні агресії.

Наслідки смерті Ілії II матимуть як внутрішньоцерковний, так і міжнародний вимір: від вибору нового предстоятеля залежатимуть темпи можливого перегляду позиції грузинської церкви щодо ПЦУ, а також подальша динаміка відносин із московською ієрархією та світовим православ’ям.

Тож питання, чи визнає Грузинська церква ПЦУ після відходу Ілії II, лишається відкритим і залежатиме від поєднання релігійних, політичних та геостратегічних чинників, а також внутрішнього балансу сил у церковному середовищі Грузії.